КФС не задовольняли ф-в XIX сторіччя саме тим, що, на їхній погляд, в такій філософії була втрачена людина,специфічність і багатовимірність суб'єктивних проявів людини не охоплюваласяться методами розуму й науки. Тому з другої половини XIX століття виникають філософські некласичні ірраціоналістичні концепції, що критично відносяться до попередніх класичних раціоналістичних систем, заперечуючи їх здатність орієнтувати індивіда в складному світі, враховувати суттєві сторони його життя. Підґрунтям виникнення цієї філософії була зацікавленість у тих сферах життя і життєдіяльності людини, яких не торкалась традиційна метафізика.Відхід від розуму, його заперечення як духовної цінності є істотна Риси НКФ. Іншою істотною рисою некласичного філософсько-історичного мислення виступає визнання полісемантичності, своєрідної смислової багатошаровості основоположних понять історіософії, теорії та методології історичного пізнання. Інша її загальна риса плюралізм (множинність) концепцій, ідей, підходів, течій, своєрідна "Різноголосиця" серед філософів. Сенс того, що відбувається можна усвідомити тільки в тому випадку, якщо чути всіх разом, а не окремо кожного з них. Основними тенденціями в розвитку течій виступають сцієнтизмі антропологізм. Перша виявляється в позитивізмі, «філософії науки», структуралізмі, тощо. Друга представлена екзистенціалізмом, «філософією життя»,тощо. Існують також напрями, непіддатливі жорсткій диференціації - прагматизм, феноменологія, фрейдизм. Через взаємодію вказаних тенденцій розглядаються різні проблеми розвитку філософського знання. ЦІ течії брали за первинну реальність не світ, буття, Дух чи природу, а життя(філософія життя), існування людини(екзистенціалізм). Особливостями некласичної західної філософії, основними темами її філософствування є: по-перше, звернення до суб'єктивного світу людини; подруге, аналіз кризи буржуазної культури; по-третє, аксіологічний підхід до дійсності, світу людини і світу взагалі. Напрямки НКФ: 1.ф.XIX ст. *марксизм *Позитивізм *Філософія життя *Філософські аспекти психоаналізу 2 ф. XX ст.*Неопозитивізм *Феноменологія *Екзистенціалізм *Герменевтика *Структуралізм 3. Постнекласичні стратегії філософії
НКФ рішуче відкидає претензії на те, що рано чи пізно вона створить таке філософське вчення, яка раз і назавжди вирішить корінні проблеми філософії або хоча б позначить основний зміст докорінних, фундаментальних проблем філософського пізнання, навіть не висуває і не ставить перед собою такого завдання, тому що вважає її в принципі нерозв'язним і навіть безглуздою саму постановку. На некласичної стадії свого розвитку філософія вже не розглядає людський розум як самодостатню підставу, спираючись на яку вона розгортає своє власне утримання, ставить і намагається вирішити корінні проблеми буття. Розум теж починає розглядатися як соціально-історично і культурно-історично обумовлений, історично мінливий і обмежений в своїх пізнавальних можливостях. На кожному історичному етапі можливості розуму обмежені в тому відношенні, що вони є залежними від сформованих соціально-культурних умов. І разом з тим ці межі, межі розуму розширюються в міру розвитку суспільства, людини. Одночасно все більш чітко усвідомлюється, що набір, сукупність пізнавальних ресурсів, якими користується філософія для досягнення своїх цілей, не може обмежуватися тільки тими ресурсами, які таяться в людському розумі. Філософське пізнання і духовно-культурна діяльність в цілому повинні спиратися не тільки на мислення, але і на всю сукупність духовних сил і здібностей людини: на його волю, на віру, на емоційну сторону людського існування, на підсвідомі, інтуїтивні потяги і т. д. Некласична філософія намагається знайти якісь інші основоположні людського буття, які є ніби посередником між буттям як таким у всій його загальності і людською свідомістю.