Сторичне значення декларації полягало в тому , що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ – «Акт проголошення незалежності України». Таким чином припинилося існування УРСР і зявилася незалежна держава-Україна.

1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90, 3 % громадян, які взяли участь у референдумі, підтвердили Акт проголошення незалежності України.Президентом України став кандидат держапарату, колишній ідеолог КПУ Л. Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,6 % виборців, що прийшли на виборчі дільниці.

Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного значеня. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України.

27) Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства (1994-2004). Президент Леонід Кучма.

Влітку 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини номенклатури та лівих політичних сил. Кучма проводив передвиборну боротьбу під гаслами радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків із Росією та іншими країнами СНД, надання російській мові статусу офіційної, боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу, який завершився 28 червня 1996 р. ухваленням Конституції України. Вона проголосила Україну суверенною і незалежною, унітарною, демократичною, соціальною, правовою державою з єдиним громадянством та державною українською мовою. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який реалізує її через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який перебував тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, роздержавлення земель тощо.

Негативним фактором для розвитку економіки став величезний зовнішній борг. Упродовж 1994— 1999 рр. він зріс більше ніж утричі й становив 12,5 млрд. дол. США за ліквідних валютних резервів у 768 млн. дол. Сюди додавалося зростання внутрішньої заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася з 36 млн. до 12 млрд. грн.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації в країні стало родючим ґрунтом для зростання впливу лівих сил. Свідченням цього був їхній успіх на виборах до Верховної Ради в березні 1998 р., які відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Відповідно до поданих голосів КПУ отримала в парламенті 124 депутатських місця, Рух — 45, СПУ-СелПУ — 35, НДПУ — 23, "Громада" — 20, ПЗУ — 19, ПСПУ — 16, СДПУ(о) — 16. Решта місць дісталася безпартійним депутатам. Головою парламенту було обрано консервативно налаштованого представника селянської партії О. Ткаченка.

Кампанія з виборів Президента України розпочалася у травні 1999 р. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 15 осіб. За результатами голосування до другого туру виборів вийшли чинний Президент Л. Кучма та лідер комуністів П. Симоненко. Завдяки принципу "меншого зла" переміг Л. Кучма, набравши 56,25 % голосів.

Після президентських виборів унаслідок т.зв. парламентського оксамитового перевороту 2000 р. було створено правоцентристську парламентську більшість, - спрямовану на співпрацю з президентом і урядом, та реформування економіки. Новим головою парламенту став центрист І. Плющ. Реалізацію курсу реформ було покладено на новий Кабінет Міністрів, який з 22 грудня 1999 р. очолив колишній голова Правління Національного банку України В. Ющенко. Урядова програма виходу з економічної кризи отримала назву "Реформи заради добробуту". Після невпинного економічного занепаду впродовж 10 останніх років уряду В. Ющенка вдалося уникнути дефолту, реструктуризувати й скоротити на 17 % обсяг зовнішнього державного боргу; зберегти життєстійкість енергетичної системи; перейти до політики збалансованого державного бюджету; зміцнити фінансову дисципліну в країні; замінити бартер грошовими розрахунками; утримати стабільність грошової одиниці й поліпшити збирання податків настільки, що це дало змогу майже на третину скоротити заборгованість за заробітними платами, а пенсії навіть підвищити на 10 %; закріпити тенденції до економічного зростання. Якщо впродовж 1992—1999 рр. розмір валового продукту країни скоротився на 60 %, то протягом 2000 р. він уперше за десятиріччя зріс на 6 %.

Серед недоліків діяльності уряду В. Ющенка у 2000 р. — повільне вирішення соціальних завдань розвитку. Зокрема, внаслідок інфляції зростання реальних доходів населення, по суті, не сталося. Не вдалося йому створити безпечних і стабільних умов для національного капіталу, домогтися значного зниження податків, установити необхідний порядок у державному секторі економіки тощо. Однак названі проблеми нагромаджувалися роками і їх вирішення потребувало тривалого часу.

Свідченням правильності обраного кабінетом В. Ющенка курсу стало нарощування темпів економічного зростання в січні — квітні 2001 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього.

