Епоха Нового часу в історії європейської цивілізації. Епоха розуму, науки та прогресу. Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання: емпіризм та раціоналізм. Емпіричний напрям у методології наукового пізнання та гносеології: Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм. Значення індуктивного методу та експерименту у філософії науки Нового часу. Раціоналістична традиція: Р. Декарт, Б. Паскаль, Б. Спіноза, Г. Лейбніц. “Я мислю, отже існую” Декарта. Чотири правила дедуктивного методу: ясність та очевидність, аналітичність, інтуїція, систематичність.
Проблема субстанції в філософії ХVІІ ст. Поняття та атрибути субстанції. Дуалізм Декарта. Природа як causa sui Спінози. Монадологія Лейбніца.
Епоха Просвітництва як “царство розуму”. Філософія Просвітництва ХVІII ст. Просвітництво як джерело й основний засіб досягнення рівності, братерства та свободи. Соціальна та політична філософія Просвіт-ництва: Ш. Монтеск’є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо. Французький матеріалізм ХVІІІ ст.: матерія як субстанція. Рух як спосіб існування матерії. Концепція детермінізму.