Для того, щоб визначити природу суспiльної свiдомостi та зрозумiти її зв'язок з суспiльним буттям, треба обов'язково пригадати, що з себе уявляє така сторона буття, як вiдображення. Вiдображення - це, перш за все, властивiсть, сторона буття, що проявляється (реалiзується) як результат взаємодiї рiзних складових та сторiн реальностi. Воно є творчою потенцiєю, стороною, властивiстю буття.
Суспiльна свiдомiсть дiйсно є вiдображенням буття, але процес цей надзвичайно складний. Його некоректно розумiти в односпрямованому механiстичному розумiннi, як вiддзеркалювання, фотографування чи сприймання. Механiзм вiдображення людиною природи, окремих природних об'єктiв, цiлих систем дiйсно схожий з вiддзеркалюванням, але не зводиться до нього. Адже вiдображення людиною чого б то не було - то творення суб'єктивного образу, а не просте заломлення свiтла. Переносити ж таке розумiння процесу духовного осягнення сутностi природи на процеси вiдображення в суспiльствi буде подвiйною некоректнiстю або просто неправомiрною екстраполяцiєю.
Взаємодiя суспiльного буття та суспiльної свiдомостi має ряд особливостей. Перша. При вiдображеннi в суспiльнiй свiдомостi суспiльного буття немає однолiнiйних суб'єктно-об'єктних вiдношень. Iндивiдуальна духовнiсть як надприродний феномен в суб'єктно-об'єктному вiдношеннi протистоїть природi. Зазначене вiдношення в простому однолiнiйному видi iснує лише при взаємодiї мiж такими протилежними сторонами буття, як природа i людина. Коли взаємодiють люди i вiдображають в своїй свiдомостi один одного, то дiалектика суб'єктно-об'єктних вiдношень ускладнюється.
Скажiмо, бiзнесмени Iван та Геннадiй з метою подальшої дiлової спiвпрацi знайомляться один з другим i вивчають (вiдображають в своїй свiдомостi) певнi якостi один другого. Хто в такому випадку виступає об'єктом пiзнання, а хто суб'єктом? I перший, i другий є i суб'єктом, i об'єктом стосовно iншого. При вiдображеннi суспiльною свiдомiстю суспiльного буття йде процес суспiльного самопiзнання. В пiзнавальному планi - це взаємодiя суспiльства самого з собою. Проявляється суб'єктно-суб'єктне вiдношення, що є не простим пiзнанням, а й самотворенням. Окрема людина, працюючи над собою, вдосконалюючись фiзично та збагачуючи свою духовнiсть, сама себе створює. Аналогiчно й суспiльство саме себе творить в процесi пiзнання своїх властивостей.
В суспiльному самопiзнаннi вiдображення реалiзується у всiй повнотi своїх проявiв, а кожний прояв - як наймасштабнiше.
Суспiльна свiдомiсть вiдображає суспiльне буття як цiле, тобто, i економiчнi, i полiтичнi, i духовнi стосунки разом. Таке вiдображення є одночасним пiзнанням, розумiнням i творенням. Iдеальне в суспiльнiй свiдомостi постiйно матерiалiзується в людських стосунках. Кожне "Я" в суспiльствi дiє так, як розумiє ситуацiю за даних умов. В дiю, в стосунки людей вплетене iдеальне. Без iдеального людськi стосунки втрачають людську сутнiсть, людську характеристику.
Дехто з письменникiв-фантастiв в своїх творчих злетах робив такi фантастичнi при-пушення. На якiйсь планетi "N" в зiрковiй системi "Q" космiчнi апарати з землянами зустрiчались з силою, що позбавляла їх всiх елементiв духовностi. За логiкою фантаста космонавти перетворювались в тварин i неминуче гинули, бо втрачали здатнiсть управляти технiкою корабля. Логiчному експерименту фантаста заперечувати майже неможливо. Навiть спроба уявити суспiльне буття без суспiльної свiдомостi поставить такого фантаста в глухий кут. Варто запам'ятати, що суспiльна свiдомiсть не просто фотографує буття, а творить його. I коли Гегель стверджував, що Свiтовий Дух "вiдторгає" (в нашому розумiннi творить) вiд себе матерiю, то заперечувати йому варто лише в певних межах. Сучасна наука не пiдтверджуе iснування надприродного творчого розуму. Звiдси - припущення про творення матерiї Духом позбавлене яких би то не було пiдстав. Та коли ми переходимо до аналiзу суспiльства, все сут-тєво змiнюється. Дух, щоправда не Свiтовий, а людський виступає спiвтворцем буття. Щоправда, вiдторгнути його вiд себе не може. Людський Дух i матерiальнi стосунки людей не розривнi.
