Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку тендовагінітів ненормальна постава кінцівки, нераціональне підковування копит, раннє тренування молодих коней, дистрофічні процеси, порушення обміну речовин, запальні процеси у прилеглих тканинах, паразитарні (онхоцеркоз) чи ревматичні ураження.
Класифікація. Тендиніти бувають асептичні, гнійні і паразитарні. Асептичні можуть бути гострими і хронічними, а гнійні та паразитарні – фіброзними і осифікувальними. Асептичні тендиніти найчастіше розвиваються внаслідок забоїв, розтягів, стиснення сухожилків.
Патогенез. Під впливом травми пошкоджуються тканини, що зумовлює поступову появу ознак запалення, виділяється ексудат, яким просочується міжпучкова сполучна тканина пери- і паратенону. Внаслідок цього набрякають колагенові волокна і поступово розпадаються, а дефекти заповнюються грануляційною тканиною. Грануляції поступово рубцюються, у самому сухожилку та прилеглих тканинах утворюються великі рубці, тому сухожилки стають потовщеними, щільними, нееластичними. Згодом у місцях фіброзного розростання внаслідок зменшення рухомості настає осифікація (осифікувальний тендиніт).
Клінічні ознаки. За гострого асептичного тендиніту сухожилок у місцях пошкодження набрякає, стає болючим, гарячим. Проте ці ознаки проявляються по-різному: за незначних пошкоджень вони слабо виражені; значні ж супроводжуються болючим припуханням сухожилка, що поширюється за межі пошкодження, і різким порушенням функції кінцівки. Тому при ураженні флексорів з метою зменшення їх напруження тварини згинають кінцівку. Фіброзний тендиніт проявляється щільним, малоболючим припуханням сухожилка і обмеженням його рухомості внаслідок зростання з прилеглими тканинами. За осифікувального тендиніту припухання тверде, неболюче, але клінічними методами визначити його неможливо.
Діагнозставлять за допомогою клінічних, рентгенологічних та ультразвукових досліджень.
Прогнозза легких форм сприятливий, тяжких – обережний або сумнівний. Сумнівним він є при фіброзному тендиніті, оскільки призводить до контрактури. При осифікувальному – несприятливий, хвороба часто закінчується розривом сухожилка у місці осифікації.
Лікування. За гострих асептичних тендинітів тварині необхідний спокій, у перші дві доби – холод з тиснучою пов’язкою, а потім – зігрівальні процедури (компреси, парафінотерапія, УВЧ-терапія, ультразвук тощо). Після зменшення болю призначають дозовані рухи, масаж і протизапальні мазі (іхтіолова, камфорна тощо).
Якщо утворюється фіброзна тканина, її припікають, після чого втирають подразливі мазі (червонортутну, йодну). Таке лікування загострює запалення і сприяє частковому розсмоктуванню фіброзної тканини. Після цього – масаж, УВЧ, парафінотерапія, тканинна терапія, активні рухи. За відсутності лікувального ефекту застосовують оперативне втручання (тенотомію). При осифікації вогнищ ураження лікування неефективне.
Гнійний тендиніт (Tendininis purulenta)
Він характеризується гнійним запаленням міжпучкової сполучної тканини і некрозом сухожилка. Захворювання розвивається внаслідок інфікування ран сухожилків, а також при бурситах, тендовагінітах, флегмонах та інших гнійних процесах у місці проходження сухожилка.
Клінічні ознаки. Оглядом і пальпацією визначають припухання, болючість, зміну кольору сухожилка внаслідок просочення його волокон гноєм.
Міжпучкова сполучна тканина швидко розплавляється, тому сухожилок розпадається на окремі пучки, що виступають із рани у вигляді сіро-брудних волокон та їх обривків. Демаркація уповільнена, тому у процес швидко втягуються все нові ділянки сухожилка. Спостерігається різке порушення функції кінцівки, загальне пригнічення, підвищення температури тіла тощо.
