У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами травматизму тварин у сучасних господарствах, особливо промислового типу, є наступні.
Внутрішньогосподарський травматизм, пов’язаний з умовами утримання та догляду тварин, включає велику кількість різних форм ушкоджень тканин та органів, а причинні його фактори найрізноманітніші. Це й тісне розміщення тварин, і несправна підлога у стійлах, і пошкодження кінцівок чи інші травми, отримані на пасовищах та в загонах, кусані рани свиней і коней, розкльови птиці та багато інших.
Але нині дещо змінився характер внутрігосподарського травматизму у господарствах промислового типу. По суті він також зв’язаний з умовами годівлі й утримання тварин. Проте ці умови не є наслідком господарських недоліків, вони передбачені технологією виробництва, у зв’язку з чим такий травматизм називають технологічним.
Особливості технологічного травматизму.В умовах промислового скотарства з’явилася низка факторів, що сприяють травматизму – гіподинамія, стресори, незадовільні параметри мікроклімату, невдала конструкція підлоги, утримання корів у коротких стійлах та ін.
Для таких господарств характерні гіподинамія, скупчене утримання бичків на відгодівлі, хоч давно відомий негативний їх вплив на організм тварин (порушення обмінних процесів, сухожилко-зв’язкового апарату і пов’язана з ними неправильна постава кінцівок, деформація копитець, некроз хвоста і т.п.). Іншою загальною причиною травматизму є стрес і стресові фактори. Це не хвороба, а стан неспецифічних реакцій організму на вплив змінених людиною факторів навколишнього середовища, що призводить до перенапруження його функцій. Знижуючи резистентність організму, вони сприяють розвитку різних патологічних процесів.
Стрес завжди характеризується масовістю. Під його впливом збільшилися випадки травматизму. Тому актуальним на сьогодні є попередження стресу і запобігання дії стресорів (дотримання правил годівлі та утримання, параметрів мікроклімату тощо).
Для кожних умов утримання характерні відповідні травми. Зокрема, прибирання гною від корів скребковим транспортером призводить до травмування дистальних відділів тазових кінцівок (особливо у великих корів); утримання в коротких стійлах (прибирання гною тракторною лопатою) – до нерівномірного завантаження основи шкіри підошви, що сприяє виникненню хронічних хвороб.
Решітчаста підлога визнана найбільш гігієнічною та економічною, тому що позбавила необхідності підстилки, прибирання гною і чищення тварин. Але вона ніколи не буде фізіологічною. Решітки, виготовлені на основі залізобетону, надто тверді, внаслідок чого копитний ріг швидко стирається, що призводить до забоїв, крововиливів, ран, гнійно-некротичних процесів у ділянці пальця. Збільшення кількості травм пальця на такій підлозі пояснюється ще й частим псуванням решіток, неправильним їх укладанням, наявністю гострих країв тощо.
За безприв’язногоу утримання бичків на такій підлозі у багатьох з них у статевозрілому віці розвивається параплегія (двосторонній параліч), як ускладнення некрозу хвоста. Утримання корів на глибокій незмінній підстилці сприяє, внаслідок високої вологості такої “подушки”, розвитку деформацій копитець, некробактеріозу та ін.
Травми тваринам у таких господарствах завдаються і різними механізмами, що використовують у тваринництві: кормові транспортери, механізми для завантаження чи розвантаження тварин, різні тренажери, пристрої для фіксації тощо.
У корів спецгоспів з виробництва молока, особливо високопродуктивних, часто спостерігається порушення вітамінно-мінерального обміну, що збільшує випадки кормового травматизму. Причому, крім клінічних ознак пошкодження передшлунків у 60–80% корів комплексу спостерігаються і субклінічні форми, зумовлені металоносійством. Навіть незначне зниження продуктивності таких тварин в цілому по стаду завдає суттєвих збитків.
Указані методи утримання мають свої позитивні сторони та недоліки, які слід постійно вивчати, усувати і вносити пропозиції до проектів забудови нових приміщень. Та все ж за різних методів утримання позбутися травм неможливо, тому важливо попередити їх ускладнення.
