Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней і лише зрідка – у тварин інших видів.
Етіологія Збудник цієї хвороби – Botriomyces equi, що має вигляд численних коків з дрібними ядрами, оточених капсулою. Ці ядра з’єднуються між собою, утворюючи конгломерати до 1 мм у діаметрі.
Інфікування відбувається головним чином внаслідок травмування шкіри та втирання ботріоміцетів через мікротравми, вивідні протоки потових і сальних залоз, а також занесення їх у рани. Саме тому ботріомікозні ураження найчастіше зустрічаються у ділянці холки, передлопаткового відділу шиї внаслідок неправильної підгонки збруї та в післякастраційних ранах мошонки. Інколи зустрічається ботріомікоз вимені у кобил.
Патогенез. Потрапляючи у тканини, ботріоміцети розвиваються і утворюють скупчення коків. Реакція-відповідь організму проявляється спочатку слабо вираженим запальним набряком у зоні інокуляції збудника. Пізніше навколо кожного вогнища коків розростається грануляційна тканина, яка поступово переходить у рубцеву. Ці розростання повільно збільшуються, у місці локалізації збудника накопичуються лейкоцити, внаслідок чого у порожнині пос тупово збирається гнійний ексудат, який через утворену норицю виділяється назовні. У процесі загоєння (рубцювання) зовнішній її отвір втягується у глибину тканини, рубцюється, формуючи у подальшому воронкоподібні заглиблення.
Таких вогнищ утворюється багато, сполучнотканинні розростання потроху зливаються, утворюючи великі пухлини. Але внутрішні розрости рубцевої тканини утруднюють об’єднання вогнищ, внаслідок чого на поверхні пухлини утворюється маса фістул (з кожного вогнища), які поступово рубцюються і роблять заглиблення, через що ботріомікоми стають горбкуватими.
Таким чином, ботріомікоз характеризується надмірним розростанням фіброзної тканини з утворенням фібром, часто великих розмірів. На відміну від звичайної фіброми, на різній її глибині формуються вогнища гнійного розплавлення тканин, у яких містяться ботріоміцети.
Клінічні ознаки залежать від місця локалізації патологічного процесу.
Ботріомікоз шкіри зустрічається в ділянці холки, грудної стінки, кореня хвоста, мошонки. Спочатку у місці ураження виявляють дрібні, розташовані близько один від одного вузлики – щільні, неболючі і майже нерухомі. Пізніше на їх місці формуються дрібні абсцеси, після прориву яких утворюються виразки. Їх грануляційна тканина, поступово дозріваючи, утворює зірчасті рубці (рис. 23).
Ботріомікоз м’язів. Найчастіше уражується плечоголовний м’яз у ділянці накладення хомута, рідше – черевні і міжреберні. Через постійне подразнення в ньому формуються гранульоми великих розмірів, які щільно зростаютьс я з шкірою. Згодом вони перетворюються у суцільні фіброзні тяжі, в яких формуються абсцеси, що відкриваються назовні фістульними ходами. Ці припухання негарячі, неболючі, рухомість м’яза деякою мірою збережена. Загальний стан тварини, температура тіла залишаються задовільними.
Ботріомікоз кукси сім’яного канатика розвивається при довгій куксі внаслідок забруднення кастраційної рани підстилочною соломою. Сім’яний канатик збільшується, стає щільним, малоболючим, горбкуватим. Через деякий час він перетворюється в масивну фіброзну пухлину, пронизану норицями. Під час розрізу в ній знаходять гнійні вогнища різних розмірів (від горошини до бобу), заповнені слизовим гноєм, що містить жовтувато-білі колонії. Пізніше на місці кастраційної рани утворюється лійкоподібна нориця, через яку виділяється незначна кількість гною.
Захворювання триває місяцями, але стан тварини та її працездатність довгий час не змінюється. Проте інколи хвороба набуває дифузної форми, коли у процес втягуються поверхневі пахові лімфатичні вузли. Тоді у коня підвищується температура тіла, погіршується апетит тощо.
Ботріомікоз вимені у кобил характеризується різким збільшенням його в об’ємі; воно стає щільним, дифузно потовщеним, інколи при пальпації виявляються вузли. Шкіра потовщена і зрощена з прилеглими тканинами, неболюча. З часом утворюються абсцеси і нориці, з яких виділяється гній, що містить ботріоміцети.
Діагноз ставиться за характерними клінічними ознаками, в сумнівних випадках проводять мікроскопію гнійного ексудату.
Лікування – тільки оперативне: ботріомікому екстерпують у межах здорових тканин. При ботріомікозі кукси сім’яного канатика її ампутують за допомогою емаскулятора або кліщів Занда. За дифузних форм ботріомікозу не завжди вдається екстерпувати. При локальних ураженнях успішно користуються припіканням.