рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Лекція 1. Сенс визначення філософія Сходу у контексті протиставлення європейській історії філософії. Лекція 2. Витоки філософії Індії. Лекція 3. Санкх’я та йога Патанджалі. Лекція 4. Вайшешика і ньяя

Лекція 1. Сенс визначення філософія Сходу у контексті протиставлення європейській історії філософії. Лекція 2. Витоки філософії Індії. Лекція 3. Санкх’я та йога Патанджалі. Лекція 4. Вайшешика і ньяя - раздел Философия, Філософія Сходу: Стародавність Т...

ФІЛОСОФІЯ СХОДУ:

Стародавність та Середньовіччя

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Лекція 1. Сенс визначення „філософія Сходу” у контексті протиставлення європейській історії філософії 2

Лекція 2. Витоки філософії Індії 5

Лекція 3. Санкх’я та йога Патанджалі 9

Лекція 4. Вайшешика і ньяя 13

Лекція 5. Міманса і веданта 17

Лекція 6. Чарвака, локаята і джайнізм 21

Лекція 7. Витоки філософії буддизму

Лекція 8. Саутрантика і вайбхашика (сарвастівада)

Лекція 9. Мадх’ямака (шуньявада).

Лекція 10. Йога чара (віджнянавада, або віджняптиматра).

Лекція 11. Витоки філософії Китаю

Лекція 12. Вчення Конфуція.

Лекція 13. Класичне конфуціанство.

Лекція 14. Класичний даосизм.

Лекція 15. Моїзм.

Лекція 16. Легізм.

Лекція 17. Неодаосизм.

Лекція 18. Неоконфуціанство.

Лекція 19. Витоки ісламської філософії та калам.

Лекція 20. Аль-Кінді, Аль-Фарабі, Ібн Сіна.

Лекція 21. Філософія суфізму

Лекція 22. Арабський перипатетизм та проблема універсалій

Лекція 23. Витоки іудейської філософії та каббала.

Лекція 24. Філософська спадщина Іцхаке Ісраелі та Саадія-гаона

Лекція 25. Філософські розмисли Ібн Гебіроля та Ієгуди Галеві

Лекція 26. Іудейський перипатетизм і філософія Маймоніда.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК (основна та рекомендована література)

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

ПОКАЖЧИК НАЗВ ТВОРІВ

Лекція 1. Сенс визначення „філософія Сходу” у контексті протиставлення європейській історії філософії.

Філософська спадщина Сходу завжди викликала суперечливі оцінки дослідників: одні - намагалися позбавити її права належати до історії розвитку… Експлікацію значення поняття історія в історії філософії, ми можемо… Заперечення філософічності духовної традиції Сходу та протиставлення її філософії Заходу є результатом: по-перше,…

Лекція 2. Витоки філософії Індії

Індійська філософія репрезентує повсякчасну єдність теорії та практики, причому остання завжди визнавалася першочергово-значимою. Мета філософування… Веди(санскр. – знання, відання) – твори, зміст яких є складним синтезом… Мусимо зауважити, що досить часто веди ототожнюють виключно із Самгітами – найдавнішою їх частиною, на ґрунті якої…

Лекція 3. Санкх’я та йога Патанджалі

Найдавнішою даршаною астіки є санкх’я, перший етап становлення якої, називають епічним або стародавнім. Назва цієї даршана походить від… Наступним етап розвитку санкх’ї визначають класичним. Його засновник –… В основі філософського вчення санкх’ї лежить означення двадцяти п’яти основ світобудови: (1) пуруша («Я»); (2)…

Лекція 4. Вайшешика і ньяя

Згідно вчення мислителів вайшешики, світ об’єктів слід передусім розглядати за допомогою наступних падартг (категорій): драв’я (субстанція, первинна… Драв’я означує те: що може бути носієм певних властивостей і є суб’єктом або… Драв’я, згідно «Вайшешика-сутри», має такі складові (прояви): земля, вода, вогонь (світло), повітря, етер (акаша),…

