Стр-зм —заг.назва напрямків у соціогуманітарному пізнанні XX ст., пов'язаних із виявленням структури, сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Пошук структур відбувається в різних сферах культури. Стр.2лінії: 1.власне ф. ідеї самих вчених-структуралістів; 2. стр. ідеологія, що поширилась у Франції в 60-70-ті роки. Об'єкт - культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких мова, але також наука, мистецтво, міфологія, релігія,ін.Структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина. СТР-му (Клод Леві-Строс, Ж.Лакан, М.П.Фуко, Ролан Барт) властива абсолютизація структурного методу. Основа структурного методу – виявлення структури як відносно стійкої сукупності відношень, визнання методологічного примату відношень над елементами в системі.
Лакан проводить думку про подібність між структурами мови та механізмами дії несвідомого. На цьому він будує культурологічну концепцію, суть якої полягає у пріоритеті символічного над реальним. У СТР. конц. «структурного психоанализу» (Жак Лакан), конц. структурної антропології (К. Леви-Строс досліджував специфіку первісної (міфологічної) свідомості людей, прагнучи віднайти у ній загальні структури духовної діяльності, характерні (спільні) для всіх людей.). Концепція смерті суб’єкта. Мішель Поль Фуко (звертає увагу на відмінності співвідношення «слів» і «речей» у названих епістемах —у ренесансній культурі слово розглядається як річ серед речей, за часів класичного раціоналізму — як «прозорий» засіб вираження думки, в сучасній епістемі —як самостійна сила. Остання обставина, за Фуко, разом із «життям» і «працею» руйнує єдність людини, спричинює «смерть» людини («людина вмирає - лишаються структури»). Концепції структуралістів, попри усі розбіжності, мають спільні риси:1) виділення первинної множини об'єктів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури; 2) розчленування об'єктів (текстів) на елементарні частини, в яких типові відношення зв'язують різнорідні пари елементів; 3) розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх і побудова абстрактної структури; 4) виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці.
У кін. 60-х поворот до постстр., який повертає до аналізу того, що лежить «за межами» структур. Основа одиниця дослідження є не будь-який текст, а лише подвоєний текст. (Жак Деррід,Жиль Дельоз) намагались усвідомити структуру та все «позаструктурне» у знанні під кутом зору їх генези та історичного розвитку. Вони намагались подолати агностицизм, неісторизм своїх попередників, виявити та проаналізувати парадокси, які виникають у процесі об'єктивного пізнання людини і суспільства за допомогою мовних структур.А сам пізнавальний процес неможливий без суб'єкта з його бажаннями, уявою та ін. особистісними якостями, без яких, відповідно, неможливе, і пізнання. Тому суб'єкт у постструктуралістів не є носієм та захисником знання у будь-якій його понятійно-концептуальній формі. Суб’єкт є і митцем, і чаклуном, і дитиною водночас, бо має на меті за будь-яких умов дістатись реальності, справжнього буття. У ПСТР, конц. смерті автора Ролана Барта-зник міф про письменника. як носія цінностей), конц. пізнання (теория симулякра (знаки) и симуляції (гіперреал.) Жана Бодрійяра), деконструктивізм (руйнуван. стереотипів) Ж. Дерріди.