Лікування. Ретельно видаляють гнійний ексудат, висікають ножицями чи бритвою некротизовані сухожилкові волокна в межах здорової тканини. Рану промивають антисептичними розчинами, накладають іммобілізуючу пов'язку, яку змінюють через 10–12 днів. При підвищенні температури тіла проводять курс антибіотикотерапії. Після зняття пов’язки лікують як гранулюючу рану.
Паразитарний (онхоцеркозний) тендиніт (Tendinitis onchocerkosis)
Зустрічається у коней, рідше – у великої рогатої худоби внаслідок потрапляння паразита гематогенним шляхом у міжсухожилкову пухку клітковину. Спочатку у місці його локалізації розвивається запалення, а пізніше – розростання фіброзної тканини, яка з часом петрифікується. Клінічними методами хвороба діагностується рідко. У хворих весною та восени можна знайти мікрофілярії у крові шляхом дослідження її центрифугату (з дистильованою водою 1:10).
Лікування – внутрішньовенно вводять 1%-ний розчин Люголя (25–30 мл) і фізрозчин (100–150 мл) з інтервалом 4–5 днів. Місцево – теплові процедури, припікання, подраливі мазі.
ТЕНДОВАГІНІТИ (TENDOVAGINITIS)
Це запалення сухожилкових піхов, що розвивається внаслідок забоїв, поранень, розтягів, поширення патогенної мікрофлори гематогенним шляхом чи по продовженню з прилеглих тканин. За характером запалення вони поділяються на асептичні, гнійні, паразитарні. Асептичні бувають гострими (серозними, серозно-фібринозними, фібринозними) і хронічними – серозними, фіброзними, осифікувальними, стенозувальними.
Асептичні гострі тендовагініти (Tendovaginitis aseptica acuta)
Зустрічаються у коней та биків-плідників внаслідок тривалого перевантаження деяких сухожилків та їх травмування.
Патогенез. Внаслідок дії етіологічного фактора (забою, поранення, розтягу, перенапруження) у сухожилковій піхві виникають ознаки запалення з виділенням серозного ексудату. Останній просочує синовіальну оболонку, викликаючи її набряк, а згодом накопичується у порожнині піхви, що призводить до порушення живлення епітелію, тому він місцями відторгається, домішується до ексудату, викликаючи разом з лейкоцитами його помутніння.
За сильніших ушкоджень спостерігається більш виражена судинна реакція, внаслідок чого в ексудат домішується фібриноген, що перетворюється у фібрин. А тому синовіальна оболонка ще більше набрякає, різко знижується або припиняється виділення синовії через відкладання на ній фібрину. Часто фібрин призводить до адгезії листків піхви, де з часом розростається сполучна тканина. Якщо фібрин плаває в ексудаті, він досить легко розсмоктується; при відкладанні ж на листках піхви фібриноліз утруднюється.
Клінічні ознаки. За гострих серозних тендовагінітів спостерігається незначне припухання в межах сухожилкової піхви, гаряче, болюче при пальпації. Функція кінцівки, порушена на початку руху, а під навантаженням швидко відновлюється.
При серозно-фібринозних і фібринозних запаленнях, у випадках незначного накопичення фібрину, клінічні ознаки подібні до описаних раніше; фібринозної крепітації взагалі не виявляють або знаходять лише у нижній ділянці сухожилкової піхви.
За фібринозного тендовагініту тварина часто звільняє уражену кінцівку від навантаження, а під час руху спостерігається кульгавість. Сама піхва дещо потовщується, але стає гарячою, болючою за відсутності флуктуації. Характерним для нього є фібринозна крепітація при пальпації і пасивних рухах кінцівки. Саме тому фібринозний тендовагініт називають крепітувальним.
Діагнозставиться на підставі клінічних ознак.
Прогноз За серозних і серозно-фібринозних тендовагінітів сприятливий, фібринозних – обережний, оскільки зростання сухожилка і сухожилкової піхви утруднює його рухи.
