При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця. Але для цього потрібні певні умови, а саме:
а) асептичність рани: інфікування посилює запалення і, отже, набряк та змертвіння тканин;
б) відсутність кровотечі: по-перше, згустки крові – це сприятливе живильне середовище для мікробів; по-друге, кров розсовує стінки рани, стискує тканини і порушує їх живлення; для заповнення утвореної порожнини потрібне розростання тканин;
в) зближення країв і стінок рани (кооптація);
г) відсутність у рані сторонніх тіл;
д) відсутність мертвих тканин, гематом;
е) задовільний загальний стан тварин.
За первинним натягом загоюються не тільки операційні, а й забруднені рани – після відповідної їх обробки. Випадкові поверхневі рани невеликого розміру (з розходженням країв до 1 см) також можуть загоюватися первинним натягом без накладання швів. У такому разі первинну спайку (склеювання) та зближення країв стінок ран забезпечують виділений фібрин і набряк навколоранових тканин.
Як вказує С.С. Гірголав, процес загоювання рани первинним натягом включає три періоди:
а) підготовчий, що охоплює утворення первинної спайки, травматичний набряк, комплекс помірно виражених симптомів запалення;
б) регенерація першого порядку – утворення судинної сітки і виповнення тканинного дефекту проліфератом;
в) регенерація другого порядку (кінцева регенерація), що характеризується тривалою перебудовою рубця (ущільнення, некротизація тощо).
Безпосередньо при нанесенні рани в ушкодженій ділянці створюються умови для зміни хімізму тканин – травматичний набряк, підвищення проникності судин, потім запальний набряк, ацидоз тощо. Але за невеликої кількості в рані нежиттєздатних клітин ці зміни не виходять за межі фізіологічних і не впливають на життєдіяльність травмованих тканин. Незначна кількість мертвих тканин лізується уже в перші дні за допомогою тканинних ферментів, які одночасно стимулюють і регенеративні процеси.
У ранову щілину, внаслідок травмування судин і підвищення їх проникності, виділяється фібрин, утворюючи первинну ранову спайку. Потім у неї проростають бугорки ендотеліальних клітин капілярів з обох боків стінок, які під кров’яним тиском каналізуються, з’єднуються з протилежними відростками і формують густу судинну сітку. У проміжках між судинами разом з ними формуються сполучнотканинні клітини (фібробласти), які за короткий строк заповнюють ранову щілину і, поступово старіючи, через фіброцити, прилягаючи один до одного, утворюють волокнисту тканину (рис.7).
З відновленням кровообігу нормалізується обмін речовин, зникають слабовиражені явища гідратації. Новоутворена сполучна тканина, розростаючись, стискує капіляри, внаслідок чого рубець з яскраво-червоного стає блідим. Рани покриваються епітелієм, що розростається з навколишнього шкірного покриву. Таким чином, за такого способу загоювання між краями і стінками рани ніякої порожнини немає, а тканина, яка утворюється, слугує лише для фіксації і укріплення її стінок.
Отже, з моменту поранення до повного загоювання рани первинним натягом у тканинах відбувається складна біологічна реакція, в ході якої змінюється обмін речовин, розпадаються і евакуюються мертві тканини. Після очищення рани і утворення капілярної сітки нормалізується обмін, зникають явища гідратації, утворюються сполучнотканинні елементи, які перетворюються в рубець і покриваються шкірним епітелієм. Грануляційна тканина в рані відсутня.