Погляди маркса

З ім’ям Карла Маркса (1818-1883) пов’язано виникнення філософського та соціально-економічного вчення, яке відіграло величезну теоретичну і практи чну роль у житті людства. Це вчення – марксизм. Основні твори К. Маркса – «Капітал», «До критики політичної економії», «Тези про Фейєрбаха», «Економічно – філософські рукописи 1844 р.». У створенні та популяризації вчення К. Маркса активну участь брав його друг та соратник Ф. Енгельс. Разом вони написали такі відомі праці:

«Німецька ідеологія», «Маніфест Комуністичної партії», «Святе сімейство». Перш ніж надати характеристику філософському вченню Марса, розгляньте передумови Виникнення марксизму: • ідеї мислителів німецької класичної філософії; • теоретична спадщина представників англійської класичної політичної економії; • соціально-економічне та політичне життя Європи початку ХІХст. Особливу роль у формуванні філософії марксизму відіграли досягнення у природознавстві (відкриття закону збереження та перетворення енергії, створення клітинної теорії живої речовини, теорія Ч. Дарвіна). Філософія історії Маркса є суміш гегельянства і англійських економічних концепцій. Подібно Гегелю, він вважає, що світ розвивається згідно діалектичної формулою, але абсолютно розходиться з Гегелем щодо рушійної сили цього розвитку. Гегель вірив у містичну сутність, звану «Духом»,що направляє людську історію по шляху розвитку, стадіями якого є категорії з «Логіки» Гегеля.

16.Філософія позитивізму

У 30— 40 роки XIX ст. починають лунати радикальні заклики докорін-ної реконструкції самого типу філосо-фування, зміни самої пара-дигми філософського знання. І одним із перших таке гасло було висуну-те позитивізмом. Основні ідеї позитивізму сформульовані францу-зьким філософом О. Контом. Реальність у позитивістському «баченні» є лише «фактуальність» відчутного існування. Все, що виходить за межі такого існування, оголошується невідповідним ознакам «позитивного», тобто реаль-ного. Воно трактується як химерне, непотрібне, сумнівне, невиразне, негативне, тобто нереальне. Інакше кажучи, позитивне за своїми істотними ознаками виявляється тотожним змісту «відчутно-фактичного» існування. Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Дж С. Мілля і Г. Спенсера. Погляди останніх (разом з поглядами Конта) склали ту початкову форму позитивістської філософії, яка дістала назву «першого позит-ивізму». Проте вже в другій половині XIX ст. виникають ситуації, нібито сприятливі для відновлення позитивістських настроїв. Розпочи-нається етап «другого позити-візму», або емпіріокритицизму, творцями якого стали Е. Мах і Р. Авенаріус. в середині 30-х років здійснюється поворот, що приводить неопозитивізм до наступного його етапу — «семантичного позитивізму». На цьому етапі неопозитивісти відмов­ляються від розуміння «безпосередньо даної реальності» як сукупності чуттєвих даних і переходять до розуміння реальності як сукупності «значень». Звідси й назва етапу «семантика» (від гр. — означальний).

17.Філософія життя

Започаткував «філософію життя» німецький філософ Артур

Шопенгауер (1788-1860). Основний твір – «Світ як воля та уявлення».За Шопенгауером, у світі панує не розум, а сліпа, всемогутня «воля до життя». В такий спосіб у філософії поруч із надраціоналізмом (Гегель)

з’являються тенденції ірраціона-лізму.Вихідним пунктом філософії Шопенгауера є така теза: світ – це світ людини. Отже, всі властивості цього світу – простір, час, причинність – є лише формами нашого уявлення. Першооснову, що пояснює структурну єдність об’єктивного світу та людини, Шопенгауер вбачає в наявності волі – безконечного прагнення світу і людини до активності та змін. Усі характеристики світу опосередковані волею. Головний атрибут волі – це боротьба, яка просякає всі рівні живої та неживої природи, забезпечує перехід від одного ступеня прояву світової волі до іншого. Людина наочно демонструє абсолютність боротьби – природа для неї є лише продуктом споживання, а інша людина – противником.

Загальна оцінка вчення Шопенгауера – це песимізм. У житті людей немає щастя, в ньому панує безглуздя. Ідеї Шопенгауера розвиває інший німецький мислитель Фрідріх Ніцше (1844-1900). Основні твори – «Воля до влади», «Анти-християнин», «По той бік добра і зла». За Ніцше, життя – основа

світобудови, це вічне становлення без початку і кінця, без мети і

смислу. Рушійна сила життя – воля до влади.

18.Екзистенціалі́зм —напрям у філо-софії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є сво-бода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Екзистенціалізм, виникнувши в середині ХХ сторіччя, я вважаю, перевернула всю свідомість людини. Вона почала усвідомлювати себе не лише, як щось відмінне від тварини, але і як особистість, вона почала розуміти своє буття, мислення, стани своєї душі. Але екзистенціалістів цікавить не мислення взагалі, а мислення кожної окремої людини. Вони прагнуть звільнитись від кайданів повсякденного життя, прагнуть скинути їх і усвідомити в чому сенс справжнього буття, справжнього існування. Тобто екзистенціалісти намагаються усві-домити значення сутності через існування. Кожна людина виступає окремою оригінальною особистістю, вона живе своїм життям, але їй необхідно усвідомити своє існування, зрозуміти його суть, і лише тоді вона пізнає істину життя. Я вважаю що ця тема дуже актуальна. Життя людини дуже часто проходить непомітно, і за його час вона навіть не встигає зрозуміти чому і для чого жила. Необхідно, я вважаю, розмірковувати над цим питанням, тому що воно дуже важливе, іноді навіть можна сказати, що найважливіше для кожного. Чи варто жити не розуміючи свого існування? В 1920—1930 роках німецькі філософи М. Гайдегер, К. Ясперс, О. Больнов намагаються створити закінчену філософську систему екзистенціалізму. Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини, розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму — ідея тотожності сутності й існування.

19. Неотомізм – одна з найбільш впливових течій католицької філософії. Найбільш відомі представники неотомізму Є. Жильсон, Ж. Марітен), Ю. Бохенськийта ін. неотомізм – це сучасний томізм вчення Фоми Аквінського, яке його послідовники прагнуть модернізувати і пристосувати до сучасності. неотомістська філософія є служницею богослов'я. Вважається, що основним завданням філософії має бути раціональне розкриття і виправдання істин теології. У цілому в неотомістській концепції спостері-гається поєднання матеріалізму та ідеалізму, різних наукових та антропологічних вчень сучасності. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Розум людини - неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію ( єдиність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних моральних та теологічних чеснот на становлення чких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественому проведінню.