Е. (виник умовно 1927 р. нім М. Гайдеггера «Буття і час».) - суб'єктивістське вч/, в якому вихідні значення сущого виводяться з існування (екзистенції) людини. На поширення Е значний вплив мав досвід виживання особи, набутий в І і ІІ світових війнах. Важлива риса- націленість на майбутнє, наявність у сучасному бутті проекту майбутнього. Е-я — це можливість бути іншим, постійний вибір між різними проектами майбутнього. У цьому виборі власного майбутнього виявляється свобода людини. Е. - своєрідний духовний протест, бунт особи проти абсурдного з її погляду світу, пошук, виходу з цієї ситуації. Він працював на формування сильної – свободної та відповідальної - особи.М. Гайдетггер і Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Габріель Марсель, Альбер Камю. Головна тема - існування людини, яке є джерелом сенсу всього сущого. Подібно до того, як у Гуссерля свідомість «накидає» сенс всьому сущому, так в е. людське існування визначає світ. Ключем до онтології у Гайдеггера є феномен людини. Е. стверджують, що перш ніж пізнавали (бути суб'єктом, розумом, свідомістю), людина повинна бути, існувати в світі. Людина є єдиною істотою, яка усвідомлює свою смертність. Усвідомлення смертності зумовлює те, що її існування пройняте „турботою”. Завдяки «турботі» людське буття набуває часового виміру: людина «турбується» про сучасне, проектує майбутнє, звертається до минулого досвіду. Сартр, приділяв особливу увагу проблемі свободи, вважав, що вона є невід'ємною складовою людського існування. Свобода —вибір самого себе, свого проекту і відповідальність за здійснений вибір. Людина, на його думку, абсолютно вільна, визнати залежність (детермінацію) її вчинків від природи, характеру чи навіть Бога — значить замахнутись на її свободу, на специфіку її Е, звести її до стану речі. В б.я. ситуації існує вибір, у кожному випадку людина може вибрати смерть, і в цьому вияв її свободи. Але, вибравши життя, вона повинна нести всю відповідальність, яка випливає з цього вибору. Сартра мало цікавлять соціально-політичні свободи. Головну увагу він приділяє екз. свободі. На Е. рівні вільний навіть раб, ніхто не в силі знищити можливості його вибору. Абсолютизація свободи Сартром поставила під сумнів моральні цінності як регулятиви відносин між людьми. Якщо свобода конкретної особистості —щось абсолютне і позитивне як вияв її Е, то все, що її обмежує (в тому числі й моральні норми) набуває негативного значення. Прийняти зовнішню моральну норму означає підвести унікальне існування конкретної особистості під всезагальний закон, що рівноцінно втраті Е. Для Ясперса і Марселя, які виходили з існування Бога, цієї проблеми не існувало. Для атеїста Сартра вона була дуже гострою. Щоб уникнути цього протиставлення, ф. оголошує, що людина сама є джерелом, критерієм і метою цінностей. Вона їх творить і вибирає поміж ними. У виборі моральних цінностей людині ні на що опертись — ні на природу, ні на Бога. Вона приречена діяти на свій «страх» і «ризик». Звідси відчуття тривоги і відчаю. Людина самотня, покинута в світі, тривога і відчай—плата за свободу. У розумінні моралі Сартр подібний Ніцше, згідно з яким мораль є особистою справою надлюдини. Щоб подолати протистояння особистого вибору цінностей і їх всезагального характеру, Сартр наводить такі аргументи: ми завжди обираємо благо, а благо для нас є благом для всіх. Так, на думку Сартра, наш вибір конституює всезагальну мораль. У цій побудові є вразливе місце— декларування збігу блага для нас із благом для всіх.Воно передбачає, що вибір однієї людини здійснювався з оглядкою на інших — близьких їй людей і навіть людство загалом. Але якщо вона діятиме так, то чи не означатиме це, по суті, зречення від її екзистенції?