Поширенню травматизму в господарствах промислового типу сприяють і умови годівлі, часто неповноцінної як за загальною, так і вітамінно-мінеральною поживністю. Вже вказувалось на металоносійство у рогатої худоби. Але багато травм є наслідком неправильної підготовки кормів до згодовування. Це і злакова хвороба, спричинена поїданням незапареного і навіть не подрібненого корму, і закупорка стравоходу не подрібненими коренебульбоплодами, виразки шлунка у поросят при тривалому згодовуванні сухих концентратів та обмеженні води, канібалізм поросят через великі проміжки часу між їх годуванням та багато інших.
Кормовий травматизм. Ушкодження ротової порожнини часто спричинюються остюками ковили, пшениці, ячменю, зеленого жита та твердими стеблами інших грубих кормів.
У степових районах поширена “ковилева хвороба”, коли стебла, листя і зернівки ковили через слизові ротової порожнини проникають у тканини, зумовлюючи розвиток гнійного процесу. В овець ковилою пошкоджуються переважно ділянки голови, нижні частини черевної та грудної стінки, вим’я та ін.
У рогатої худоби спостерігається закупорка стравоходу коренебульбоплодами, кукурудзяними та капустяними качанами тощо, що призводить до тимпанії, некротичних процесів з боку стравоходу і розвитку анаеробної інфекції. Про травматизм, зумовлений попаданням з кормом у передшлунки металевих предметів, уже говорилося. Вони трапляються в комбікормах, жомові, грубих кормах і пресованому сіні, силосі. Сприяє кормовому травматизму й нестача вітамінів та необхідних мінеральних речовин. Дрібні тварини (собаки, коти) часто травмують ротову порожнину, інші відділи травного тракту кістками, голками, металевими кульками тощо.
До групи кормового травматизму слід віднести бурсити холки на заключному етапі відгодівлі бичків, коли, дістаючи корм із годівниці, вони хронічно травмують ділянку холки об металеві чи дерев'яні перекладини, змонтовані для запобігання перескакуванню тварин, особливо молодих, на кормові проходи.
Сюди можна віднести і так звані “годівничі абсцеси” у свиней, що розвиваються у вентральній ділянці шиї внаслідок травмування та подальшого інфікування тканин об деформовані годівниці, особливо при скороченні фронту годівлі.
Випадки канібалізму у свиней також можна віднести до групи кормового травматизму. Адже останнім часом доведено, що відгризання хвоста у поросят спостерігається здебільшого при порушенні режиму годівлі, коли свині голодні. Спочатку вони смокчуть один одному хвости, вуха, а потім їх відгризають.
Експлуатаційний травматизм виникає під час експлуатації тварин. У робочих коней (в упряжі та під сідлом) травми завдаються неправильно підібраною збруєю внаслідок великого навантаження та порушення зоогігієнічних умов експлуатації.
Пошкодження кінцівок, особливо нерозчищених чи неправильно підкованих, часто спостерігається на слизьких нерівних кам'янистих дорогах.
Нерідко зустрічаються травми у биків-плідників на держплемоб’єднан-нях. Вони можуть посковзнутися при садці на слизькій підлозі, внаслідок чого виникають розтяги і розриви зв’язок, м’язів, сухожилків, вивихи суглобів тощо. За неправильного підбору чучел чи підставних биків у останніх внаслідок постійного перевантаження розвиваються хронічні процеси у тканинах кінцівок.
Особливий вид експлуатаційного травматизму – ушкодження вимені у процесі доїння, пов'язані з невмілим користуванням доїльними апаратами, недосконалою їх конструкцією, а також невідповідністю розмірів дійок стаканам.
До цієї групи можна віднести і травми овець під час стрижки, особливо недосвідченими людьми.
Спортивний травматизм коней можна було б розглядати як експлуатаційний, але він має свої характерні риси, зумовлені особливостями експлуатації. Основними причинами травматизму спортивних коней вважається погана організація тренінгу і змагань, коли, прагнучи одержати високі спортивні результати, наїзники не завжди враховують фізичну і технічну підготовку коней. Найчастіше уражуються кінцівки (розтяги сухожилків, особливо пальцевих згиначів, розтяги відповідних зв'язок на віражах, забивання і засікання підковами, копитами, шипами, особливо на швидких алюрах; асептичні запалення сухожилків, сухожилкових піхов, суглобів).
