Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення лікувально-профілактичних заходів щодо кожного конкретного виду тварин. Клінічно це характеризується різним ступенем порушення мікроциркуляції та ексудації, інтенсивності явищ місцевого протеолізу та функціонально-метаболічної активності нейтрофілів. Раніше вважалося, що видові особливості реакції організму на травму визначаються особливостями обміну речовин (Мастико Г.С., 1961; Плахотін М.В., 1966; Бурденюк А.Ф., 1967).
Реактивність організму коня та собаки на травму характеризується виведенням з ділянки запалення подразника шляхом серозної, рідше серозно-фібринозної, а при інфекційному запаленні – серозно-гнійної ексудації. Нейтралізація агресивного агента у цих тварин, порівняно з іншими видами, обмежена. Серозно-гнійна ексудація супроводжується вираженим протеолізом, що зумовлює розплавлення мертвих тканин з утворенням рідкого гнійного ексудату.
У великої рогатої худоби за асептичного запалення спостерігається переважно серозно-фібринозна ексудація, а при інфекційному – фібринозно-гнійна з інтенсивними процесами проліферації та мало вираженим протеолізом мертвих тканин, так зване гнійно-демаркаційне запалення. Це означає, що виведення пошкоджених, просочених фібрином тканин здійснюється за рахунок гнійного розплавлення фібрино-тканинної маси лише на межі з здоровими тканинами. Спочатку, завдяки значній фібринозній ексудації, пошкоджувальний фактор фіксується та ізолюється, а потім поступово нейтралізується в організмі, рідше виводиться з нього шляхом секвестрації.
Подібна реактивність спостерігається й у свиней, однак фібринозна реакція у них більш чітко виражена, а гнійна ексудація обмежена.
Реактивність організму вівці на травму має ті ж закономірності, що й у великої рогатої худоби, однак перебіг процесу у неї інтенсивніший, чіткіше виражені явища гнійно-фібринозної ексудації. У тварин з таким типом ексудації недостатньо виражені гнійно-ферментативні процеси, що часто призводить до проростання мертвих тканин сполучною і відповідно їх інкапсуляції.
Розвиток запалення у птиці та гризунів супроводжується здебільшого фібринозною ексудацією з формуванням фібрино-тканинної маси, яка секвеструється завдяки запальній реакції по лінії демаркації.
Реакції системи крові при запальних процесах у тварин також мають видоспецифічність (Багріновська Є.М.,1960). Тривалість та вираженість лейкоцитозу за типових одноманітних запальних процесів у тварин різних видів спадає у наступній послідовності: кінь – свиня – вівця –велика рогата худоба. Причому, у коней при гнійно-запальному процесі з тривалістю понад 8–12 днів швидко розвивається сенсибілізація і алергічний стан. Ці явища залежать від видового складу ранової мікрофлори та призводять до зниження комплементарної активності і, відповідно, фагоцитарної реакції. Для жуйних та свиней не характерні кількісні зміни лейкоцитарної реакції. Виявилено, що фагоцитарна реакція лейкоцитів відносно білого стафілококу у коней істотно вища, ніж у жуйних, і особливо свиней.
Видові особливості запальної реакції можуть бути зумовлені й архітектонікою лімфатичного русла. Порівняно з собакою, більш містка лімфатична система великого сальника у вівці з добре розвинутою ретикуло-ендотеліальною системою зумовлює ефективніші захисні властивості очеревини при перитонітах (Яценко І.В., 1997).
Видові особливості запальної реакції визначаються й морфофункціо-нальними властивостями тромбоцитів та макрофагів. Вплив тромбоцитів при цьому опосередкований рецепцією компонентів системи комплементу, за допомогою яких здійснюється їх активізація, вивільнення біогенних амінів (гістамін, серотонін). Чим більше рецепторів такого типу міститься на клітинній мембрані тромбоцитів, тим частіше вони підпадають під дію агресивних стимулів аж до лізису (Неnsоn Р., 1977). У результаті цього медіатори запалення нагромаджуються в ділянці пошкодження, що визначає подальший перебіг процесу.
За винятком приматів та жуйних у тварин усіх видів на тромбоцитах є рецептори для компонентів комплементу, а у приматів та жуйних – для імунних глобулінів, через які у запальному процесі беруть участь тромбоцити. Ось чому гостре запалення у них розвивається здебільшого в умовах сенсибілізації. Однак у підвищенні проникності клітин поряд з гістаміном та серотоніном значну роль відіграють токсичні метаболіти кисню (супероксидний аніон, перекис водню, гідроксильний радикал, хлорнуватиста кислота), що виділяються активованими нейтрофілами. У тварин з фібринозним типом ексудації значно вища активність оксидаз та глікогену, що забезпечує нагромадження метаболітів кисню, а слідом за ним пошкодження ендотелію, значне просочування травмованих тканин фібрином. У тварин з таким типом ексудації, особливо у бичків, фібрин має значно стійкішу структуру, а тому важче піддається розплавленню протеолітичними ферментами. До того ж у гризунів із нейтрофілів виділяються речовини мукопептидної природи, які посилюють агрегацію фібрину, тобто його організацію (Мигрhу, 1976).
Отже, запалення, як захисна реакція організму, має видову особливість, яку необхідно враховувати при здійсненні лікувальних заходів.