Нині саме життя висунуло на перший план завдання звільнення людини, яка все більше стає метою та вищою цінністю суспільного прогресу. Не випадково у центрі філософського осмислення дійсності стоїть проблема сутності людини.
При вивченні проблеми сутності людини одразу ж виникає питання, що таке особистість, і чи всі люди є особистостями. Особистість – це людина, яка являє собою одночасно і соціоприродну, і соціальну істоту. Ці дві сторони людського індивіда тісно пов’язані, являють собою природну основу її здібностей. Природні задатки індивіда та його здібності можуть розвиватися у процесі пізнання (в тому числі і навчання) та практичної діяльності. Здібності високого рівня розвитку називають геніальністю. В процесі еволюції людини її біологічна природа дедалі більше збагачувалась соціальними компонентами. Отже, особистість – це суспільний індивід, якому притаманні соціально значущі риси, що утворюють стійку систему. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли його залучено до суспільних відносин, до спілкування з людьми. Цінними рисами особистості є наступні: розум, мудрість, емоції, воля, рішучість, навички, вміння, установки, переконання, інтуїція, самооцінка, наслідування, ризикованість, любов, ненависть, імпульсивність тощо. Моральні якості особистості: гуманізм, доброта, милосердя, совість, терпимість, патріотизм, принциповість, ввічливість, добрі манери, працелюбність, уважність, благородство, скромність, справедливість, відповідальність тощо. Аморальні якості: егоїзм, кар’єризм, грубість, користолюбство, боягузтво, мстивість, наклепництво тощо. Усі ці якості є продуктом впливу суспільства, соціальних спільнот, окремих людей на дану особистість, а також продуктом самовиховання. Сформовані якості людини справляють величезний вплив на розвиток як суспільства, так і самої особистості. Неповторність особистості, сукупність її соціально значущих відмінностей від інших людей становлять індивідуальність.
Розвинена особистість має багато соціальних, культурних, моральних, естетичних, психологічних рис. Найглибшими основами структури особистості є потреби. Потреби людини є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини. Заради потреб і здійснюється людська діяльність. Тому суспільство, діючи на процес формування та задоволення потреб особистості, одержує можливість спрямовувати її життєві орієнтири в той чи інший бік. Такий процес може використовуватися як фактор формування свідомості та регулювання поведінки особистості.
Людські потреби визначаються даним історичним типом суспільних відносин, соціальним середовищем, системою виховання даного суспільства, а також самовихованням цієї особистості. Наприклад, із розвитком суспільного виробництва одні потреби зароджуються, розвиваються, інші послаблюються і зникають. Потреби та їх якість, в свою чергу, самі діють на виробництво, стимулюючи його розвиток. У процесі розвитку суспільства крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку, виникають потреби в інформації, освіті, спілкуванні, участі у суспільному, політичному, культурному та релігійному житті. Зростання потреб передбачає висунення на перший план саме духовних потреб. Нові потреби додають імпульси розвитку матеріального та духовного виробництва.
Потреби людини є основою її інтересів. Інтереси також є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людини. Коли людина чимось зацікавлена, вона діє саме у цьому напрямку. Наприклад, зацікавленість працівника у результатах виробництва є основою дієвості мотивів і стимулів до праці. У суспільстві має місце складна взаємодія найрізноманітніших часто суперечливих інтересів, і її результати бувають інколи несподіваними. Однією з істотних умов поступального розвитку суспільства, зміцнення держави є узгодження, поєднання різноманітних інтересів, наприклад, інтересів особистості, нації, держави, загальнолюдських. Одним із завдань формування особистості є прищеплення їй практичних навичок поєднувати свої інтереси з інтересами інших суб’єктів, зокрема з інтересами держави. Взаємодія інтересів справляє істотний вплив на формування особистості. Важлива також воля, рішучість цієї особистості відстоювати свої інтереси.
На основі потреб та інтересів особистості формуються її уявлення про цінності, які відображають соціальне і культурне значення матеріальних чи духовних явищ, предметів для задоволення потреб та інтересів людини. Цінність предмета чи явища вирішальною мірою залежить від його об’єктивних якостей, від потреб, інтересів, емоцій особистості, від умов місця і часу. Кожна людина формує свою, індивідуальну ієрархію цінностей. В залежності від умов, місця і часу, конкретної життєвої ситуації особистісна ієрархія може змінюватись.
В особистості виробляються відповідні переконання, установки, принципи та ідеали життєдіяльності, домінанти у різноманітних діях. Формування ціннісних орієнтацій – складова частина соціалізації людини, процесів виховання та самовиховання особистості. У наших умовах посилюються орієнтації на людину, на збереження природи, на багатство.
На основі цінностей суспільство, держава чи нація розробляють систему соціальних норм поведінки особистості. Соціальні норми – це вимоги, які ставляться суспільством до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні для упорядкування життя, його ефективного функціонування. Соціальні норми (економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні) виконують регулятивну роль, визначають взірці, еталони поведінки особистості. Норма може накладати певні обмеження на діяльність особистості. Це стосується лише норм, що забороняють або табу. Норми, що нав’язуються суспільством, державою, групою, можуть відповідати або не відповідати інтересам індивіда, його переконанням. У зв’язку з цим вони можуть виконуватися добре чи погано або ж зовсім не виконуватися. Панівні соціальні спільноти свої групові норми можуть видавати за загальнолюдські, загальнообов’язкові для всіх членів суспільства. Громадянське суспільство відповідає за зміст своїх соціальних норм, за їх практичне виконання. Члени ж суспільства зобов’язані пізнати, засвоїти і виконувати вимоги норм. Соціальні норми – це засіб формування і утвердження особистості, реалізації її творчих можливостей, соціального контролю за її діями.
Суспільне середовище, потреби, інтереси, цінності, соціальні норми зумовлюють формування та існування життєвої позиції особистості, яка в себе її орієнтацію у навколишньому світі, її ставлення до інших людей, готовність до здійснення певних дій. Існують певні різновиди життєвої позиції особистості: активна – пасивна, критична – некритична, істинна – хибна, нова – стара, економічна, соціальна, правова, громадянська, моральна, релігійна і т.д. Під впливом суспільства, держави, окремих осіб, традицій, громадської думки особистість може коригувати свою життєву позицію.
Суспільство активно впливає на процеси формування і розвитку особистості також з допомогою своєї виховної діяльності. Виховання– це процес підготовки людей до того, щоб вони могли виконувати необхідну, корисну діяльність. У ролі вихователя виступають суспільство, держава, нація, суспільна група, політична партія, громадська організація, церква, школа, група однодумців, сім'я. Важливою формою виховання є самовиховання особистості.
Суспільне виховання є абсолютно необхідним засобом у самозбереженні і розвитку людства, цивілізації, матеріальної та духовної культури. Інтегративна мета виховної діяльності суспільства полягає в тому, щоб передати новому поколінню людей соціальний і духовний досвід попередніх поколінь. Гуманістичне виховання прагне сформувати таку людину, яка була б високорозвиненою у духовно-культурному та фізичному відношеннях. Різні види діяльності: трудова, економічна, екологічна, правова, моральна, естетична, релігійна, фізична, впливають на виховний процес. Існує також сімейне, військове, шкільне виховання. Суб’єкти виховання з допомогою матеріальних, духовних та організаційних засобів впливу на людину діють на її свідомість, підсвідомість і почуття.
Виховні процеси можуть формувати в особистості як позитивні, так і негативні якості. Нинішній студент, завтрашній спеціаліст покликаний бути свідомим вихователем, постійно займатися самовихованням та самоудосконаленням.