Абу-Юсуф Якуб бен Ісхак аль-Кінді (800-860/70)– видатний арабський мислитель, що здобув у сучасників почесне наймення «Філософ арабів», та зазвичай визначається перипатетиком. Автор більше ніж двохсот творів присвячених філософії, логіці, етиці, математиці, метеорології, хімії та іншим прикладним наукам. Редактор перекладів арабською творів старогрецьких мислителів у сирійському перекладі. На жаль, більша частина писемної спадщини аль-Кінді не збереглася. Найбільш відомими роботами аль-Кінді є скорочені виклади низки творів старогрецьких філософів та коментарі до «Категорій» і «Другої аналітики» Арістотеля, «Елементів» Евкліда і «Альмагеста» Птоломея.
Широта кола наукових інтересів аль-Кінді та його увага до філософської спадщини еллінських мислителів є відображенням чітко визначеної ним пізнавальної настанови: жодна людина не спроможна осягнути істину лише власними силами, кожній відкривається лише її частка, і здебільшого, отримане справляє враження мізерної крихти. Але кожен здобуток, незалежно від його ваги, є безцінним, і максимум наближення до істини – це поєднання та впорядкування усіх отриманих людьми знань. Для "Філософа арабів" світ пізнаваний раціональний шляхом (інтелігібельний) а його пізнання – це пізнання причин, отже аль-Кінді був близький до визнання, що усе в світі відбувається згідно законів необхідних причинно-наслідкових зв’язків, дійсність яких є втіленням волі Аллаха – Творця – Першопричини – Першопоштовху, що не втручається у перебіг подій. На жаль, ми не знаходимо у збережених роботах видатного арабського мислителя пояснення його ставлення до питання про свободу людської волі.
Аль-Кінді погодився з Арістотелем у його визначенні філософії наукою про перші причини, що перевершує інші за значенням, але наголосив на необхідності пропедевтичного першочергового вивчення чотирьох наук: про кількість (перша – про числа, друга – про гармонію) та про якість (третя – геометрія, четверта – про зорі). Фактично автор доповнив вчення Стагірита про категорії, акцентувавши увагу на другій та третій категоріях (якості та кількості). Слід зауважити, що на противагу Порфирію (234 – 301/5 рр.) з його трактатом «Ведення до «Категорій» Арістотеля» та Боецію (480-524 рр.) з його роботою «Коментар до Порфирія», аль-Кінді не ігнорує принципового значення арістотелівського розрізнення первинних та вторинних сутностей, що свідчить про ґрунтовність його обізнаності з філософською спадщиною Стагірита (попри незнання старогрецької). Є підстави стверджувати, що автор розпочав розробку проблеми універсалій в арабській філософській традиції. Стверджуючи, в платонівському дусі, критерієм істинності незмінність та сталість, аль-Кінді визнав вторинні сутності (форми або універсалії) ближчими до істини, ніж плинне і тимчасове існування первинних сутностей (конкретних і унікальних речей).
"Філософ арабів" розрізняв наступні, після Аллаха, першопричини: матерія, форма, рух, простір і час, та вперше розробив концепцію чотирьох різновидів розуму: актуального, потенційного, набутого та такого, що виявляє себе. Аль-Кінді справив значний вплив не лише на історію розвитку середньовічної філософії арабського Сходу, але й на історію філософії Середніх віків в цілому.