Лекція 5. Міманса і веданта

Міманса (purua-mimansa) – даршана астіки, засновником якої визнано мудреця Джайміні автори «Міманси-сутри» або «Джайміні-сутри»(ІІ ст. до н.е.)… Ключовою темою розмислів представників даршани міманса є тлумачення і… Метою людського життя в цій даршані визнано виконання дгарми, що є джерелом подолання негативної карми та звільнення…

Лекція 6. Чарвака, локаята та джайнізм

Історико-філософська реконструкція поглядів представників даршан чарвака і локаята є надзвичайно складним завданням через те, що їх першоджерела, на… Найавторитетнішим джерелом свідчень про погляди представників чарваки і… І чарваки, і локаяти заперечили сансару, дгарму, бога, мокшу, карму та варновий розподіл. Вони стверджували, що…

Лекція 7. Витоки філософії буддизму

Буддизм як даршана є складовою буддистської Дгарми, що не може бути вичерпно визначеною як релігія, або як філософська течія чи культура. Час… Головні тексти буддизму утворюють три великі зібрання – «Пітаки» (санскр. –… Якщо в європейській традиції філософування пошук найвищої істини здебільшого тлумачиться як процес теоретичного і…

Лекція 11. Витоки філософії Китаю

Так само, як і в філософській культурі Індії у філософській культурі Китаю метою філософських пошуків є прагнення осягнути шлях, але не звільнення,… Роль філософії для культури та ідеології Стародавнього Китаю важко… Панівна роль, в культурі Китаю, сакральної канонічної літератури - «У цзін» («П’ятикнижжя»), пояснюється тим, що…

Лекція 12. Вчення Конфуція

Найвпливовішим філософсько-релігійним напрямом в історії Китаю більшість дослідників визначають конфуціанство, Буквальний переклад автентичної назви… Головною темою філософських розмислів Конфуція була проблема суспільної… Конфуцій стверджував, що управляти народом за допомогою примусу та насилля не результативно. Суспільна злагода та…

Лекція 13. Класичне конфуціанство

Мен-цзи (Мен Ке) (бл. 372–289 рр. до н. е.) – один з найвидатніших мислителів раннього конфуціанства, що створив оригінальне вчення, яке стало новим… Найважливішою у вченні Мен-цзи була теза про те, що вроджена доброта властива… Кожна чеснота виникає завдяки присутнім в «я» людини певним початкам (насінинам), яких Мен-цзи нараховував чотири:…

Лекція 14. Класичний даосизм

Другим за впливовістю філософсько-релігійним напрямом в історії Китаю більшість дослідників визначають даосизм, або даоцзя – школа тих, хто наслідує… Виникнення цього вчення, сформованого на ґрунті міфопоетичної культури та… Лао-цзи (приблизно VI–V ст. до н. е.) – легендарний засновник даосизму, один з найвидатніших та найзагадковіших…

Лекція 15. Моїзм

Моїзм (моцзя)– одна з найбільш відомих філософських шкіл Стародавнього Китаю, яка була надзвичайно поширеною в V–III ст. до н. е. і цінувалася… Моїсти являли собою військово-політичну силу, спосіб організації якої лише… Філософське вчення Мо-цзи ми можемо реконструювати за змістом твору «Мо-цзи», що складається з 53 частин, більшість з…

Лекція 16. Легізм

Вчення легістів не має канонізованого уявлення про визнаного засновника-учителя. Зокрема, в «Історії ранньої династії Хань», яка містить першу… Головним предметом критики з боку легістів стали популярне в ті часи… Ключові положення філософські доктрини цієї школи було сформовано в ІV ст. до н. е. Одним з важливих факторів його…

Лекція 17. Неодаосизм

У ІІ-ІІІ ст. н.е. відбувся надзвичайно важливий розподіл на даосизм філософський - неодаосизм (дао цзя), та даосизм релігійний (дао цзяо).… Одним з засновників неодаосизму зазвичай називають Хе яня (Хе Піншу, 190-249)… Спроба використати принцип «гуй у» в розмислах про ідеальну людину, призвела до парадоксальних з погляду здорового…

