Теоретична аргументація - це обґрунтування тези, в основу якого покладені міркування.

Аргументами в ній виступають інші відомі положення, до яких апелює оратор.

Насправді в ораторській практиці часто зустрічаються такі випадки, в яких аргументація поєднує в собі й звернення до досвіду, і теоретичні міркування.

Розглянемо приклад аргументації, який має досить давню історію:

"Усілюди є смертними.

Сократ - людина.

Отже, Сократ є смертним".

Перші два твердження в цьому прикладі є аргументами, а останнє - тезою. Звичайно, в ораторських промовах навряд чи можна знайти аргументацію саме в такій формі. Навіть цей приклад мав би скоріше вигляд:

"Сократ є смертним, оскільки він - людина".

Арістотель називав подібні міркування ентимемами.

Для розуміння особливостей аргументації в риториці вищенаведені приклади показові в тому відношенні, що тези в ораторських промовах дуже часто йдуть попереду аргументів. Тобто оратор спочатку формулює тезу, яку йому потрібно обґрунтувати. Для цього він виявляє аргументи, які б допомогли вплинути на аудиторію. У логіці ж все відбувається навпаки. В ході міркувань людина здобуває із наявного знання (засновків, аргументів) нове знання (висновки, тези).

Емпіричну аргументацію, як це може здатися із визначення, не слід пов'язувати виключно з природничими науками. В ораторській практиці такою аргументацією виступає використання фактів як прикладів. Арістотель писав про те, що приклади й ентимеми є загальними засобами переконання:

"Прикладами потрібно користуватися в тих випадках, коли не маєш ентимем для доведення, оскільки для того, щоб переконати, потрібне [яке-небудь] доведення; коли ж [ентимеми] є, то прикладами слід користуватися як свідченнями.. ."

Саме в цьому значенні застосування прикладів розглядають як емпіричну аргументацію.

Приклади - це висловлювання про одиничні факти (від лат. зроблене, здійснене), що виступають як аргументи для підтвердження тези загального характеру.

Найчастіше такі аргументи використовуються при обґрунтуванні оратором тих намірів дії, на які він чекає від аудиторії, коли наводять певні ситуації з життя відомих людей та ін. Тоді в якості прикладів можуть виступати притчі, байки, тобто випадки, до яких ми не можемо апелювати як до спостережуваних фактів. Однак подібні аргументи теж покликані підтвердити тези загального характеру. При обґрунтуванні певних дій вони досить ефективно впливають на слухачів.

Як відомо, Ісус навчав народ притчами. Наприклад:

"Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, - і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам'янистий, де не мали багато землі, - і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, - то зів'яли, і коріння не мавши, - посохли. А інші попадали в терен, - і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю - зродили: одне в сто раз, друге - в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!"...

"Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам'янистому ґрунті, - це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але коріння в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, - це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, - і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, - це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро" (Матв., 13, 3-9; 18-23).

Друга класифікація дає можливість оратору, з одного боку, грамотно аналізувати аргументації інших людей, а з іншого - самому правильно використовувати аргументативні схеми при побудові промови.

Виділення різних типів аргументації в цій класифікації ґрунтується на тому, яке відношення покладене в основу зв'язку аргументів і тези. У літературі з логіки щодо форми аргументації розрізняють дедуктивну та не дедуктивну залежно від типу міркування, за яким розгортається аргументація. Скоріше за все, симптоматична аргументація може бути зіставлена з дедуктивною, причинна - з не дедуктивною, що ґрунтується на індуктивних міркуваннях, аналогійна - з не дедуктивною, що ґрунтується на міркуваннях за аналогією.

У риториці доречним є використання термінів симптоматична, причинна та аналогійна види аргументації¹.