Індуктивного метод оголосив Ф. Бекона в „Новий органон” єдиний правильний метод пізнання,а єдиним надійним джерелом пізнання-досвід.
Безсумнівні досягнення індуктивізму (Ньютон закон гравітації, Ампер закон електродинаміки) зробили його науковою методологією,він стає основою позитивізму у 19 ст. Заснов. О.Конт.6-томний «Курс позитивної філософії».Під "позитивним" він розумів реальне, безперечне, точне, практично корисне.Конт виходить з того, що поняття, котрі відповідають принципам позитивного пізнання, можуть бути побудовані лише при допомозі індуктивного методу Ф.Бекона.Задача позитивної філософії – створення єдиної системи однорідної науки (однорідної у значенні метода, яким користуються всі науки – індуктивного) шляхом індуктивного узагальнення всієї сукупності знань певних позитивних наук.Необхідною умовою досягнення цілі позитивної ф., за Контом, є класифікація цих наук. Використання індуктивного методу привело Конта до створення класифікації позитивних наук на основі таких принципів:*від простого до складного, *від абстрактного до конкретного, *від древнього до нового Конт розташував науки згідно порядку слідування від загального і такого, що легше вивчається, точного знання до окремого і складнішого для вивчення, а тому менш точного, знання: математика (яка містить у собі й теоретичну механіку), астрономія, фізика, хімія, біологія; на останньому місці у низці основних наук - "соціологія" (термін Конта).
Герберт Спенсер «Синтетична філософія» Дав серйозне теоретичне обґрунтування співвідношення науки і релігії з позиції позитивізму Існуючі релігії не дають зрозумілої відповіді на питання про першооснову всього сущого. Розумом не можна збагнути створення світу з нічого. Всі релігії, зрештою, визнають, що першопричина світу є таємницею, яку неможливо осягнути. Але в такому ж відношенні до першооснови, на його думку, перебуває і наука. Поняття матерії, простору, часу (зокрема їх подільність до безкінечності) так само мало збагненні, як і релігійний Абсолют. Це визнання незбагненності, непізнаваності Абсолюту (першооснови) і споріднює, на думку Спенсера, релігію та науку. Релігія не повинна тільки претендувати на позитивне знання про Абсолют (тобто бути наукою про Бога), а наука не повинна виходити за межі позитивного знання. Реальність, яка прихована за явищами, людині не відома і завжди буде такою. Тому, на його думку, суперечка науки і релігії, а також матеріалістів і ідеалістів є безплідною.