Лекція 18. Неоконфуціанство

Епоха Сун (960-1279) – час постання неоконфуціанства, яке іноді називають лі сює (вчення про лі), або сін-лі сює (вчення про природу та лі), або Дао… Попередниками неоконфуціанства, зазвичай називають мислителів епохи Тан… В цілому, слід наголосити, що ствердження істотних і нездоланних відмінностей між людьми мало революційний характер…

Лекція 19. Витоки ісламської філософії та калам.

Коран (араб. – декламація, читання) – головне першоджерело Ісламу, що містить зібрання повчань та заповідей пророка Мухаммеда (прибл. 570-632 рр.… В ісламі Коран вважають одвічно дійсним текстом, який Аллах відкрив своєму… Впродовж перших двох століть від початку ісламського літочислення (622 р.), в середовищі арабських мислителів тривали…

Лекція 20. Аль-Кінді, Аль-Фарабі, Ібн Сіна

Широта кола наукових інтересів аль-Кінді та його увага до філософської спадщини еллінських мислителів є відображенням чітко визначеної ним… Аль-Кінді погодився з Арістотелем у його визначенні філософії наукою про перші… "Філософ арабів" розрізняв наступні, після Аллаха, першопричини: матерія, форма, рух, простір і час, та…

Абу-Наср Муххамед ібн Тархан аль-Фараби(прибл. 873-950)– видатний середньо-азійський арабомовний мислитель, вчений енциклопедист, знаний коментатор творів Арістотеля, що здобув у сучасників почесне наймення «Другий учитель»,(тобто, другий після Арістотеля Учитель). Автор більше ніж ста творів з філософії, логіки, математики, медицини, астрономії, теорії музики, юриспруденції, політики, етики, естетики, природознавства. Видатний поліглот: сучасники стверджували, що він знає більше ніж 70 мов. Найбільш відомі роботи аль-Фарабі – це: «Великий трактат про музику», «Про класифікацію наук», «Про спільність поглядів двох філософів – Платона і Арістотеля», «Філософія Платона та її частини», «Філософія Арістотеля», «Діалектика», «Софістика», «Трактат про погляди мешканців доброчинного міста», «Сутність питань».

Аль-Фарабі поділяв позицію аль-Кінді в тому, що вважав філософські спадщини Платона і Арістотеля основою для розв’язання нагальних запитів тогочасної науки. Особливу увагу автор приділив доробку Стагірита у царині логіки, адже дослідження останньої він визначав першочерговим і необхідним етапом у формуванні успішної пізнавальної настанови. Зокрема, аль-Фарабі актуалізував проблеми суперечності, предиката існування, діалектики як логічної дисципліни. Філософію він також визнає найголовнішою з наук, єдиною спроможною надати повне знання сутності буття і сенсу всього існуючого. Знання аль-Фарабі розподіляє на те, що набуваються за безпосередньої участі чуттєвого відображення, та те єдиним джерелом отримання якого є умогляд. У трактаті «Про класифікацію наук» аль-Фарабі виокремлює п’ять різновидів наук: про мову, логічні, математичні, фізичні і метафізичні, суспільні.

На ґрунті розмежування можливо сущого (того, чия сутність не обумовлює необхідності існування) та необхідно сущого (того чия, сутність завжди і обов’язково обумовлює необхідність існування), аль-Фарабі розвинув імпліцитно присутнє у вченні аль-Кінді, вчення, що Аллах – Творець – Першопричина – Першопоштовх, не втручається у перебіг подій у світі. Адже, світ створено не за довільним бажанням Бога а через необхідність реалізації притаманної йому спроможності обумовлювати існування. Аллах – це абсолютно необхідно суще, що не має ні родової ні видової відмінності, не може бути визначеним і не потребує доведення. Отже, аль-Фарабі відповідає на головні питання каламу наступним чином:

