Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу.
Залежно від локалізації їх поділяють на черепно-лицеві, торакальні, абдомінальні, внутрішньотазові, внутрішньосуглобові, підшкірні, м’язові, міжфасціальні. За надходженням в організм тварини вони можуть бути екзогенними і ендогенними. Вони локалізуються переважно всередині тканин або у просвіті органів, часто проникають під час експлуатації тварин, на пасовищі, за службового і спортивного використання, коли тварина грається, а також під час полювання. При ідентифікації тварин підшкірно вводять чіпи, які теж є сторонніми тілами.
Сторонні тіла всередині тканин.Доля сторонніх тіл, що проникають в організм, і зумовлені ними тканинні реакції дуже різноманітні, асаме:
Розсмоктування – здійснюється на основі ферментації і фагоцитозу; у першу чергу це стосується кетгутних швів і лігатур, кісткових пластинок і шпиць, фасцій тощо. В асептичних умовах відзначається незначна запальна реакція, що клінічно не виявляється.
Інкапсуляція – кулі, дробинки, голки та інші дрібні предмети, що не розсмоктуються; попадаючи в життєздатні, малотравмовані тканини, вони оточуються валом круглоклітинної інфільтрації з подальшим розвитком фібробластів і колагенових волокон. Формується периферичний бар’єр, який із зменшенням запальної реакції ущільнюється. Це знаменує завершення процесу інкапсуляції. Інкапсульовані сторонні тіла залишаються в тканинах тривалий час. За обмеження нервових провідників, судин, суглобів, перфорації стінки внутрішніх органів тощо виникають різні ускладнення.
Інфекція при сторонніх тілах – найчастіше ускладнення, при якому можливий розвиток анаеробних і гнильних збудників, виникнення нориць тощо. Сторонні тіла нерідко виділяються разом з ексудатом. Можливе і нестійке загоєння з періодичним розкриттям норицевого каналу. До серйозних ускладнень належить формування глибоких гнійних кишень, особливо зумовлених зсувом сторонніх тіл у тканинах.
Наявність сторонніх тіл у розміжчених тканинах, як правило, супроводжується інфікуванням, розвитком флегмони, абсцесу тощо. Гнильна інфекція може супроводжуватись ерозійною кровотечею.
Сторонні тіла травного каналу у практиці спостерігаються найбільш часто. Вони потрапляють при годівлі, пестощах, прогулянках, під час полювання, риболовлі, роботи, у спорті і за службового використання тварин. Часто це голки, цвяхи, шурупи, каштани, гачки, металеві та гумові кулі, шматки дроту, ниток, мотузки, відламки дерева, пробки, кулі, дріб, кістки, камінь, кухонні предмети тощо.
У порожнині рота сторонні тіла застряють між зубами, іноді надягаються на зуби або залягають між аркадами корінних зубів (поперек піднебіння), під язиком. Кільцеподібні сторонні тіла (частини трахеї, шматки кишки і т.п.) можуть охоплювати язик біля кореня.
У глотці і стравоході великої рогатої худоби нерідко застряють корене- та бульбоплоди. Округлі і з гладенькими стінками, вони можуть викликати некротичні зміни в ділянці здавлювання. Закупорка ними стравоходу у жуйних загрожує життю тварини внаслідок гострої тимпанії рубця. Гострі предмети (кістки та ін.) можуть викликати перфорацію стравоходу з розвитком флегмони шиї, середостіння, ураженням судин і нервів. Сторонні тіла (цвяхи, шматки дроту тощо) дуже часто потрапляють в сітку худоби, викликаючи травматичний ретикуліт, ретикулоперитоніт, ретикулоперикардит, абсцеси у суміжних органах. У сичузі овець формуються пілобезоари і фітобезоари, які зумовлюють закупорку пілоруса. У коней в шлункоподібному розширенні великої ободової кишки можуть формуватися камені з наступним виникненням обтураційного ілеусу. У собак просвіт кишечнику закупорюють великі кістки, шматки гуми, пластмаси тощо. У сечовому міхурі утворюються сечові камені, що можуть перекрити просвіт уретри (сечокам’яна хвороба).
Переміщення сторонніх тіл у тканинах. Сторонні тіла в тканинах і органах (голки) часто змішуються у зв’язку із скороченням м’язів, періодичним зсувом шарів тканин при рухах. Вони можуть перфорувати покриви тіла і разом з ексудатом виділятися назовні. Це трапляється у ділянці шиї при перфорації стравоходу, вентральної стінки живота – за перфорації органів черевної порожнини.
Клінічні ознаки, діагноз, лікування. З метою виявлення стороннього тіла проводять ретельний анамнез, клінічне дослідження і рентгенографію уражених ділянок у двох проекціях. Сторонні тіла, що локалізуються в тканинах у доступних для оперативного втручання ділянках, видаляють за допомогою розрізу.
З порожнини або тканин рота стороннє тіло видаляють корнцангом, пінцетом або рукою, дотримуючись заходів безпеки. Після його видалення порожнину рота промивають розчином калію перманганату 1:500 декілька разів на день. З профілактичною метою ін’єктують антибіотики пролонгованої дії. Протягом першої доби тварину тільки напувають.
При диференціальній діагностиці виключають таке небезпечне захворювання, як сказ, для якого характерні заковтування сторонніх предметів і слинотеча.
