Джова́ннііталі.Відродження, представник гуманізму. Основним його твором є «900 тез, навіяних філософією, кабалою та теологією» 1486 та вступним словом до якого була «Промова про людську гідність (1487) —в якому відобразився спосіб мислення епохи. з якою передбачав виступити на диспуті в Римі 1487 р., так сформулював думку, що стала своєрідним кредо ренесансного світорозуміння. Коли бог-творець створив за законами мудрості світ, він зажадав, аби був хтось, хто б оцінив сенс такої великої роботи, любив би її красу, захоплювався її розмахом. Проте не було нічого потрібного ні в прообразах, звідкіля творець витворив би нових нащадків, ні в коморах, що він подарував би у спадок новому творінню, ані на лавах небосхилу, де воссідав сам споглядач Всесвіту. Все вже було завершене, все розподілене щодо вищої, середньої чи нижчої сфери.
І ось, створивши людину, бог вирішив, аби той, кому він не зміг дати нічого власного, мав спільним з іншими все, що було властиве окремим творінням. Зупинився бог на тому, що людина є творінням невизначеного образу. Поставивши її в центр світу, бог сказав: “ Я не зробив тебе ні небесним ані земним, ні смертним ані безсмертним, аби ти сам, свободний та славний майстер, сформував себе за подобою, якій віддаєш перевагу. Ти можеш переродитись у нижчі, нерозумні істоти, але можеш за велінням власної душі переродитися й у вищі божественні”.
У людей, які народжуються, бог вклав зародки найрозмаїтішого життя, й залежно від того, як кожен про них дбає, вони виростуть і дадуть в ньому свої плоди. Піко дела Мірандола обстоює ідею щодо вищості людини над усіма істотами, в тому числі й небесними духами, оскільки людина е не тільки буттям, а й становленням Вона — поза будь-якою можливою ієрархією, оскільки ієрархізувати можна лише тверде, нерухоме, незмінне буття, але аж ніяк не вільне становлення. Природа будь-яких інших істот є готовою й незмінною Народжуючись, людина отримує “сім'я” будь якого можливого життя. Вона сама обирає з цієї спадщини те сім'я, яке розів'ється й принесе плоди, людина сама вирощує це сім'я, виховує його в собі. Тут, як бачимо, буття співвідносне з людиною як його найбільш розвинутою представницею Мову ієрархії, зауважує стосовно наведених міркувань М Бахтін, збережено, проте саму ієрархію, по суті, усунуто. Таким, мовляв, є кредо ренесансного гуманізму