§ по-перше, не має сенсу говорити про дійсність божественних атрибутів, як ознак;

§ по-друге, світ (можливо суще) створено через необхідність, він є співвічним Аллаху-першопричині (необхідно сущому) та невичерпним (відповідно до нескінченності розмаїття унікальних варіантів існування конкретних речей та до нескінченної могутності Бога – як джерела їх буття);

§ по-третє, усе в світі наперед визначено Аллахом і відбувається без його постійного втручання;

§ по-четверте, відмінність людини від решти живих істот (які в арістотелівському дусі визнаються носіями душ різної міри досконалості) є розум, а душа виникає разом із тілом і зберігається після його смерті-знищення та страждає або насолоджується залежно від вчинків за життя.

Постулювання напередвизначеності усіх подій (відповідно і вчинків людини) актуалізує питання про можливість відповідальності та гріха. Адже, якщо людина не має вільного вибору, то який сенс стверджувати справедливість «покарань або заохочень» у потойбічні. Означену суперечність аль-Фарабі долає ототожненням када (напередвизначеності або загально значимого веління Аллаха) як необхідності та справедливості. Зло, що на думку «Другого учителя» трапляється лише на рівні плинного і мінливого, тобто можливо сущого, – це неминуча і потрібна у загальносвітовому масштабі складова. Не даремно в «Трактаті про погляди мешканців доброчинного міста» аль-Фарабі стверджує, що занапащає себе те місто, мешканці якого вважають, що щастя відбуватиметься після життя. Якщо справедливість – це необхідність, а необхідності підкорено абсолютно всі події, то щастя за життя – стан цілком природний і бажаний. Його досягнення полягає у реалізації ідеалу доброчинності, тобто у щирому прагненні усіх людей допомагати один одному. На чолі міста, мешканці якого збагнуть цю істину, має, на думку аль-Фарабі, бути імам (від араб. – стояти попереду) – людина, якій притаманні дванадцять чеснот: досконалий розум (здоров’я та вправність), здатність чудово розуміти будь-якого співрозмовника (тямущість), ідеальна пам’ять, проникливість та спостережливість, здатність зрозуміло і виразно висловлювати власну думку, любов до навчання та пізнання, стриманість у прагненні до насолод, правдивість та нетерпимість до брехні, почуття честі та гідності, любов до справедливості, рішучість, сміливість.

Так само, як і аль-Кінді, аль-Фарабі справив значний вплив не лише на історію розвитку середньовічної філософії арабського Сходу, але й на історію філософії Середніх віків в цілому.

Абу Алі Хусейн ібн Абдаллах Ібн Сіна(980-1037) – видатний арабомовний перський мислитель, науковець, філософ, поет, лікар, знаний в Європі під латинізованим ім’ям – Авіценна. Здобув у сучасників почесні наймення: «Мудрець», «Духовний наставник», «Правитель» або «Голова», «Авторитет істини». Дослідники досі сперечаються щодо кількості творів Ібн Сіни і розбіжність у їх оцінках є дуже істотною: від ста тридцяти двох до чотирьохсот п’ятдесяти шести. Більшість з них було створено арабською, меншість мовою фарсі. Писемна спадщина Ібн Сіни містить наукові роботи з філософії, медицини, логіки, мінералогії, метеорології, геометрії, астрономії, арифметики та поетичні (здебільшого у формі рубаї) і прозові літературні твори. Відомими стали його філософські повісті, зокрема, «Послання про птаха», «Саламон і Абсал». Головна наукова робота – «Книга зцілення» – багатотомне енциклопедичне зібрання творів з багатьох наукових галузей, зміст якої, у скороченій формі, викладено в «Книзі спасіння» та в «Книзі знання» (мовою фарсі). Завершальною роботою Ібн Сіни називають «Накази і настанови», в якій відслідковуються впливи суфізму (релігійно-філософського вчення, зміст якого буде розкрито в наступній лекції). Також Авіценна склав коментарі до «Поетики» Арістотеля. Знаним у Європі став «Канон лікарської науки» Ібн Сіни, який впродовж декількох століть вважався одним з найавторитетніших і найбільш ґрунтовних медичних творів у світі.

