Склеюванням отримують нерознімні з’єднання деталей з полімерних матеріалів за допомогою клеїв або розчинників. Ці матеріали склеюють також з металами, деревиною, гумою, шкірою, керамікою й тканинами.
Процес складається з таких операцій:
— підготовка контактних поверхонь (зачищення, знежирювання);
— нанесення й підсушування клею;
— складання деталей;
— витримка складених деталей під незначним тиском протягом заданого часу.
Щоб отримати якісне клейове з’єднання, необхідна добра змочуваність клеєм контактних поверхонь і висока його адгезія до склеюваного матеріалу.
Термопласти склеюють розчинниками або клеями. Розчинники після невеликої витримки зумовлюють поверхневе набрякання, яке полегшує взаємну дифузію макромолекул полімерів у зоні контакту під час витримки під тиском. Розчинники використовують зокрема для з’єднання деталей з органічного скла, полістиролу, полівінілхлориду, поліаміду і ін. Наприклад, для органічного скла й полівінілхлориду розчинником може бути дихлоретан, для полістиролу — бензол і т.д. Незадовільно з’єднувані такі термопласти, як поліетилен, поліпропилен і політетрафторетилен перед склеюванням потребують активізації контактних поверхонь хімічними реагентами (кислотами, лугами, розчинами солей тощо). Після цього деталі з них з’єднують різними клеями, виготовленими на основі фенолоформальдегідних смол.
Деталі з термореактивних полімерних матеріалів з’єднують клеями на основі фенолоформальдегідних, карбамідоформальдегідних або епоксидних смол. Щоб пришвидшити процес, до клею додають отверджувачі, а складені деталі витримують при підвищених температурах.