Навесні 1848 р. сталася революція в Австрійській імперії. Імператор Фердинанд І обіцяв запровадити конституцію, провести реформи.
Революція посилила національно-визвольний рух у західноукраїнських землях. 2 травня 1848р. українська інтелігенція та уніатське духівництво створили у Львові політичну організацію «Головну Руську Раду» (ГРР) на чолі з відомими церковними діячами Г. Яхимовичем і М. Кузем-ським. Рада взяла на себе функції уряду на галицьких землях, було* створено відділи освіти, фінансів, селянських справ.
«Головна Руська Рада» вимагала розділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), до складу якої увійшли б Північна Буковина та Закарпаття. Але імператорський уряд відмовився провести цю реформу. У Галичині, крім «Головної Руської Ради», діяли ще дві політичні організації — «•Центральна Народна Рада» <ЦНР) та «Руський Собор» (РС), які взяли участь у боротьбі за владу в краї.
У червні 1848р. у Празі пройшов з'їзд громадських та культурних діячів слов'янських народів. Учасники з'їзду намагалися об'єднати три галицькі політичні організації — ҐРР, ЦНР, РС. Було підписано загальний програмний документ «Вимоги українців у Галичині». Але з'їзду не вдалося примирити діячів ГРР, ЦНР і РС.
Імперські власті, запобігаючи подальшому підйомові національно-визвольного руху в Галичині, надали 39 місць у рейхстазі (парламенті) депутатам від українців.
У липні 1848 р. рейхстаг почав свою роботу. Від східної Галичини було обрано 25 депутатів, від Буковини — 7. Ак-
тивними захисниками інтересів українців були депутати Л. Кобилиця та І. Капущак.
Український національно-визвольний рух досяг успіхів у культурно-просвітницькій діяльності: стала виходити українська газета «Зоря Галицька», почалося будівництво Народного будинку у Львові; було створено кафедру української мови та літератури (її очолив Я. Голо'вацький) при Львівському університеті; відкривалися народні клуби, крамниці для продажу книг. Однак радикально настроєні студенти та робітнича молодь спробували збройним шляхом досягти корінних змін. У ніч з 1 на 2 листопада 1848р. у Львові спалахнуло збройне повстання. Після придушення повстання на території Галичини було введено військове положення.
У 1851 р. було ліквідовано «Головну Руську Раду».
Революційні події 1848— 1849 рр. посилили селянський рух у Західній Україні.
Селянський депутат рейхстагу Л. Кобилиця в листопаді 1848р. організував кінний загін та пішов у визвольний похід по Буковині. Проти повсталих діяли регулярні війська, повстання було розгромлене; Л. Кобилицю схоплено та страчено.
Селянський рух, що поширився в Закарпатті, проявився в традиційному русі опришків (керівники І. Кокоша, І. Паляниця). Імперський уряд змушений був знищити панщину в Закарпатті в березні 1853 р.
Незважаючи на поразку українського національно-визвольного руху вході революції 1848—1849рр. імперська влада була вимушена провести важливі реформи:
1) скасування кріпосного права;
2) уведення конституційного правління;
3) надання українцям місць у рейхстазі (це було зроблено вперше).
Проведені реформи мали непослідовний характер (величезні викупні платежі, панування великих феодальних господарств), відбулося розірвання українських земель: Галичина відійшла до Польщі, Буковину було передано Румунії.
Висновок.Революція 1848— 1849 рр. сприяла формуванню національної самосвідомості українського народу, зростанню його політичної активності.
Білет 14