Філософський доробок Ібн Сіни - яскраве втілення фальсафи, та розвиток ідей вчення аль-Фарабі. Складно говорити про принципові розбіжності у поглядах аль-Фарабі та Ібн Сіни. Так, зокрема, Авіценна поділяв, постульоване «Другим учителем», визначення філософії найголовнішою з наук і в перипатетичному дусі аналізував проблеми логіки. Також, для аналізу стосунку між світом та Богом, він визнає ключовими поняття: можливо суще та необхідно суще, і витлумачує останнє подібно до неоплатонічного пояснення Єдиного, тобто заперечує дійсність атрибутів Аллаха. Подібно до свого видатного попередника, Ібн Сіна приділяє значну увагу проблемі співвідношення світових розуму (нусу) і душі та індивідуальних розуму і душі, однак так само не пропонує оригінальних відповідей та синтезує неоплатонічні та перипатетичні пропозиції. Авіценна визнавав вірним постулат попередників, про те, що Аллах у часі не втручається у перебіг подій у світі. Згідно, його вчення, усе в світі має власний кадарприватне визначення када – розумного принципу необхідності і доцільності кожної події. За такого тлумачення, ніщо в світі не мислиться як випадковість, а втручання Аллаха у перебіг подій постає як безглуздя, адже воно передбачає визнання недосконалості каду, потребу в його «ладнанні». Також, Ібн Сіна поділяв твердження, що світ спів вічний Аллаху – Творцю – Першопричині – Першопоштовху. Цікавим є аргументування Ібн Сіною останнього положення. По-перше, якщо дещо виникає (після власного неіснування) в сутності необхідно сущого, то це означає, що останнє зазнало зміни, а це суперечить його визначенню (зміна властива лише можливо сущому). По-друге, якщо дещо виникає (після власного неіснування) поза сутністю необхідно сущого, а останнє не зазнало зміни, то це надає підстави заперечувати необхідність виникнення. Адже, за таких умов, виникають наступні питання:

§ чи стан до виникнення, є меншою мірою необхідний, ніж стан коли виникнення відбувається?;

§ якщо обидва ці стани однаково необхідні, то чому відбувається зміна першого другим?;

§ хіба така необхідність не тотожна можливості (може бути так а може бути й інакше).

Отже, Ібн Сіна заперечив об’єктивність часу, щодо Аллаха.

На жаль, ми не маємо можливості судити чи були аль-Кінді, аль-Фарабі та Ібн Сіна обізнані з творами Августина Аврелія (354-430 рр.), який, як відомо, довершено обґрунтував безглуздість намагань розмірковувати про творення світу, як про подію, що відбулась у часі (час виникає разом зі світом), а вічність Бога – це абсолютне актуальне "тепер" (понад модусами часу: минулим, теперішнім, майбутнім). Але маємо підстави стверджувати виразну спорідненість ісламської та християнської філософською думки, що навіть за умов відсутності прямих взаємовпливів, віднаходили близькі та узгоджені шляхи розв’язання, як не дивно, спільних актуальних проблем. До числа останніх належить домінантна тема філософських дискусій середньовічної Європи – проблема універсалій.

В контексті розробки арістотелівської теорії про ієрархію душ (рослинна, тваринна, розумна - людська), та пояснення їх сил (споживання, росту, репродукції, руху, сприйняття, практичної діяльності, умогляду) Ібн Сіна означив шлях розв’язання проблеми універсалій. Силу сприйняття, властива усім носіям тваринної та відповідно розумної душі, Авіценна поділяв на силу сприйняття зовнішнього (зір, слух, нюх, смак, дотик) та сприйняття внутрішнього (сприйняття форм речей поданих через чуттєвість та сприйняття їх ідей). Перший різновид сприйняття внутрішнього – джерело поданості зовнішніх речей у їх цілісності, наприклад: стіл, людина, корова. Другий різновид – джерело поданості предикатів не представлених безпосередньо органами чуття (тобто, через зовнішнє сприйняття), наприклад: зручність, ворожість, корисність.