На тлі ефективної діяльності уряду В. Ющенка повною несподіванкою стало рішення Верховної Ради України від 26 квітня 2001 р. про його відставку. Причини відставки, санкціонованої Президентом, крилися в тому, що політика В. Ющенка викликала незадоволення комуністів та олігархів, які, по суті, об'єднались у нову парламентську більшість. Щойно розбагатілі побоювалися втратити прибутки, їх непокоїла боротьба уряду проти корупції та тіньової економіки. Комуністів так само не влаштовувало оздоровлення країни, оскільки з поліпшенням умов життя народу їхні шанси перемогти на виборах істотно знижувалися.

Незважаючи на відставку уряду В. Ющенка, здійснені ним економічні реформи дали можливість новому Кабінету Міністрів, який з 29 травня 2001 р. очолив народний депутат України А. Кінах, продовжити курс на зростання економіки. Зокрема, у 2001 р. зростання ВВП в Україні становило понад 9 %. Проте надалі уряд А. Кінаха не зберіг динаміку позитивних економічних змін. Як наслідок, уже наприкінці того ж року сповільнилися темпи зростання реальних доходів населення, виробництва товарів народного споживання, промислової продукції та продукції ЛПК.

Новим прем'єр-міністром 21 листопада 2002 р. став голова Донецької облдержадміністрації В. Янукович. За його прем'єрства зростання економіки впродовж 2003—2004 рр. істотно прискорилося. Зокрема, приріст ВВП у 2003 (9,4 % ) та 2004 р. (12,7 %) перевищив середню величину за всі попередні роки незалежності. Заборгованість із зарплат скоротилася у 2,5 раза, а в бюджетній сфері була повністю погашена. Середня заробітна плата протягом 2 років підвищилася на 42 %, а мінімальна — на 44 %. Правда, це зростання населення не відчуло, оскільки ціни на товари, які становлять основу споживчого кошика, зростали втричі швидше, ніж реальні заробітки; державний борг України збільшився на 20 млрд. грн. Бездумне підвищення зарплат і пенсій, пов'язане з участю В. Януковича в президентських виборах, не лише призвело до дестабілізації фінансово-грошової сфери, знецінення гривні та стрімкого зростання цін, а й поставило на межу краху пенсійну систему держави.

На відміну від нехай повільних і непослідовних, але загалом позитивних змін, які, починаючи з 2000 р., відбувалися в українській економіці, події на політичній арені України мали протилежний знак. Другий президентський термін Л. Кучма розпочав з активних дій, спрямованих на реформування політичної системи. 16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум, учасники якого підтримали посилення президентської гілки влади за рахунок повноважень парламенту.

На заваді реалізації результатів референдуму стала політична криза наприкін. 2000 р. — у першій пол. 2001 р. Вона розпочалася з оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28 листопада сенсаційних аудіо записів колишнього охоронця Президента М. Мельниченка начебто розмов Президента України та інших посадових осіб, які засвідчували причетність керівництва держави до викрадення, а можливо, й убивства, опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе, повальну корупцію у найвищих ешелонах влади, порушення виборчого законодавства, прав людини, залякування суддів, обмеження свободи слова тощо.

У грудні — січні 2000—2001 рр. у багатьох містах виросли наметові містечка, які доносили інформацію про опір. Опозиційними до чинної влади силами було створено низку структур: комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Громадський комітет опору "За правду", до яких увійшли такі відомі політики, як Ю. Тимошенко, Л. Лук'яненко, О. Мороз, С. Головатий, Т. Чорновіл та ін. їх основною вимогою була відставка Президента України та його найближчого оточення.

Апогею протистояння у державі досягло 9 березня 2001 р., коли під час святкування річниці народження Т. Шевченка в сутичці демонстрантів з міліцією постраждали десятки людей з обох сторін і сотні опозиціонерів було затримано.

Навесні напруженість у суспільстві почала спадати. Негативну реакцію Заходу на події в нашій державі істотною мірою пом'якшили дві визначні події: перший в історії візит в Україну Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 р. та святкування 10-ї річниці проголошення державної незалежності України. Згодом політичні пристрасті вихлюпнулися на парламентські вибори 2002 р., що, як і попередні, відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. За результатами виборів перемогу святкував правоцентристський блок В. Ющенка "Наша Україна". До парламенту також пройшли КПУ, пропрезидентський блок "За єдину Україну", опозиційні блок Ю. Тимошенко й СПУ, а також СДПУ (о).

Тріумф опозиційно налаштованих до влади "Нашої України", КПУ, блоку Ю. Тимошенко та СПУ на парламентських виборах 2002 р. не приніс їм значних дивідендів. Натомість пропрезидентські сили завдяки потужній владній підтримці зуміли на лише перемогти у більшості мажоритарних округів, а й обрати головою Верховної Ради свого ставленика — В. Литвина, колишнього керівника Адміністрації президента. Це призвело до нечуваного протистояння між пропрезидентськими та опозиційними силами.

