СВ – відображення дійсності у формах, пов’язаних з практичною діяльністю, якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку. Свідомість людини певний процес, потік переживань, що складається з сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання. Розрізняють три акти свідомості – мислення, воління та емоційні переживання.Властивості СВ: ідеальність (найзагальніша форма існування світу як суб’єктивної реальності), опосередкованість мовою, інтенціональність ( спрямована на певну предметність), здатність творити і відтворювати ідеї. Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають: - як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспективи, тобто власного „я”; - як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості.Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам'ять. Самосвідомість виконує такі функції: - самопізнання - охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі); - самоспостереження і самоаналіз;самооцінки;саморегуляції.
Вперше було вжито Р. Декартом і термін «СВ» як особлива здатність душі Він вважав. що СВ - інтелектуальна діяльність суб'єкта, який проектує світ. Вона відкрита тільки сама собі, тобто самосвідомості. Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: "Пізнай самого себе". Таким чином, самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона тісно пов'язана з рефлексією. У ф. рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності. Філософи вважали, що головною умовою можливості появи індивідуальної свідомості є здатність сформулювати судження "Я є" ("Я мислю, отже, існую", Декарт). Гегель писав, що свідомість є відношення "Я" до світу, але таке відношення, яке доведене до протиставлення і про яке "Я" знає. Свідомість стає самосвідомістю, коли "Я" приходить до осмислення того, що усі визначення зовнішнього світу належать не лише йому як такому, але і що сприймає його "Я" (Гегель). самосвідомість - це процес, коли "Я" виявляє свою безпосередню причетність до знання про світ, коли "Я ставить собі питання, чи можуть знання, що містяться в досвіді "Я", мати "свободу існувати зовні Я" (Гегель). Концепції свідомості що існували в історії ф. умовно можна поділити на два типи: 1 індивідуалістські(розглядали як вихідне свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) – мораль, мистецтво, релігію, право – як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю (філософи Нового часу, філософії життя, феноменології, позитивісти). 2 Колективістськіконц., навпаки, вихідним вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне (Гегель, Маркс).