Основні причини швидкого політичного підвишення Москви

1. Вигідне географічне розташування, яке надавало збільшення населення, торгові та воєно-політичні перевагі

2. Особисті здібності перших московських князів, політична спритність та господарювання

3. Підтримка з боку церкви, переїзд митрополита з Володимира до Москви, перетворення Москви на центр руського православ’я вже у І чверті 14 ст.

4. Союз із Ордою, її підтримка в жорстокой та тривалой боротьбі за владу

БОРОТЬБА МО­С­К­ВИ ТА ТВЕ­РІ ЗА ПО­ЛІ­ТИ­Ч­НУ ВЛАДУ У 14 cт.

Бо­ро­ть­ба Мо­с­к­ви та Тве­рі за по­лі­ти­ч­ну першість, ос­но­в­ним про­явом якої в добу центра­лі­за­ції бу­ло стве­р­джен­ня на ве­ли­ко­кня­зів­сь­ко­му Во­ло­ди­мир­сь­ко­му сто­лі, по­ча­ла­ся з 1304 р. Тоді яр­лик на ве­ли­ке кня­зів­с­т­во, який ра­ні­ше на­ле­жав Дими­т­рію (1276-1304), стар­шо­му си­ну Оле­к­са­н­д­ра Не­всь­ко­го, був пе­ре­да­ний твер­сь­ко­му кня­зю Ми­хай­лу. Пра­во на ве­ли­ке кня­жін­ня за­пе­ре­чує мо­с­ков­сь­кий князь Юрій Да­ни­ло­вич, онук Оле­к­са­н­д­ра Не­всь­ко­го. При­ві­дом до по­ча­т­ку во­є­них дій ста­ла пе­ре­да­ча Мо­с­к­ві зе­мель Пе­ре­яс­ла­в­ль-­За­ле­сь­ко­го кня­зів­с­т­ва. Мо­с­к­ва встановила ди­на­с­ти­ч­ні стосункі з Ор­дою, які бу­ли за­кре­п­ле­ні шлюбом Юрія Да­ни­ло­ви­ча. Під час во­є­них дій дружіна мо­с­ков­сь­ко­го кня­зя (се­с­т­ра ор­дин­сь­ко­го ха­на) опи­ни­ла­ся в по­ло­ні у тверського князя і по­ме­р­ла. У від­по­відь Юрій Да­ни­ло­вич в 1318 ро­ці до­би­в­ся не тіль­ки пе­ре­да­чи йо­му ве­ли­ко­кня­зів­сь­ко­го яр­ли­ка, але і стра­ти Ми­хай­ла Яро­сла­ви­ча Твер­сь­ко­го. В 1325 ро­ці Юрій Да­ни­ло­вич став же­р­т­вою по­мсти і був уби­тий в Ор­ді твер­сь­ким кня­зем Дми­т­рі­єм Грі­з­ні Очі, який за­хо­пив ве­ли­ко­кня­зів­сь­кий яр­лик. Вла­да остан­ньо­го бу­ла не­до­в­гою: за са­мо­суд йо­го бу­ло ви­з­ва­но до Ор­ди і стра­че­но ра­зом з си­ном. Але ве­ли­ко­кня­зів­сь­кий яр­лик бу­ло збе­ре­же­но в твер­сь­ко­му до­мі, у бра­та стра­че­но­го – Оле­к­са­н­д­ра Ми­хай­ло­ви­ча.

В 1327 ро­ці у Тве­рі спа­ла­х­ну­ло ан­ти­мо­н­голь­сь­ке по­вс­тан­ня, чим і ско­ри­с­та­в­ся мо­с­ков­сь­кий князь Іван Ка­лі­та, який при­ймав участь в при­ду­шен­ні цьо­го по­во­с­тан­ня і до­би­в­ся не тіль­ки пе­ре­да­чі йо­му ве­ли­ко­кня­зів­сь­ко­го яр­ли­ка, але і ви­гнан­ня з Тве­рі Оле­к­са­н­д­ра Ми­хай­ло­ви­ча. З цьо­го часу по­чи­на­єть­ся шви­д­ке зро­с­тан­ня Мо­с­к­ви: ра­зом з яр­ли­ком Ка­лі­та отри­мав пра­во на збір зо­ло­то­ор­дин­сь­ко­го “ви­хо­ду” і мо­ж­ли­вість від­ку­пи­ти у Ор­ди яр­ли­ки на Га­лич, Угліч, Бі­ло­озе­ро, які увій­ш­ли до скла­ду мо­с­ков­сь­кої “о­т­чи­ни”. Мо­с­к­ва отри­мує ста­тус ве­ли­ко­го кня­жін­ня, в 1326 ро­ці ту­ди з Во­ло­ди­ми­ра пе­ре­їз­дить ми­т­ро­по­лит Пе­т­ро. К кі­н­цю пра­в­лін­ня Ка­лі­ти Мо­с­к­ва ста­ла фі­нан­со­вим, ре­лі­гій­ним, ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ним, куль­ту­р­ним центром Пі­в­ні­ч­но­-Схі­д­ної Ру­сі (фа­к­ти­ч­ною сто­ли­цею), а мо­с­ков­сь­кі кня­зі – на­ща­д­ки Іва­на Ка­лі­ти – ве­ли­ки­ми во­ло­ди­мир­сь­ки­ми.

Бо­ро­ть­ба Мо­с­к­ви та Тве­рі рі­з­ко за­го­с­т­ри­лась в дру­гій по­ло­ви­ні 14 ст., ко­ли ве­ли­ко­кня­зів­сь­кий яр­лик пе­ре­йшов до ма­ло­лі­т­ньо­го мо­с­ков­сь­ко­го кня­зя Дми­т­ра Іва­но­ви­ча (1359 р.). Тверь ак­ти­ві­зу­ва­ла бо­ро­ть­бу за пре­стол, взя­в­ши в со­ю­з­ни­ки Ве­ли­ке Лі­то­всь­ке кня­зів­с­т­во. Ча­с­ти­ною ці­єї бо­ро­ть­би ста­ли по­хо­ди Оль­ге­р­да на Мо­с­к­ву (1368, 1370, 1372 рр.). Мо­с­к­ва ви­три­ма­ла, Оль­герд пі­с­ля по­ра­з­ки пі­шов на по­сту­п­ки, а Дми­т­ро Іва­но­вич ор­га­ни­зував за­га­ль­но­ро­сій­сь­кий по­хід про­ти Тве­рі (1375 р.). На­с­лід­ком цїх подій ста­ла до­го­ві­р­на гра­мо­та мо­с­ков­сь­ко­го і твер­сь­ко­го кня­зів, в якій остан­ній ви­зна­вав се­бе “мо­ло­д­шим” бра­том Мо­с­к­ви. Пе­ре­мо­гу, а та­кож вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­ний со­юз кня­зів Пів­ни­ч­но-­Схі­д­ної Ру­сі за­крі­пив ре­зуль­тат Ку­ли­ков­сь­кої би­т­ви, пі­с­ля якої за Мо­с­к­вою за­крі­пи­в­ся ста­тус на­ці­о­на­ль­ної сто­ли­ці. По­лі­тич­на роль Тве­рі змі­ц­ні­ла в ро­ки фе­о­да­ль­ної вій­ни 1425-1450 рр., ко­ли опо­зи­ція до мо­с­ков­сь­кої ве­ли­ко­кня­зів­сь­кої вла­ді при­ве­ла її до ста­ну супро­ти­в­ни­ків Ва­си­ля II. Пі­с­ля пе­ре­мо­ги остан­ньо­го мир з Мо­с­к­вою був за­кре­п­ле­ний ди­на­с­ти­ч­ним шлю­бом май­бу­т­ньо­го го­су­да­ря всі­єї Ру­сі Іва­на III з твер­сь­кою кня­ж­ною Ма­рі­єю Бо­ри­сів­ною, брат якої – Ми­ха­и­ло Бо­ри­со­вич, ви­знав вла­ду Іва­на III. Взи­м­ку 1484-1485 рр. Іван ІІІ ор­га­ні­зу­вав остан­ній ве­ли­кий по­хід на Тверь, в ре­зуль­та­ті яко­го Твер­сь­ке кня­зів­с­т­во пе­ре­ста­ло іс­ну­ва­ти. Йо­го зе­м­лі бу­ли пе­ре­да­ні в уділ кня­зю Іва­ну Мо­ло­дому (на­сту­п­ни­ку Іва­на ІІІ), а пі­с­ля йо­го за­ги­бе­лі в 1490 ро­ці вій­ш­ли до скла­ду за­га­ль­но­де­р­жа­в­ної те­ри­то­рії Ро­сій­сь­кої центра­лі­зо­ва­ної дер­жа­ви.