Ще Платон, в контексті аналізу процесу сприйняття тілесними чуттями, актуалізував питання про причини здатності людини ідентифікувати якісно різні відчуття, проявами певних речей. Тобто, чому певні звуки, кольори, запахи тощо, ми впізнаємо проявами однієї речі, а інші іншої, і чому ми взагалі їх об’єднуємо. Маємо також зауважити, що поняття сили внутрішнього сприйняття, яке аналізує Ібн Сіна, досить близьке за значенням категорії манас в індійській філософії [див. лекц. 3], але на противагу своїм попередникам, перський мислитель вдається до значної деталізації цілковито позбавленої системності. Так, разом з розрізненням в силі внутрішнього сприйняття, сприйняття форм речей поданих через чуттєвість та сприйняття їх ідей, він виокремлює первинне та вторинне внутрішнє сприйняття, таке що супроводжується і не супроводжується дією, силу фантазії або загальне чуття, силу уявлення, силу уяви, силу здогаду, силу збереження та запам’ятовування.

Властива лише розумній душі сила практичної діяльності, на думку Ібн Сіни, дозволяє людині: керувати силами душі тілесної, координувати свої дії відповідно до свідомо обраних нею цілей, чинити морально. Сила умогляду – найбільш досконала з сил, через її наявність людина має змогу наближатись до осягнення перших початків усього сущого, тобто до універсалій (відсторонених форм), але в її здійсненні Авіценна розрізняє першопочатковий потенційний стан – розум що володіє, та стан актуалізований – набутий розум. Перший з означених станів фіксує притаманні кожній розвиненій та психічно здоровій людині раціональні аксіоми мислення, без яких не можливе розумне пізнання поданого в чуттєвості плинного, мінливого світу унікальних речей – можливо сущого. Другий – спроможність людини осмислювати і пізнавати всезагальні принципи і закони, всезагальні відстороненні форми – універсалії (наприклад: стіл взагалі, людина взагалі, корова взагалі, зручність взагалі, загроза взагалі, користь взагалі), що ніколи не можуть бути подані, у сприйнятті (як зовнішньому так і внутрішньому) як певна конкретна унікальна річ [див. лекц. 22].

Так само, як і аль-Кінді та аль-Фарабі, Ібн Сіна справив значний вплив не лише на історію розвитку середньовічної філософії арабського Сходу, але й на історію філософії Середніх віків в цілому.

 

 

Лекція 21. Філософія суфізму

Суфізм (від араб. «той, що носить одяг з вовни», або, за версією А.-Р.Біруні, від старогрец. «мудрець») – релігійно-філософська течія ісламу, що… На противагу мислителям каламу, суфії проголосили метою своїх духовних пошуків… Методи визнані у різних течіях суфізму істотно відмінні один від одного. Зокрема, представник багдадської школи…

Лекція 22. Арабський перипатетизм та проблема універсалій

Ібн Туфайль Абу Бекр Мухаммада ібн Абд-аль-Малік(поч. ХІІ ст. – 1185/6) філософ, державний діяч, лікар та літератор знаний в Європі під… Абу ль-Валід Мухаммад ібн Рушд (1126-1198) видатний арабський мислитель, лікар… Коментарі Ібн Рушда на твори Арістотеля поділяються на малі, великі і середні. Малі коментарі або парафрази являють…

Лекція 23. Витоки іудейської філософії та каббала

Першоджерела формування та розвитку іудейської культури – це, передовсім канонічні сакральні тексти ТаНаХу, що, згідно масоретського канону, містить… Каббала(від давньоєвр. "отримання", "переказ") іудейське… Основу формування каббалізму становили як тексти Одкровення так і створені на їх ґрунті: «Сіфрут ха-меркава»…

