У середині ХХ століття проблеми охорони навколишнього природного середовища привернули увагу світової спільноти. Початок руху за збереження довкілля часто пов`язують з публікацією у 60-х роках книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього природного середовища «Мовчазна весна». Згодом з`явились перші науково-аналітичні праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних наслідків економічного розвитку. Відгуком міжнародного співтовариства на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із питань навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 році. У 80-х роках ХХ століття перед людством постало глобальне й болюче питання: яким шляхом іти далі? Незважаючи на політичні і економічні суперечності між державами світу, які завжди виникали при відстоюванні їхніх національних інтересів, попри загострення протиріч між багатою Північчю, або країнами «золотого мільярда», та злиденним Півднем, або країнами, що тільки розвиваються, це проблемне питання заклало підгрунття для їх майбутньої консолідації.
Самотужки жодна країна не впорається з такими проблемами, як кліматичні зміни, вичерпність невідновлювальних ресурсів, особливо енергоносіїв. Не можна поодинці відвернути загрозу руйнівних воєн, приборкати міжнародний тероризм, подолати глобальні епідемії, ВІЛСНІД, туберкульоз та інші небезпечні масові захворювання.
В останній час розпочалося загальноземне об`єднання зусиль природоохоронців, створення міжнародних структур для координації відповідних дій учених, політиків, промисловців. Стрімко формуються нові всеземні правила й норми діяльності, які мають назавжди покласти край нехтуванню загальнолюдських пріоритетів і врахуванню лише національних, важливих для однієї держави чи народу, інтересів. Керівництво навіть країн «золотого мільярда» не може ігнорувати думку світової громадськості, порушувати чи лишатися осторонь дотримання життєво важливих для всього людства угод щодо охорони повітря, води і ґрунтів.
Сучасний стан довкілля визначають як стан глобальної екологічної кризи і визначальним для людства зараз є формування екологічної свідомості, культури і цілісного екологічного світогляду. Саме тому, екологічна освіта і виховання разом з розвитком законодавчої бази та законодавчого обмеження рівнів забруднення стали основними напрямами державної екологічної політики. Через це в усіх навчальних закладах для спеціалістів різних галузей введено обов’язкове вивчення екологічних дисциплін. Більшість пригод з екологічно небезпечними насідками трапляється переважно з вини людини і дуже часто саме через її необізнаність. Аналіз тенденцій глобальних, регіональних і локальних змін у природних екосистемах і біосфері загалом свідчить про потребу формування у молоді фундаментальних економічних знань і культури спілкування з природою, необхідних навичок раціонального природокористування, екологізації практично всіх навчальних дисциплін. Тому навчальний курс «Екологія» сьогодні є однією з основних і фундаментальних дисциплін.
Навчальна програма курсу «Екологія» рекомендована Міністерством освіти і науки України (наказ № 0001863 від 12.09.2000 р.), розроблена з
урахуванням сучасних вимог до різних екологічних знань, наявності базових економічних знань, отриманих у школі, світового й вітчизняного досвіду і є нормативною для всіх неекологічних спеціальностей вищих навчальних закладів.
Екологічна підготовка спеціалістів повинна проводитися в двох напрямах. Перший напрям передбачає підготовку з загальних питань екології з тим, щоб майбутній спеціаліст розумів екологічну проблему в комплексі і був переконаним прибічником її вирішення. Другий напрям допоможе спеціалістові в майбутній інженерній діяльності приймати такі конкретні рішення, які виключали б забруднення навколишнього середовища в процесі функціонування автомобільного транспорту та автотранспортного підприємства.
Мета вивчення «Екології» майбутніми фахівцями в галузі транспорту полягає в тому, щоб вони:
· уявляли, в якому стані знаходиться зараз довкілля і які чинники зумовлюють його існування:
· визначилися, які існують джерела забруднення, їх вплив на довкілля і людину та які заходи можуть зменшити техногенний тиск транспортної системи на природу;
· були обізнаними з законодавчими актами та системами стандартів у сфері охорони та дбайливого використання природних ресурсів;
· оволодіти знаннями щодо методів визначення концентрації шкідливих речовин у відпрацьованих газах автотранспортних засобів;
· оволодіти методикою визначення збитку заподіяного довкіллю автотранспортом.
Обсяг екологічних знань, отриманих студентами після засвоєння матеріалу курсу, забезпечує розуміння екологічних законів, формує у кожного з них особисту відповідальність за екологічні проблеми планети, країни, області, майбутньої діяльності, допомагає враховувати екологічні вимоги й стандарти при вирішенні інженерних завдань, забезпечує ключові знання і концептуальні основи сучасної екології, достатні для подальшого поглиблення й удосконалення екологічної освіти, спрямовані на екологічно безпечну життєдіяльність.
Конспект відповідає навчальній програмі і містить інформацію про ключові теоретичні, глобальні та ресурсогалузеві екологічні проблеми, стратегію, тактику і методику їх вирішення на локальному, національному та в глобальному рівнях. Курс «Екологія» ґрунтується на сучасних поняттях про основні засоби, структуру, мету та завдання екології, її значення в житті суспільства, місце і взаємозв’язок з іншими науками.