Інколи травми виникають внаслідок грубого ставлення до коня спортсмена, обслуговуючого персоналу. Порушення послідовності в тренуванні та індивідуального підходу до коня іноді призводить до його стомлення і травмування в результаті перетренування. Загальне стомлення тварини викликає розлад координації рухів і порушення закріплених раніше рефлексів. Тому навіть добре підготовлений кінь, будучи стомленим, може припуститися помилок, що призводять до травм. Травми можуть виникати при незадовільному стані місць тренування чи змагань, відсутності шипів на підковах, що може призвести до падіння коня під час подолання перешкод. Неправильна підгонка сідла спричинює утворення ран у ділянці холки , спини, грудної стінки.
Під час подолання різних спортивних бар’єрів інколи зустрічаються й досить важкі механічні ушкодження з переломами кісток і навіть хребта, особливо у шийному та поперековому відділах.
Транспортний травматизм виникає при перевезенні тварин автомобілями, залізничним, морським транспортом. Достатньо часто тварини одержують травми при навантаженні та розвантаженні, перевезенні непристосованим транспортом. Цьому сприяють перевантаження транспортних засобів, раптові поштовхи у вагонах та автомобілях, різкі повороти останніх та тривале перевезення без відпочинку. При цьому зустрічаються найрізноманітніші пошкодження: садна, рани, забої, гематоми, переломи ребер, кісток кінцівок тощо, які завдаються переважно рогами, внутрішнім обладнанням вагонів чи автомобілів, зовнішніми предметами або людьми при навантаженні та розвантаженні, особливо за відсутності естакад.
Транспортний травматизм часто зумовлений перегоном рогатої худоби та овець на далекі пасовища чи на м'ясокомбінат, особливо по шосейній дорозі. У такому разі травми зустрічаються переважно в ділянці пальця.
Травматизм забійних тварин спостерігається спочатку під час розвантаження та змішування тварин різних вікових груп на м’ясопереробних підприємствах, а пізніше проявляються наслідки передзабійної витримки. Відомо, що під час перевезення тварини перебувають у стресовому стані, внаслідок чого в їх крові знижується рівень γ-глобулінів, що призводить до зниження резистентності організму. Передзабійна витримка сприяє відновленню фізіологічного стану тварин та очищенню їх шлунково-кишкового тракту, але вона не повинна бути тривалою, особливо для свиней. Через відсутність у цей період кормів і води вони кусають одне одного, спричиняючи кусано-рвані рани і закриті пошкодження. Практично через 24 год витримки не залишається тварин, які не були б травмовані. Внаслідок зачистки туш кількість конфіскатів, залежно від терміну передзабійної витримки, складає 700–720 г з кожної туші при забої в день доставки і до 1000–1100 грамів – через 48 год.
Крім того, м’ясо, одержане від травмованих тварин, соціально небезпечне – одержані з нього продукти можуть викликати токсикоінфекції у людей. Тривала передзабійна витримка стимулює розвиток сальмонел та умовно патогенної мікрофлори у травному тракті, яка мігрує у травмовані і прилеглі до них м’язи. Це здебільшого кишкова паличка, потім стафілококи, анаероби. За недостатньої зачистки мікроорганізми, що залишились невидаленими, консервуються внаслідок швидкого охолодження туші, а після розморожування (у торговій мережі) вони оживають і розмножуються. Особливо небезпечні гнильні мікроби, що розмножуються у травмованих тканинах через збіднення їх глікогеном, молочною кислотою і утворюють велику кількість токсичних продуктів.
Мабуть, саме з цієї причини у багатьох країнах тварин забивають без передзабійної витримки на м'ясокомбінатах або безпосередньо у господарствах.
Слід також вказати на ще одне джерело травмування забійних тварин – використання електропідганялок та електрооглушення великої рогатої худоби. Останнє часто супроводжується переломами хребців внаслідок тетанічного скорочення м'язів.
Електротравми спостерігаються при контакті тварин з обірваними проводами високовольтних ліній електропередач, а також під час спалахів блискавки. Природно, що останні спостерігаються тільки на пасовищах, оскільки тваринницькі приміщення обладнані громовідводами.
Операційний травматизм – це травмування тварин під час операції. Він залежить від характеру операції та кваліфікації лікаря. Однак завжди потрібно прагнути до мінімальної травматизації тварин і тканин під час операції та обов'язково користуватися місцевим чи загальним знеболюванням.