Орне землеробство складало основу господарства Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Родючі ґрунти й теплий клімат сприяли його активному розвитку.
При обробітку землі селяни використовували різноманітні знаряддя праці - соху, мотику, рало, плуг, борону тощо.
Новим етапом у розвитку землеробства став винахід сохи, яку виготовляли з дерева, на загострений кінець надягали сошник — металевий наконечник. Пізніше стали застосовуватися сохи із двома роздвоєними наконечниками.
У Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві існували дві системи землеробства — вирубно-вогнева й перелогова. При вирубно-вогневій системі землеробства ліс вирубували й спалювали, звільняючи територію, попіл був за добриво для грунту. Протягом трьох-чотирьох років ці ділянки активно використовувалися, а потім вони знаходилися під паром, тобто їх не засівали. У такий спосіб відновлювалася родючість земель.
Селяни Київської Русі та Галицько-Волинського князівства займалися вирощуванням жита, пшениці, вівса, ячменю, проса, бобів, гороху, ріпи, часнику, цибулі, льону, коноплі.
Велику частину врожаю у вигляді податків забирали феодали.
Нерідко були неврожаї. На півдні Київської Русі орди кочівників витолочували врожай.
Поряд із землеробством розвивалося і скотарство. Розводили биків, корів, коней, овець, кіз. свиней, птицю.
Улітку худобу випасали на зручних пасовищах, а взимку тримали в стійлах і годували в основному сіном.
Полювання відігравало важливу роль у господарстві й сприяло розвитку зовнішньої торгівлі — Русь активно торгувала хутром.
У численних річках та озерах ловили рибу.
Займалися бортництвом — збиранням меду диких
бджіл, який вживали в(їжу. Із бджолиного воску робили свічки. Медом і воском торгували з іншими країнами.
Активно розвивалися ремесла. В IX ст була винайдена домниця — прообраз доменної печі. З'явилися залізні знаряддя праці, що сприяло підвищенню врожайності в сільському господарстві.
Виплавка сталі стала «революцією у виробництві заліза».
Необхідне в господарстві начиння виготовлялося з дерева чи глини. Значного поширення набуло гончарство. Галицько-Волинське князівство славилося майстрами-каменотеоами.
Жінки вдома займалися ткацтвом, прядінням, вишиванням, шиттям тощо.
Наші предки були митецькими ювелірами. Крім того, вони дійшли досконалості в мистецтві емалі й черні. Вироби ремісників Київської Русі та Галицько-волинського князівства користувалися великим попитом і за їх межами
Київська Русь вела активну торгівлю з іншими країнами, тому що знаходилася на перетині головних торгових шляхів. Головний з них — «шлях з варяг у греки».
Із Русі везли хутро, хліб, мед, сіль, віск, вироби ремісників, а ввозили посуд, шовкові тканини, вино, прянощі (із Візантії); зброю, прикраси, тканини (із Персії); вироби із заліза, сукно (з північних країн). Галицько-Волинське князівство вело торгівлю з Болгарією, Візантією. Польщею, Чехією, Німеччиною.
Як гроші спочатку використовувалися худоба, хутро й ін. В обігу були й монети інших країн. Наприкінці X ст. князь Володимир став карбувати монети із золота — злат-ники та із срібла — срібники. Ярослав Мудрий карбував срібники, Володимир Мономах — золоту гривню. Слово «гривня» у той час позначало голову (гриву) тварини.
Була і дрібна монета — гривня кун, маса якої 200 г. вона поділялася і на більш дрібні монети.
Для повідомлення користувалися морськими й сухопутними шляхами, серед яких найбільш відомі Грецький, Солоний, Василівський. Бєлгородський, Путивльський, Переяславський.
Зростання міст було характерним явищем Київської Русі, на території якої налічувалося близько 240 міст. Найважливішими політичними й культурними центрами були Київ, Чернігів, Галич, Переяслав, Львів. УГалицько-Волинському князівстві кінця XIIIст. існувало понад 80 міст.
Висновок.Господарське життя Київської Русі та Галицько-Волинського князівства досягло високого рівня розвитку й відрізнялося розмаїтістю. Географічне положення і кліматичні умови визначили високий рівень розвитку господарства. Діяльність населення Київської Русі га Галицько-Волинського князівства сприяла розвитку матеріальної культури.