Восени Україною знову прокотилася хвиля протесту. Зокрема, 16 вересня, в день річниці загибелі Г. Ґонґадзе, опозиція провела в столиці Всеукраїнські народні збори "Повстань Україно!" за участю десятків тисяч громадян. Багатотисячні маніфестації відбулися в усіх обласних центрах, багатьох містах і селах. їх учасники висунули вимогу Президенту Кучмі про негайну відставку, ухвалили звернення до глав іноземних держав та організацій про міжнародну ізоляцію режиму Кучми. Як з'ясувалося згодом, ці протестні заходи, докорінно вплинувши на свідомість суспільства, були генеральною репетицією революційних подій 2004 р.

Отже, нав'язана Україні владою кланово-олігархічна модель розвитку довела її до глибокої кризи, ! тотальної бідності, безробіття, фактично стану національної катастрофи. Проте суспільство терпіло з останніх сил, чекаючи дня президентських виборів, щоб скористатися правом на вільне волевиявлення і легітимно змінити осоружну владу

28) соціально-економічний та політичний розвиток України(2004-2010 рр.) Президент Віктор Ющенко.

26 грудня 2004 р. відбулося пере голосування другого туру виборів, за результатами якого переміг В. Ющенко: йому віддали свої голоси 51,99% виборців, В. Януковичу — 44,20 %. 23 січня 2005 р. пройшла офіційна церемонія вступу В. Ющенка на посаду Президента України. Одним із перших рішень новообраного Президента стало призначення головою українського уряду Ю. Тимошенко. 4 лютого Верховна Рада рекордною кількістю голосів — 375 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем'єр-міністра. Тоді ж затвердили програму нового уряду "Назустріч людям". Початок діяльності уряду Ю. Тимошенко був доволі оптимістичним. Однією з найбільш резонансних його заслуг стало повернення в державну власність і наступна чесна приватизація металургійного комбінату "Криворіжсталь", раніше незаконно проданого за безцінь. Без підвищення податків і жодної позики на 70 % було збільшено дохідну частину державного бюджету, на 280,5 млн. дол. зменшено суму державного боргу, створено рівні умови для бізнесу, концепцію енергетичної безпеки, сформовано єдину систему оподаткування тощо. Завдяки радикальним змінам у політиці, спрямованим на виведення економіки з "тіні", зокрема реалізації програми "Контрабанда стоп", ліквідації податкових пільг та схем ухилення від сплати податків, зріс рівень доходів громадян, соціальних виплат і пенсій. Удесятеро збільшилася допомога при народженні дитини. У пасиві нового уряду були непродумана ліквідація вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, заяви щодо масштабної реприватизації, адміністративний тиск на нафтотрейдерів. Упродовж першої пол. 2005 р. уповільнилося економічне зростання, яке виявилося найнижчим із 2002 р. - - 102,6 %. Негативними факторами були цінові сплески на ринку м'яса, цукру, бензину. Та найбільшою проблемою всієї "помаранчевої" команди стали внутрішні конфлікти на владному Олімпі, зокрема, між прем'єр-міністром Ю. Тимошенко і секретарем РНБО П. Порошенком. Зрештою жорстка боротьба між колишніми соратниками за посади, права, впливи тощо почали набридати Президенту. В результаті 8 вересня 2005 р. у відставку було відправлено і уряд Тимошенко, і Порошенка. Це стало серйозним ударом по надіях мільйонів людей. На жаль, і сам Президент України, який упродовж першого року після обрання був наділений достатніми повноваженнями, ними ефективно не скористався. Безперечно, серед його здобутків було подолання ізоляції держави на міжнародній арені, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ тощо. Однак спроби глави держави зламати систему влади не мали стратегічного характеру, а тому не змінили ситуації кардинально. Не було створено у Верховній Раді і міцної пропрезидентської більшості, яка б законодавчо забезпечувала здійснення необхідних реформ. Не сприяла оновленню та очищенню суспільства і фактична відмова Президента від виконання одного зі своїх основних передвиборчих гасел "Бандитам — тюрми!" Як наслідок, змінилося лише обличчя влади, але не її суть. Черговим прем'єр-міністром України 22 вересня було призначено колишнього голову Дніпропетровської облдержадміністрації Ю. Єханурова. Новий Кабмін зосередився на виконанні поточних завдань, зберігаючи економічну стабільність і передбачуваність свого курсу. Значною мірою така політика сприяла тому, що в грудні 2005 р. ЄС, а в лютому 2006 