Сторонні тіла в гортані викликають поранення навколишніх тканин, застряють у них. Розвивається абсцес, найчастіше флегмона. Біль і запальний набряк прилеглих тканин утруднює прийом корму і води. Основні ознаки – відмова від корму, болючість у ділянці гортані, підвищення температури тіла. Внаслідок набряку тканин і звуження просвіту гортані дихання стає утрудненим, розвиваються явища дихальної недостатності (змішана задишка), що супроводжуються болючим кашлем і пінистим витіканням з носа; іноді настає асфіксія. За поранення гортані спостерігається кровотеча. Стороннє тіло видаляють з гортані під наркозом з використанням інфільтраційної анестезії – іноді через рот, проводячи переважно ларинготомію (рану гортані не зашивають!), ретельно зупиняють кровотечу. За розвитку в прилеглих тканинах флегмони роблять поздовжній розріз і застосовують відповідне лікування. Якщо розвивається асфіксія, проводять трахеотомію.
За повної закупорки стравоходу тварина занепокоєна, витягує шию, спостерігається слинотеча, часті ковтальні рухи, позиви до блювоти. Пальпацією у вентральній ділянці шиї виявляють обмежену, болючу припухлість. Якщо закупорка стравоходу неповна, апетит у тварини може зберігатися, але під час прийому корму з’являється блювота.
При заковтуванні гострим кінцем вперед голка проколює стравохід у його початковому відділі, передній третині шиї, де виникає абсцес. У випадку заковтування вушком вперед вона проходить через шлунок і кишечник, застряючи в шлункоподібному розширенні сліпої кишки, де вміст кишечнику перевертається. Тут голка починає рухатися вістрям вперед і неминуче проколює стінку сліпої кишки, викликаючи явища обтураційного ілеусу, а потім і перитоніту.
Закупорку стравоходу діагностують на підставі клінічних симптомів, результатів зондування і рентгенографії. При закупорці грудного відділу остаточний діагноз ставлять на підставі рентгенографії після заповнення його контрастною масою (сірчанокислим барієм з молоком або сметаною). Обов’язково зіставляють клінічні ознаки хвороби й дані анамнезу. За наявності закупорки контрастна маса доходить тільки до місця обтурації.
При заковтуванні гладеньких сторонніх тіл дрібним тваринам задають блювотні засоби (підшкірно апоморфін у дозі 0,01 г, папаверин – 0,1 г та ін.). Стороннє тіло можна спробувати обережно витягти за допомогою езофагоскопа або проштовхнути зондом, попередньо заливши тварині вазелінову чи іншу олію. Цей метод застосовують дуже обережно, оскільки нерідко бувають випадки прориву стравоходу. Стороннє тіло із стравоходу можна оперативно видалити за допомогою езофаготомії.
Сторонні предмети у шлунку і кишечнику нерідко травмують стінку органа, а деякі її перфорують, викликаючи перитоніт. Хвороба супроводжується блювотою після прийому корму. Загальний стан тварини поступово погіршується, апетит зникає, спостерігається спрага, припиняється акт дефекації, перистальтика кишечнику слабшає. З другого–третього дня хвороби з’являються ознаки загального занепокоєння, що змінюється періодами тяжкої депресії. Здуття живота, як правило, відсутнє.
За бімануальної пальпації живота виявляють болючість і щільні утворення, що вільно зміщуються. Хворобу діагностують на підставі анамнезу, клінічних симптомів і даних рентгенівського дослідження. Основна ознака кишкової непрохідності (обтураційного ілеусу) на рентгенограмі – наявність газового пухиря над вмістом. Якщо стороннє тіло, що локалізується у шлунку, гладеньке, можна підшкірно вводити блювотні засоби (папаверин – 0,1 г та ін.). За виявлення на рентгенограмі предмета з гострими краями показано проведення гастро- або ентеротомії.
За наявності сторонніх тіл у сечовому міхурі або уретрі порушується виділення сечі з усіма наслідками, що звідси випливають. Хворобу діагностують пальпацією живота, ректальним дослідженням із застосуванням рентгенографії.
Лікування звичайно полягає у використанні цистотомії або уретротомії.
змертвіння (некроз)
Це загибель клітин і тканин, цілих органів та їх частин у живому організмі. Причинами змертвіння можуть бути фактори зовнішньої дії, наприклад вплив високих і низьких температур, хімічних речовин, променевої та електричної енергії, а також механічні травми – роздавлювання і розтрощення тканин. Тому за етіологічними факторами всі змертвіння поділяються на прямі (первинні) і непрямі (вторинні). Первинні виникають безпосередньо в ділянці дії будь-якого зовнішнього чинника, а вторинні – при циркуляторних судинних розладах як наслідок різних внутрішніх причин. Досить часто змертвіння зумовлене розладом місцевого кровообігу через тромбоз, емболію, облітерацію судин.
Основними причинами розвитку циркуляторних змертвінь переважно є: артеріальні, венозні, мікроциркуляційні порушення, а також патологія лімфообігу та іннервації. Щодо змертвіння вразливі найбільш диференційовані тканини, особливо, гангліозні клітини центральної нервової системи та залозистий епітелій. Залежно від розладів надходження кисню і поживних речовин змертвіння може перебігати гостро або хронічно.