Iдея може матерiалiзуватись в людських стосунках методом переходу її (iдеї) в дiю конкретної особи. Застосовуючись в практичних дiях iндивiдiв, iдея згортається в людському досвiдi, стає надбанням духовної культури, стає традицiєю, матерiалiзованим знанням. Її мiсце займає нова iдея, що вiдобразила нову реальнiсть. I такий процес переходу iдеї в стереотипи поведiнки, в надбання культури йде постiйно в iсторичному поступi людства. Матерiалiзацiя iдеї - специфiчно людський феномен, це спосiб передачi iдеї вiд iндивiда до iндивiда, вiд поколiння до поколiння. Матерiалiзацiя iдеї має суспiльно обумовлену форму i соцiальне значення. Така ситуацiя ще бiльше ускладнює розгляд та аналiз об'єкта нашої допитливостi. З сучасних фiлософiв найбiльш грунтовно розглядає даний феномен К.Поппер. (Див. Поппер К. Нищета историцизма. "Вопросы философии",1992г. N 8, с.56).
Друга складнiсть аналiзу суспiльної свiдомостi ще й в тому, що вона вiдображає не лише сьогоденне буття. В суспiльнiй свiдомостi вiдображено в згорнутому виглядi всю iсторiю буття людства. Причому, це вiдображення здiйснюється на всiх рiвнях людської психiки. Якась частина iсторично минулого буття до цього часу живе в свiдомостi, а дещо опустилось в нижнi вiддiли мозку, знаходиться в пiдсвiдомому.
Скажiмо, мiф як iнтегрована суспiльна свiдомiсть первiсного людства вiдображає первiсне буття, але живе до цього часу в суспiльнiй свiдомостi i досить активно впливає на поведiнку людей, тобто творить буття. Мiфи - це не релiкти людської свiдомостi, не музейнi експонати на зразок кам'яної сокири, а реально пульсуючi елементи людської духовної культури. Мiф про Христа настiльки вплiвся в канву европейської та свiтової культури, що став частиною, стороною сучасної людської реальної активностi, а вiдтак i стороною сучасного буття. Мiф про Христа став однією з засад всiєї европейської культури. Без подiбного мiфу не обiйшлась жодна з сучасних свiтових релiгiй. Релiгiйне ж життя є стороною сучасного буття.
Та суспiльна свiдомiсть несе в собi не тiльки пам'ять про процес формування свiтових релiгiй. В нiй в певнiй формi закодована вся складна система стосункiв, що формувались i розвивались в iсторiї творення та розвитку людства.
Третя особливість. Суспiльна свiдомiсть це i самосвiдомiсть людства. Свiдомiсть пiзнає сама себе, свою гносеологiчну спроможнiсть в рiзних сферах буття, свiй рiвень розвитку, свої можливостi впливу на iншi сторони реальностi.
Суспiльна свiдомiсть є вiдображенням буття в складному триєдиному процесi: пiзнання, розумiння та творення. Вона охоплює буття минуле, сучасне, а через це й частково ближче майбутнє. Будучи вiдображенням суспiльного буття, суспiльна свiдомiсть є в той же час i його стороною, органiчною складовою частиною.
Так ми визначили сутнiсть суспiльної свiдомостi та її зв'язок з буттям. Розумiння сутностi суспiльної свiдомостi було б майже мiстичним, коли не враховувати ще однієї її загальної характеристики. Суспiльна свiдомiсть iснує лише через наявнiсть реальної iндивiдуальної духовностi. Взаємовiдношення i взаємозалежнiсть iндивiдуального та суспiльного в духовнiй сферi - один з ключових моментiв розумiння сутностi духовностi як такої.