На початку ХІІІ ст. руським землям загрожувала небезпека з боку полчищ монголо-татар. В той час вони об’єдналися під проводом Темучина, який у 1206 р. перейняв на себе титул Чингізхана – великого хана – і повів своє військо на захід. До 1211 р. було завойовано землі бурят, якутів, киргизів, уйгур, у 1217 р. – Північного Китаю, у 1219-21 рр. - Середня Азія. У 1220-1222 р.р. було завойовано Закавказзя. У 1222 р. на Дону половці зазнали поразки, половецький князь Котян звернувся за допомогою до галицького князя Мстислава Удалого. Південно-руські князі вирушили разом із загоном половців у приазовський степ і наприкінці травня 1223 р. вони досягли р. Калка (нині територія Володарського району району Донецької області, заповідник „Кам’яні Могили”), де й відбулася битва з татаро-монголами. Мужньо тримались руські війська, але через неузгодженість дій вони були розбиті. Перемога на Калці відкривала кочовникам дорогу на Русь. Однак, татаро-монголи повернули назад, до дому щоб прийти знову через 14 років. Новий похід планувався як загальномонгольський: у підкріплення Бату було направлено 14 „царевичів”, нащадків Чингізхана, із своїми ордами. Восени 1236 р. в межах Волзькой Булгарії орди з’єдналися, почалася навала Батия.
На весні 1237 р. завойовники перейшли Волгу і почали війну. У розпорядженні Батия було близько 150 тис. кінних воїнів, об’єднаних єдиним командуванням, добре озброєних, звичних до тривалих переходів. Першим містом, яке стало на шляху завойовників, була Рязань. Після 5 днів облоги стіни Рязані, зруйновані могутніми знаряддями, не витримали і 21 грудня 1237 р. місто „лягло”. Далі військо Батия рушило на Коломну. На межі свого князівства, під Коломною, що прикривала зручний зимовий шлях до стольного Володимира, вирішив зустріти завойовників великій князь Юрій Всеволодович. Він зумів зосередити на шляху Батия досить значне військо. Зіткнення під Коломною можна вважати однією з центральних подій походу Батия на Північно-Східну Русь. Це була спроба об’єднаної раті стримати навалу на межі Володимирського князівства. Тільки велика чисельна перевага дозволила Батию зламати опір руських полків під Коломною.
4 лютого 1238 р. ординці підійшли до Володимира – столиці Північно-Східної Русі. Великий князь вже покинув місто „з малою дружиною”, і оборону очолювали його сини Всеволод і Мстислав та воєвода Петро Ослядяковіч. Володимир оборонявся 8 днів. Є дані про наполегливий опір Переяславля-Заліського, який був добре укріплений. Бої під Переяславлем продовжувалися 5 днів, і узяли його ординці великими силами. 22 лютого ординці обложили Торжок, фортецю на шляху до Новгорода. Торжок мав велике стратегічне значення, є підстави вважати, що керував облогою сам Батий, поки решта його раті спустошувала міжріччя Оки і Волги. Тільки після двотижневих безперервних нападів, 5 березня, Торжок „ліг”. Ще одна польова битва відбулася на р. Сить, притоці Мологи, де великий князь Юрій Всеволодович збирав полки для боротьби з Батиєм. Літопісні вісті про саму битву дуже короткі і не ясні. Руські полки не витримали удару ординської кінности, „убієн” був великий князь Юрій Всеволодович.
На початку березня 1238 р. ординські загони виявилися розкиданими на величезному просторі від Торжка до Вологди, і зібрати їх разом для походу на „північну столицю” Русі (Новгород) до настання весняної відлиги було неможливо. Широко відома героїчна оборона Козельська на протязі двох місяців. Узяття Козельська, „злого міста”, як назвали його монголи, означало майже повне підпорядкування Батию території Північно-Східної Русі. Восени 1239 р. навали занали південноруські землі. Головні сили підійшли до Переяслава, решта рушила на Чернигів. Міста завзято захищалися, але були захоплені та зруйновані. Наступного 1240 року татаро-монголи підійшли до Києва. Обороною міста керував воєвода галицько-волинського князя Дмитро. На початку грудня 1240 г. почався штурм Києва. З 40 великих споруд міста вціліло 6, з 9 тисяч дворів – не більш 2 тисяч. Захопивши Київ, татаро-монголи рушили на Волинь, Поділля, Галичину, де взяли з боєм укріплені міста. На початку 1241 р. ординці дійшли до Польщі, зруйнували Люблін, Краків, Сандомір. У 1242 р. вони вступили у Хорватію, зруйнували Загреб.
Однак, просування на Захід орд, послаблених впертим опором населення, нарешті припинилося. Батий повернув на Схід. На Нижній Волзі він заснував державу Золота Орда зі столицею Сарай, в залежність від якої потрапили руські князівства. Хани Золотої Орди стали видавати князям ярлики – грамоти на князювання, князі мусили негайно з’являтися до хана, сплачувати данину. Русь була перетворена на провінцію, яка забзпечувала Орду усім необхідним. Ця залежність тривала понад 240 років і увійшла в історію під назвою „татаро-монгольського іга.”
Існує два основних підходу до оцінки татаро-монгольської залежності Русі від татаро-монголів та її форм: традицийний та євразийський.
Засновниками традицийной концепції були видатні вчені 19 ст. Соловьев С.М. та Ключевський В.Й. Цієй точки зору дотримується більшість радянських та сучасних істориків. Вони вважають, що було татаро-монгольське іго, як система своєрідниї співвідносин зовойовників (монголів) та тих, кого премогли (руських). Було зазначено основні форми залежності Русі від Орди. Політична: отримання руськими князями від ханів Золотой Орди ярликів (спеціальних грамот) на право князювання в родових (вотчинних) землях. Фінансова: плата Русью данини Золотой Орді – «золотоординський вихід» (продуктами, ремесленими виробами, коштами, челядью). Військова: необхідність поставляти руських воїнів до монгольського війська.
Засновниками євразійської концепції були Вернадський Г.В. та Гумільов Л.М. Вони вважали, що ніякого іга на Русі не було. Існували союзіні співвіднощення Русі та Золотой Орди: Русь платила данину, а Орда забеспечивала безпеку руських князівств. Тобто розвивались відносини середньовічного типу «сюзерен-вассал».
Тривале панування Золотої Орди на Русі загальмувало хід її розвитку, але не припинило зовсім. Починаючи з Олександра Невського, руські князі неодноразово спиралися на могутність та військо Золотой Орди у боротьбі за політичну владу. Частіше за інших це робили московські князі, які використовували династичні шлюби, додаткові фінансові виплати (фактичний підкуп), союзні стосунки з Ордою. Спрямована антиординська боротьба князівств за встановлення національного та державного суверинитету велася протягом двох століть. Найбільш відомими битвами проти татаро-монголів у 14 столітті за часів Дмитра Донського були битва на р. Вожа (1378 р.), Куликовська битва (1380 р.) Остаточно руськи землі були визволені від ординського ярма Іваном ІІІ у 1480 р. (так зване „велике стояння на р. Угра”).