р. і США офіційно визнали Україну державою з ринковою економікою. Загалом за 2005 р. приріст реальних доходів населення збільшився із 1,3 % до 7 %, рівень інфляції скоротився до 10,3 %, надходження до держбюджету зросли в 1,6 раза порівняно з попереднім роком, було створено 1139 тис. нових робочих місць. Прямі іноземні інвестиції становили рекордну суму 7,8 млрд. дол. На поч. 2006 р. було зупинено падіння промислових показників у таких ключових галузях, як хімічна, машинобудівна, нафтова: - Істотно послабили діяльність уряду Ю. Єханурова труднощі, які виникли з експортом м'яса, молока, металу тощо в Росію, і, особливо, газовий конфлікт із останньою, внаслідок якого ціна газу для України збільшилася майже вдвічі. Це стало причиною підвищення цін на енергоресурси і тарифів житлово-комунального господарства для населення в 2,5—3,5 раза, зниження реальних доходів українців. 26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України парламентські вибори на пропорційній основі. За їх результатами до Верховної Ради пройшли Партія регіонів — 186 мандатів, Блок Ю. Тимошенко — 129, блок "Наша Україна" — 81, СПУ — 33, КПУ — 21. Важливою ознакою виборів стало забезпечення високих демократичних стандартів їх проведення. Упродовж кількох місяців між переможцями виборів тривали виснажливі переговори стосовно створення парламентської коаліції, яка, відповідно до конституційних змін 2004 р., отримувала право внести пропозиції президенту щодо кандидатури прем'єр-міністра. 22 червня було підписано Угоду про створення коаліції демократичних сил у складі парламентських фракцій БЮТ, "Нашої України" та СПУ. Однак лідер соціалістів О. Мороз несподівано розпочав кулуарні переговори з керівництвом Партії регіонів, унаслідок яких його було обрано головою Верховної Ради. Незабаром лідери трьох фракцій — ПР, СПУ і КПУ підписали угоду про створення т.зв. антикризової коаліції. На посаду голови уряду коаліція висунула лідера Партії регіонів В. Януковича. 4 серпня його вдруге за кар'єру Верховна Рада затвердила прем'єр-міністром України. В економіці уряд В. Януковича проголосив курс на прискорення економічного зростання. Його результати за перший рік діяльності, за словами самого прем'єр-міністра, були оптимістичними. Темпи зростання ВВП становили 7 %, рівень заробітної плати збільшився на чверть, а пенсій — на 20 %, витрати бюджету на соціальні потреби — майже втричі. На 20 % вдалося знизити рівень заборгованості із заробітної плати, безробіття скоротилося до 2,6 %. Проте, як і під час першого урядування В. Януковича, населення зростання на собі не відчуло. Фахівці пояснюють це, з одного боку, пересмикуванням фактів урядовцями, які намагалися подати кращі статистичні дані, ніж с насправді, з іншого — ревізією соціальної спрямованості економічної політики. За 2007 р. рівень інфляції підвищився до майже 17 %. Значні зміни з 2006 р. відбувалися в політичній системі держави — згідно з конституційною реформою 2004 р. замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько-президентська. В результаті повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та сформованого ним уряду. Але ухвалена похапцем у складних умовах реформа була далекою віл досконалості. Тому в повій Конституції залишалося багато білих плям, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що значною мірою розбалансувало політичну систему держави. Тим часом політичні опоненти Президента, здобувши владу, крок за кроком позбавляли його посадових повноважень, почали переманювати опозиційних депутатів до створення конституційної більшості, яка б могла долати президентські вето на закони. Загроза узурпації влади змусила Президента вдатися до рішучих дій. 2 квітня 2007 р. він підписав Указ "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України". Антикризова коаліція, вважаючи указ Президента неконституційним, заборонила уряду видавати кошти на дострокові вибори. Коаліціянтів підтримали прем'єр-міністр В. Янукович та переважна частина уряду. Протистояння між главою держави та Верховною Радою з Кабінетом Міністрів сягнуло критичних меж, перерісши у повномасштабну політичну кризу. На відміну від опозиції, яка почала готуватися до виборів, її опоненти — ПР, СНУ і КПУ закликали і своїх прихильників до протесту, масово завозячи їх до Києва. Прагнучи схожості з 2004 р., кілька десятків тисяч протестувальників майже 2 місяці проводили свої мітинги в основному на Майдані Незалежності. Однак аналогії не вийшло — їхнє дійство залишилося в історії під зневажливою назвою "бізнес-майдан". Тим часом ледь не пролилася кров під час зіткнення озброєних бійців спец підрозділу МВС "Беркут" та працівниками Управління державної охорони, які охороняли Генпрокуратуру. За таких умов 25 травня президент пере підпорядкував собі Внутрішні війська, керівництво яких висловило підтримку главі держави і зобов'язалося виконувати його накази. Наступного дня розпочалися переговори Президента, прем'єр-міністра та голови Верховної Ради. 27 травня вони оголосили Спільну полі гичку заяву про завершення політичної кризи и Україні та про те, що дострокові парламентські вибори відбудуться ЗО вересня 3007 р. Виборча кампанія, зважаючи на позачерговість, була короткою, але напруженою. За її результатами до Верховної Ради потрапили Партія регіонів — 175 мандатів, Блок Ю. Тимошенко — 156, блок "Наша Україна - Народна самооборона" — 72, Комуністична партія — 27 та Блок Литвина — 20. Перша сесія Верховної Ради України VI скликання розпочала роботу 23 листопада. Через тиждень у парламенті було оголошено про створений коаліції демократичних сил із фракцій БЮТ і НУНС. Головою Верховної Ради обрали А. Яценюка. 18 грудня, після внесення президентом до парламенту кандидатури Ю. Тимошенко, Верховна Рада вдруге призначила її прем'єр-міністром України. Друге урядування Ю. Тимошенко стало надзвичайно складним як для неї самої, так і для всієї країни. Суть проблем крилася в жорсткому протистоянні між владою й опозицією, яка, по суті, паралізувала роботу Верховної Ради, і, що найгірше, — в самій владі. Владна "лінія розлому" мала й інституційний (конфлікт владних повноважень між президентом і Кабінетом Міністрів), і особистісний (В. Ющенко — Ю. Тимошенко) характер. З осені 2008 р. Україну накрило хвилею світової економічної кризи. У першій пол. 2008 р. економіка України мала відносно високу динаміку економічного зростання, тривало випереджальне підвищення доходів населення, належно фінансувалися видатки бюджету. У січні — квітні заробітна плата збільшилася на 4.4,2 %, соціальні допомоги й інші виплати — на 48,1, номінальні доходи населення — на 46,2 %. ВВП перевищив аналогічний минулорічний показник на 6,2 %, а на вересень становив уже 6,7 %. Виконувалися передвиборні зобов'язання щодо виплат заморожених ощадбанківських вкладів та підвищення допомоги при народженні дитини. У травні Україна стала повноправним членом СОТ. З 1 вересня запроваджено Єдину тарифну сітку в бюджетній сфері, яка передбачає встановлення оптимальної диференціації тарифних ставок і посадових окладів. Істотним недоліком була інфляція Лише за перших 4 місяці 2008 р. споживчі ціни зросли на 13,7 %. У травні темп їх приросту порівняно з груднем попереднього року становив 14,6 %. Це призводило до зниження ефективності соціальної політики уряду, зростання напруженості в суспільстві. Ще серйознішою проблемою став прихід в Україну світової економічної кризи, від якої українська економіка опинилася серед найбільш постраждалих. Дише упродовж вересня — грудня 2008 р. національна валюта в обмінних пунктах знецінилася більш ніж удвічі. Якщо у 2007 р. приріст ВВП порівняно з попереднім роком становив 7,9 %, у 2008 р. - 2,1, то вже в І кварталі 2009 р. впав порівняно з аналогічним періодом 2008 р. на 20,3 %. Однак, починаючи з весни, з'явилися деякі позитивні зрушення: знизилася динаміка падіння ВВП, уповільнилися темпи інфляції, стабілізувався валютний ринок, поліпшилися умови ліквідності банківської система. Українському уряду вдалося також переконати МВФ поновити перервану в лютому програму кредитування України. Значне погіршення економічного становища в Україні істотно загострило перманентну політичну кризу. Поєднання економічної й політичної криз не лише загальмувало розвиток країни, а й стало серйозним викликом для збереження її державної незалежності. Та високо посадовці замість того, щоб усю енергію, ресурси й політичну волю використати для ухвалення узгоджених фахових рішень, реалізації зобов'язань перед виборцями, спрямовували їх на міжусобні політичні чвари. Це дезорганізувало їх дії в антикризовій сфері, підвищило інфляційні очікування, зумовило подальше зниження інвестиційної привабливості економіки. Нового імпульсу політична криза в Україні отримала восени 2008 р., коли 4 вересня було оголошено про вихід блоку НУ — НС з парламентської коаліції демократичних сил. Такий крок спричинював розпад коаліції, а у разі не створення нової — розпуск Верховної Ради. Офіційною причиною демаршу пропрезидентських сил стало спільне голосування фракцій БЮТ і ПР за пакет законопроектів, які обмежували владу глави держави. Загострила протистояння між коаліціянтами і нечітка, на думку НУ — НС, позиція прем'єр-міністра Ю. Тимошенко стосовно російської агресії в Грузію. Спроби політичних сил домовитися про створення нової парламентської більшості не принесли успіху. Тому 8 жовтня Президент Ющенко оголосив про розпуск Верховної Ради VI скликання та призначення на 7 грудня дострокових виборів. Однак дію президентського указу заблокували в судах депутатами від БЮТ. Парламентські перипетії завершилися 9 грудня, коли головою Верховної Ради замість А. Яценюка було обрано В. Литвина. Того самого дня він оголосив про відновлення демократичної коаліції в складі БЮТ, НУНС та ново приєднаного Блоку Литвина. Відсутність єдності між гілками влади суттєво послаблювала Українську державу на зовнішньому напрямі. Зокрема, Росія, прагнучи відновити вплив на нашу країну і передусім прибрати до своїх рук українську газотранспортну систему, розгорнула масовану інформаційну атаку, метою якої була дискредитація України перед міжнародною спільнотою як ненадійного партнера у транспортуванні природного газу до країн Європи. Апогеєм спец операції стала "газова війна" проти України 7—19 січня 2009 р. У результаті повного припинення посеред зими постачання російським "Газпромом" транзитного газу через Україну постраждала не лише українська сторона, а й низка споживачів у країнах ЄС. У перманентних конфліктах, насамперед викликаних підготовкою до чергових президентських виборів, минув і весь 2009 р. У результаті, взаємопоборювання політиків призвело не лише до розбалансованості державного механізму, втрати контролю влади за процесами в країні, декваліфікації й деградації держапарату, безвідповідальності чиновників, всеосяжного зростання корупції в суспільстві, погіршення ситуації з дотриманням законів, а й до втрати довіри до органів влади, нівелювання ідеї державності, розчарування в демократії, зневіри людей у здатності вплинути на суспільні процеси. З такими настроями українці пішли на президентські вибори 2010 р. За результатами голосування з 18 претендентів на посаду глави держави до другого туру виборів вийшли прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко та лідер парламентської опозиції В. Янукович. Переміг Віктор Янукович: йому віддали свої голоси 48,95 % виборців, Ю. Тимошенко — 45,47 %. Не підтримали жодного кандидата 4,36 %. Активність виборців становила 69,15 % . 11 березня у Верховній Раді було оголошено про створення нової парламентської коаліцій "Стабільність та реформи", до якої увійшли фракції Партії .регіонів, комуністів, Блоку Литвина та депутати-перебіжчики з НУ—НС і БЮТ. Тоді ж Верховна Рада затвердила новим прем'єр-міністром України одного з лідерів фракції Партії регіонів Миколи Азарова,

 

29) соціально-економічний та політичний розвиток України на сучасному етапі.

10)Українсько-московська угода 1654 р., її причини та наслідки.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті у березні 1964 р., звідки їх назва-«Березневі статті»

Основні положення Березневих статтей:

-Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Росії;

-влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар;передбачалася по життєвість влади Богдана Хмельницького;

-чисельність козацького війська-60 тис. чоловік;

В містах зберігалося право на самоуправління;

-визнавалася самостійність української православної церкви;

-Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною;

-передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

За офіційною радянською теорією, переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз’єднання і що возз’єднання двох народів було основною метою визвольної боротьби українського народу і самого Б. Хмельницького.

Насправді ж, Б. Хмельницький сподівався, спираючись на підтримку Москви, завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити ізміцнити козацьку державу.

11)Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр. Гетьманування Івана Виговського та Юрія Хмельницького.