Лікування. За гострих серозних тендовагінітів тварину звільняють від роботи, а на пошкоджену піхву накладають тиснучу пов’язку в комбінації з холодовими процедурами у перші 1–2 дні; проводять новокаїнові блокади. При наявності значної кількості ексудату – аспірація його з подальшим введенням у порожнину 120 мг гідрокортизону в 5–10 мл 0,5%-ного новокаїну. Після зниження запальної реакції виконують теплові процедури, масаж.
Таке ж лікування проводять і при серозно-фібринозному тендовагініті. Його доповнюють внутрішньопорожнинним введенням 2,5%-ного тіо-триазоліну (10–15 мл) на 0,5%-ному розчині метилцелюлози з інтервалом 8 год для посилення фібринолізу.
Хронічні асептичні тендовагініти (Tendovaginitis chronica)
Вони бувають серозними, фіброзними і осифікувальними. Серозний характеризується поступовим накопиченням у порожнині піхви серозного ексудату, інколи у великій кількості. Йому передує гостре запалення, яке може розвиватися і самостійно внаслідок тривалих механічних пошкоджень сухожилка та його піхви, що зумовлено неправильною поставою кінцівки, недостатнім розчищенням копит, нераціональним їх підковуванням, а також перевантаженням кінцівок. Виявляють найчастіше у ділянці зап’ястного та заплеснового суглобів, особливо у робочих коней і биків-плідників.
Патогенез. Через тривале постійне подразнення рецепторного апарату синовіальної оболонки в ній розвивається пасивна гіперемія, застійний набряк, гіперплазія ворсинок і проліферація сполучної тканини, яка поширюється на мезатенон, і на всю стінку піхви. Вони потовщуються, стискують судини і порушують живлення тканин. У таких умовах ендотелій місцями відторгається, а його рештки посилено продукують синовію. До неї домішується серозний ексудат, внаслідок чого сухожилкова піхва переповнюється рідиною, яка містить так звані вільні тіла, утворені з фібрину, відторгнутого епітелію та ворсинок.
Фіброзний тендовагініт спричинює розвиток фіброзної тканини у стінках піхви, яка формується внаслідок тривалого фібринозного запалення. Якщо в такій стінці відкладаються солі кальцію, тендовагініт називають осифікувальним або петрифікувальним. Просвіт сухожилкової піхви зменшується, що призводить до защемлення сухожилка і розвитку стенозувального тендовагініту.
Клінічні ознаки. За серозного тендовагініту сухожилкові піхви переповнені ексудатом, особливо контуруються їх вивороти. Припухання має подовжену або напівсферичну форму і добре виражені межі (рис. 52); біль і місцева температура відсутні.
Після відсмоктування ексудату пальпується потовщена стінка піхви щільної, а місцями і твердої консистенції, що свідчить про утворення фіброзної тканини та її осифікацію. Пунктат являє собою світло-солом'яну рідину, яка повільно і неповністю зсідається.
Тварина швидко втомлюється, після надмірного навантаження з'являється кульгавість. При фіброзному і осифікувальному тендовагініті кульгавість посилюється під час роботи. У пошкодженій сухожилковій піхві знаходять неболюче горбкувате припухання щільної консистенції за фіброзного і тверде – осифікувального запалень.
Діагноз ставиться за характерними клінічними ознаками.
Прогнозпри серозному хронічному тендовагініті сприятливий, при фіброзному – обережний до сумнівного, а при осифікувальному – несприятливий.
Лікування. За серозного тендовагініту – аспірація ексудату, введення у порожнину до 250 мг гідрокортизону з 10–15 мл 0,5%-ного новокаїну з інтервалом 48 год; тиснучі пов’язки, масаж; можна після аспірації вводити 2%-ний розчин йоду в йодистому калії, втирати подразливі мазі. За розростання фіброзної тканини користуються масажем, тепловими процедурами (зігрівальний компрес, парафінолікування, УВЧ - терапія та ін.). Непогані результати дає тканинна терапія. При задавненій хворобі – точкове припікання з подальшим втиранням подразливих мазей. Осифікувальні тендовагініти не лікуються.