Лекція 24. Філософська спадщина Іцхаке Ісраелі та Саадія-гаона

Усталеною є настанова вважати Ісраелі мислителем, що зазнав потужного впливу неоплатонізму. Головними для його філософських пошуків стали питання:… Вчення про дійсність людської тваринної та рослинної душі, Ісраелі також… В творчості Іцхаке Ісраеліми можемо від слідкувати формування передумов до розквіту вчення каббалізму [див. лекц. 23]…

Лекція 25. Філософські розмисли Ібн Гебіроля та Ієгуди Галеві

На жаль, оригінал філософської роботи Авіцеброна не зберігся, і для нас є доступним лише переклад латиною та частина (приблизна одна третина) у… На думку автора, мудра людина має прагнути: по-перше, пізнання самої себе,… Слід зауважити, що одним з головних утруднень у історико-філософській реконструкції спадщини Гебіроля, є визначення…

Лекція 26. Іудейський перипатетизм і філософія Маймоніда.

Більшість дослідників погоджуються у тому, що в творчості Ібн Давіда ми знаходимо намагання узгодити та поєднати арістотелізм з вченням іудаїзму.… На думку видатного іудейського перипатетика, між істиною раціональною… Ібн Давід використовував доказ, подібні якому ми зустрічаємо в міркуваннях Ібн Сіни [див. лекц. 20] та вже згаданих…

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

абгава абгидгарма абхеда-бхеда-вада

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Абдаррахман Абу Зейд Абу Абдаллах Хусейн Абу Алі Хусейн ібн Абдаллах Ібн Сіна

ПОКАЖЧИК НАЗВ ТВОРІВ

«Абгідгаммапітака» «Абгідгармакоша» «Абгідгармакоша»

ЛІТЕРАТУРА

Основна література:   1. Абу Хамид аль-Газали Воскрешение наук о вере.- М., 1980.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Лекція 1. Вступ до курсу історії України 1. Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу. 2. Періодизація історії України
Лекція Вступ до курсу історії України План...

Лекція №1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ. 1.2. Методико-методологічні засади аналізу історії економіч­ної думки
ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ... Історична еволюція економічної думки... Методико методологічні засади аналізу історії економіч ної думки...

Лекція №1. Моніторинг та розвиток виникнення надзвичайних ситуацій. Лекція №2. Характеристика вогнищ ураження та методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухі. Лекція №3. Оцінка обстановки надзвичайної ситуації
Житомирський державний університет імені Івана Франка... Фiзико математичний факультет Кафедра охорони... ЗМІСТ Вступ Лекція Моніторинг та розвиток виникнення надзвичайних ситуацій...

Опорний конспект лекцій Опорний конспект лекцій Філософія
Дніпропетровський державний фінансово економічний інститут... Л М Табінська...

деї розроблення наукової філософії” у європейській філософії XIX ст
План... Зміна парадигми філософського мислення у XIX на поч XX ст... Вихідні ідеї А Шопенгауера та С К єркегора...

ТЕМАТИКА КУРСУ ЛЕКЦІЙ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Ввідна лекція. 1.Предмет і завдання курсу. Періодизація історії України
Ввідна лекція... План...

Лекція № 1 ВСТУП. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ. Лекція №2 СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ.
Спеціальність Географія... Курс... Викладач Безуглий В В...

З курсу Моделювання та прогнозування як конспект лекцій з дисципліни Конспект лекцій
Сумський державний університет... Конспект лекцій з курсу Моделювання та прогнозування...

Предмет вивчення філософії Методи і функції філософії
Вступ до дисципліни... Філософіяпостає своєрідним випробуванням людського інтелекту щодо його можливостей Вона спирається на унікальні...

Філософія курс лекцій – Буслинський
Філософія Середньовіччя XIII XV ст... Філософія епохи Відродження XV XVI ст... Філософія Нового часу XVII XVIII ст...

0.048
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам