Феодальна війна другої чверті 15 ст. велась між окремими гілками московського князівського дома (сином та онуками Дмитра Донського). В 1425 році до влади прийшов десятирічний Василь ІІ, опікуном якого було призначено його діда – великого літовського князя Вітовта Кейстутовича. Значну роль в керівництві держави грали його матір – Соф’я Вітовтовна - і митрополит Фотій. Владу у Василя ІІ оспорювали його дядька – Юрій Звенігородський (син Дмитра Донського) і діти останньго – Василь Косий та Дмитро Шемяка.
Ця боротьба отримала назву останньої феодальної війни. Її передпосилками були: боротьба родинного (прямого: від батька до сина й унука) та родового (непрямого, за старшістю у роді: від брата до брата) принципів престолоспадкування; протиріччя у тексті зоповіту Дмитра Донського, що надало можливість трактування з різних спадкоємних принціпів; особисте суперництво за владу у Москві нащадків Дмитра Донського.
Поділяють два основних етапи: 1. 1425-1434 рр., 2. 1434-1450 рр.
При цьому другий етап ділиться на внутрішні періоди:
а)1434-1436 рр., б)1436-1446 рр., в)1446-1450 рр.
У 1425 р. малолітній Василь ІІ зайнял московський престол не маючи ханського ярлика, який був отриманий тільки у 1431 р. Не ураховуючи це, у 1433 р. почалося військово-політичне протистояння потенційних спадкоємців. На першому етапі боротьби головна роль належала Юрію Звенігородському, який спирався на окраїни Північно-Східної Русі і двічі (1433 р., 1434 р.) захоплював Москву. У 1434 році він помирає в Москві. На другому етапі боротьбу продовжують його діти (Василь Косий та Дмитро Шемяка), втягуючи до боротьби все нові райони (Новгород, Тверь, Вологда). Внутрішня періодизація другого етапа війни пов’язана з конфліктами між Василем Косим та Дмитром Шемякою. У ході боротьби були осліплені Василь Юрійович (у 1436 р., чому й одержав прізвисько Косой) та Василь Васильович (у 1446 р., чому одержав прізвисько Тьомний). Остаточну перемогу отримав московський князь Василь ІІ, який укріпив за роки свого правління великокнязівську владу.