У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації).
Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить перші п’ять діб і починається з коагуляції, судинних змін та очищення рани від некротичних тканин.
Внаслідок травми у порожнину рани з пошкоджених судин виливається кров. Під дією виділених з рани катехоламінів виникає швидкий, короткочасний спазм цих судин, а потім їх стійке розширення. Іншими вазоактивними речовинами є гістамін, серотонін і брадикінін, які виділяються з тучних клітин у прилеглі тканини, а також системи комплементу. Ці речовини внаслідок підвищення проникності судинної стінки ініціюють вихід у рану клітин крові, з яких формується згусток.
Фактори згортання, що виділяються з тромбоцитів, сприяють утворенню фібрину, який забезпечує гемостаз і та слугує своєрідною сіткою для міграції клітин, що беруть участь у розвитку запалення, і фібробластів. Без фібринового сітчастого каркасу рубець на місці загоєної рани буде недостатньо міцним. Тромбоцити також продукують основні цитокіни, які впливають на процес загоєння рани.
Зниження перфузії крові, внаслідок запалення, призводить до погіршення оксигенації тканин, внаслідок чого виникає ацидоз, порушуються вуглеводний і білковий обміни. Протеоліз клітинних білків супроводжується вивільненням іонів К+ і Н+, що підвищує осмотичний тиск у тканинах і, відповідно, затримку води. Виникає набряк (гідратація) і лейкоцитарна інфільтрація тканин. Таким чином у рані готуються умови для її очищення.
Період очищення рани від некротичних тканин характеризується появою з першої доби у навколоранових тканинах і ексудаті нейтрофілів, а на другу–третю – лімфоцитів та макрофагів. Нейтрофільні лейкоцити беруть участь у фагоцитозі мікроорганізмів і некротичних клітин, забезпечують позаклітинний протеоліз, лізують нежиттєздатні тканини та виділяють медіатори запалення.
Лімфоцити крові беруть участь у реакції імунної відповіді: макрофаги, у свою чергу, виділяють протеолітичні ферменти і фагоцитують частково зруйновані лейкоцитами некротичні тканини, нежиттєздатні нейтрофіли, продукти бактеріального розпаду, а також беруть участь в імунних відповідях. За неускладненого перебігу до 5–7-ї доби інтенсивність запальної реакції істотно зменшується і настає наступна фаза загоєння рани – дегідратація (регенерація).
У другу фазу загоєння (дегідратації) в рані (з 6-ї до 14-ї доби) проходять два основні процеси – колагенізація і регенеративний ріст кровоносних та лімфатичних судин.
Уже в перші 24 год після травми починається синтез колагену, який за неускладненому перебігу ранового процесу досягає свого піку не раніше 5-ї доби. У цей період зменшується кількість нейтрофілів, а в ділянку рани мігрують клітини сполучної тканини – фібробласти, що синтезують і секретують макромолекули позаклітинного матриксу, цитокіни, фактори росту фібробластів та тромбоцитарного.
Встановлено, що для нормального загоєння рани колаген повинен не тільки синтезуватися, але й руйнуватись, що відбувається під впливом високоспеціалізованих ферментів, які називаються тканевими колагеназами. Останні синтезуються нейтрофілами, фібробластами і епітеліальними клітинами. Однак такі колагенази мають неактивну форму і активуються під впливом протеаз, а саме плазміну. Одночасно в ділянці рани починаються реканалізація і ріст кровоносних і лімфатичних судин, що сприяє покращенню перфузії тканин і живлення фібробластів. Навколо капілярів концентруються тучні клітини, що сприяють проліферації капілярів.
Для біохімічних процесів ця фаза характерна зменшенням кислотності, збільшенням іонів Ca2+ і зменшенням – K+, що сприяє затуханню запального процесу і зменшенню набряку.
У цій фазі, починаючи з 15-ї доби, зменшується синтезувальна активність фібробластів та інших клітин. Кількість колагену майже не збільшується, а відбувається його перебудова і утворення поперечних зв’язків між волокнами колагену, внаслідок чого наростає міцність рубця. Одночасно відбувається скорочення рубцевої тканини (ретракція).
Чітко розділити фазу регенерації і рубцювання рани неможливо. Тому дозрівання сполучної тканини починається паралельно з епітелізацією рани. Таким чином, викладені вище матеріали показують принципову схему загоєння ран, будь-якого ґенезу і локалізації (Петров С.В., 2005).