Гнійний тендовагініт (Tendovaginitis purulenta)
Характеризується гнійним запаленням синовільної оболонки з накопиченням гною в сухожилковій піхві.
Етіологія. Гнійний тендовагініт розвивається первинно внаслідок проникних ран, а вторинно – метастатично за наявності в організмі гнійних процесів чи по продовженню з прилеглих тканин. Найчастіше у тварин пошкоджуються сухожилкові піхви згиначів пальця.
Патогенез. Вірулентні мікроорганізми в порожнині піхви (стафіло- і стрептококи, кишкова паличка та ін.) викликають інтенсивну запальну реакцію синовіальної оболонки, внаслідок чого розвивається набряк її стінки і просмоктування гнійним ексудатом. Ендотелій злущується на великій ділянці, на його місці утворюються виразки, патологічні грануляції, часто – адгезія вісцерального і парієтального листків. Під впливом гнійного ексудату стискуються і швидко торзуються судини брижі, порушуючи живлення сухожилка, що призводить до його некрозу. При неможливості вільного витоку гній проривається з сухожилкової піхви в прилеглі тканини у місцях найбільшого його накопичення, викликаючи флегмону або інші ураження.
Вторинний тендовагініт характеризується гнійним запаленням спочатку в прилеглих тканинах, яке пізніше, внаслідок розплавлення стінки, переходить на синовіальну оболонку. Всмоктування мікробів і токсинів у хворих тварин досить часто сприяє підвищенню температури тіла, появі гнійно-резорбтивної пропасниці. За несвоєчасного лікування хвороба нерідко призводить до сепсису.
Клінічні ознаки. Ушкоджена сухожилкова піхва різко збільшена через накопичення гною, гаряча, дуже болюча, флуктуюча при пальпації, прилегла клітковина набрякла. Тварина на кінцівку майже не опирається, а під час руху її функція часто випадає. При зондуванні рани чи нориці зонд проникає в порожнину піхви: з неї виділяється гнійний чи гнійно-фібринозний ексудат, який швидко зсідається на поверхні рани.
Прогноз. На ранній стадії захворювання сприятливий чи обережний, а в задавненій – сумнівний.
Лікування. Спокій, аспірація гною і промивання порожнини піхви антисептичними розчинами (фурацилін, етакридин тощо). Потім – введення антибіотиків з новокаїном і зігрівальна пов’язка. Такі маніпуляції проводять протягом 3-х днів. Якщо стан тварини не поліпшується і гній знову накопичується, сухожилкову піхву економно розрізають у нижній ділянці та промивають її шляхом пункції – у верхній. Після цього вводять у порожнину антимікробні мазі. Не дозволяється дренувати рану сухожилкової піхви (дренаж сприяє розростанню фіброзної тканини).
За некрозу сухожилка, що визначається зеленуватим відтінком гнійного ексудату, роблять широкий оперативний доступ і резекцію сухожилка у межах здорових тканин. При підвищенні температури тіла проводять додатковий курс антимікробної і антитоксичної терапії.
БУРСИТИ (BURSITIS)
Зустрічаються у тварин всіх видів, особливо у рогатої худоби (перед-зап'ясткова бурса), коней (ліктьова, холки, сіднична тощо). Причиною бурситів є закриті або відкриті механічні пошкодження бурс, рідше – поширення процесу прилеглих тканин чи гематогенно (бруцельоз).
У великої рогатої худоби прекарпальна бурса травмується при утриманні на твердій підлозі, коли тварина лягає і піднімається, опираючись на карпальні суглоби. Бурса п'яткового горба у коня часто травмується орчиком.
Патогенез. Під дією механічних факторів у бурсі розвивається асептичне запалення, внаслідок чого набрякають її стінки, випотіває ексудат (серозний, серозно-фібринозний, фібринозний), залежно від ступеня запалення. При усуненні причини і своєчасному лікуванні ексудат розсмоктується і бурса нормалізується. За несвоєчасної діагностики і особливо тривалої дії слабкого подразника захворювання набуває хронічного характеру. На слизовій бурси розростається сполучна тканина, ворсинки потовщуються, а її стінка і прилеглі тканини проростають сполучною тканиною. Ексудат стає жовтуватим, у ньому з’являються бурсоліти – ущільнені частинки фібрину і епітеліальних клітин. Проліферація сполучної тканини продовжується, внаслідок чого стінки бурси різко потовщуються, сама порожнина стискається, кількість ексудату зменшується, фіброзна тканина розростається. Якщо в ній відкладаються солі кальцію, то виникає петрифікація.
Проникні рани чи поширення гнійного процесу з прилеглих тканин спричиняють розвиток гнійного бурситу. Він також може мати хронічний і гострий перебіг. В іншому разі з’являються ознаки гострого гнійного запалення з накопиченням ексудату в порожнині бурси і набряком навколишніх тканин. У хронічних випадках розвивається парабурсит з утворенням гнійної нориці.
Клінічні ознаки. Бурсити, з урахуванням місця локалізації, бувають підшкірні, підсухожилкові, підм’язові тощо. За ушкодження поверхневої бурси функція кінцівки майже не порушується, у решті випадків у тварини спостерігається різного ступеня кульгавість.
Гострі асептичні підшкірні бурсити характеризуються обмеженим припуханням, болючістю, флуктуацією пошкодженої бурси та крепітацією (при виділенні фібрину). При хронічних бурситах припухання неболюче, контуроване, інколи рухливе; флуктуація слабовиражена через потовщення стінок за рахунок розростання фіброзної тканини (рис. 53). Хронічні запалення підсухожилкових бурс кінцівок супроводжуються крепітувальним припуханням і різкими локомоторними порушеннями. З часом фіброзна тканина проростає у стінку бурси і прилеглі тканини. Внаслідок цього на її поверхні з’являються тріщини, які часто інфікуються. Осифікувальні бурсити проявляються неболючим, твердим припуханням, що інколи досягає великих розмірів внаслідок різкого потовщення стінки бурси. Рухи тварин утруднені.
Гнійні бурсити характеризуються появою припухання болючого, гарячого, дифузного, спочатку пастозного, а пізніше – флуктуючого. З появою нориці через неї виділяється слизовий гній.
Діагноз ставлять за клінічними ознаками та результатами пункції бурси.
Лікування. Всі способи лікування можна розділити на 3 групи: консервативний, консервативно-оперативний, радикально-оперативний. Консервативним користуються при асептичних бурситах і парабурситах. Його мета: обмежити накопичення ексудату в бурсі; сприяти розсмоктуванню ексудату; усунути больову реакцію, попередньо виявивши її причину.
За асептичних гострих бурситів спочатку користуються холодом, a пізніше – теплом: зігрівальні компреси, парафінові аплікації, лампа солюкс. Для прискорення розсмоктування втирають протизапальні мазі.
Мета консервативно-оперативного методу – прискорити розсмоктування ексудату і обмежити секреторну функцію оболонки сумки чи викликати її облітерацію. Ним користуються при гострих гнійних, хронічних серозно-фіброзних та фіброзних бурситах. Проводять аспірацію гною, після чого у порожнину вводять припікальні речовини – розчин йоду, міді сульфату, срібла нітрату тощо; через 2–3 дні бурсу розрізають, видаляють некротизовані тканини і в подальшому лікують відкритим способом.
За підсухожилкових хронічних бурситів користуються глибоким припіканням, втиранням подразливих мазей, парафіно-УВЧ-терапією тощо. При хронічних серозних бурситах вміст аспірують, порожнини промивають антисептичними розчинами. Радикально-оперативними методами користуються при фіброзних хронічних, гнійних і осифікувальних бурситах (екстирпація бурси з подальшою іммобілізацією кінцівки).