Політична свідомість виникла в античності як відповідь на реальну потребу в осмисленні таких нових явищ, як держава і державна влада, що уперше виникли з розколом суспільства на антагоністичні класи. У політичній свідомості суспільства відбивається розуміння того співвідношення, що встановлюється між безпосередньою практичною діяльністю людей з одного боку, а з іншого - соціально-регламентованими умовами, в яких ця діяльність протікає.
У зв’язку з тим, що суспільний поділ праці веде до виникнення класів, а виходить, і до різких розходжень в умовах їхнього життя і діяльності, то з'являється необхідність підтримувати сформовану класову структуру через державну владу, що найчастіше, природно, виражає інтереси панівного класу. Таким чином, політична свідомість є відображенням виробничо-економічних і суспільних відносин класів у їхньому сукупному ставленні до державної влади.
Політична свідомість - одна з центральних категорій політології, що входить у систему її понятійних координат і позначає сприйняття суб'єктом тієї частини навколишньої його дійсності, що пов'язана з політикою і в який включений він сам, а також пов'язані з нею дії і стани. У змістовному відношенні більшість дослідників розглядає політичну свідомість як багатогранне, неоднорідне, «пульсуюче», внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення в узагальненій формі відображаюче ступінь знайомства суб'єкта з політикою і раціонального до неї ставлення.
У гносеологічному плані політична свідомість тісно пов'язана з іншими основними політологічними поняттями і категоріями: з політичною культурою - генетично політична свідомість є її похідною, вищим рівнем і одночасно, у розвинутих формах політичної культури, її стрижневим компонентом; з політичним поводженням - політична свідомість виступає як раціональна основу суб'єктивних механізмів такого поводження; з політичною системою суспільства - політична свідомість являє собою її суб'єктивний фундамент, людську основу та ін.
Політична свідомість навіть у рамках політології відноситься до числа міждисциплінарних, комплексних категорій, з різних точок зору досліджуваних різними напрямками усередині політичної думки.
Політична соціологія виділяє в політичній свідомості інші, насамперед ідеологічний і масовий рівні, і зосереджує увагу на розкритті змістовних характеристик демократичного, консервативного, ліберального, реформістського, революційного, тоталітарного, авторитарного й іншого типів політичної свідомості, трактуючи її, насамперед, як сукупність, з одного боку, установок і стереотипів, що сформувалися поза сферою політичної свідомості, і, з іншого боку, висновків, отриманих у результаті самостійного аналізу індивідом чи групою соціально-політичної діяльності, виділяючи як особливі фактори ідеологічні компоненти політичної свідомості, що значно вплинули на неї.
Цілісне, власне політологічне вивчення політичної свідомості в першу чергу, включає дослідження її суб'єктів -«носіїв» динаміки розвитку політичної свідомості й основних її функціональних форм. З погляду суб'єкта політичної свідомості у світовій політології виділяється:
1.) масова політична свідомість;
2.) групова політична свідомість;
3.) індивідуальна політична свідомість.
У першому вимірі політична свідомість визначається як масова свідомість суспільства з питань, що мають актуальний політичний зміст і мають політичні наслідки. У цьому сенсі політична свідомість - особливий, політизований сегмент масової свідомості.
Структурна масова політична свідомість включає статичні (типу цінностей і «загальних орієнтацій») і динамічні (типу масових настроїв) компоненти. У конкретному вираженні - це, по-перше, рівень очікувань людей і оцінка ними своїх можливостей впливати на політичну систему з метою реалізації наявних чекань; по-друге, соціально-політичні цінності, що лежать в основі ідеологічного вибору (справедливість, демократичність, рівність, стабільність, порядок і т.д.); по-третє, швидко мінливі думки і настрої, пов'язані з оцінками поточного положення, уряду, лідерів, конкретних політичних акцій і т.д.
Масова політична свідомість визначає тип і рівень політичної культури суспільства й обумовлює найбільш типові, масові варіанти політичного поводження. Найбільш розповсюджений спосіб виявлення масової політичної свідомості - опитування суспільної думки з політичних питань.
Динаміка і характеристики різних етапів розвитку політичної свідомості звичайно досліджуються на всіх доступних рівнях - масовому, груповому й індивідуальному, що дозволяє досить надійно прогнозувати й оцінювати імовірність конкретних варіантів модифікації політичних систем у досліджуваних суспільствах. У цілому, одним із ключових у даному контексті є питання про зв'язок політичної свідомості з функціонуванням політичної системи.
Основними формами існування політичної свідомості є політична психологія й ідеологія.
Політична психологія - наукова дисципліна, що виникла на стику науки про політику, з одного боку, і психології (в основному соціальної психології) - з іншого. Політична психологія склалася і розвивається, насамперед, у західних країнах. Формальний час її зародження датується 1698 р., коли в рамках американської Асоціації політичних наук було створено відділення політичної психології й одночасно в Єльському університеті США введена спеціальна програма поглибленої підготовки політологів в області психологічних знань. Реально ж політична психологія як відносно самостійний напрямок досліджень склався набагато раніше: уже на початку ХХ-го ст. в рамках дослідження політики і політичних процесів значне місце займали психологічні підходи. Вони були пов'язані з аналізом політичного поводження.
Серед форм політичної свідомості особливу і зростаючу роль відіграє політична ідеологія.
Ідеологія - система поглядів і ідей, в яких виражається відношення до тієї чи іншої дійсності; погляди, інтереси, цілі, наміри, умонастрої людей, класів, партій, суб'єктів політики і влади тих чи інших епох, поколінь, суспільних рухів, мистецтва, літератури і т.д., аж до світогляду, умонастроїв і життєвих позицій носіїв тієї чи іншої ідеології. Термін «ідеологія» з'явився майже двісті років тому. Уперше його ввів у науковий обіг на початку XIX ст. французький філософ Дестют де Трасі у своїй праці «Елементи ідеології», який прагнув знайти у світосприйманні і явищах свідомості основи етики, моралі, політики - їх логічне і психологічне обґрунтування. Стійкі, позачасові, універсальні форми ідеології, її властивість виражати реальні чи ілюзорні, удавані або придумані ситуації й інтереси й в інших, неідеологічних сферах життя суспільства - у політиці, економіці, культурі й ін. стали основою розвитку самої ідеології і її відносин з неідеологічними системами і насамперед - політикою.
Ідеологічні плини, боротьба між ними - найдавніше явище, як і боротьба політичних угруповань, партій, поглядів і т.п. Новим явищем стало поступове формування, починаючи з XVIII-го ст. великих політико-ідеологічних плинів, що неодноразово оформлялися в політичні партії і вчення, активно конфронтуючи один до одного.
Ідеологія може бути інституціонально оформленою у відповідних політичних (і неполітичних) угрупованнях, союзах, партіях, рухах.
Найважливішою функцією політичної ідеології є легітимація влади визначених політичних сил і режимів. Контрідеології також виконують цю функцію, тому що вони легітимізують право на державну владу опозиційних сил.
Ідеологія виконує мобілізуючу й інтеграційну функції, що поєднує людей у соціальне ціле. Вона піднімає, спрямовує соціальні шари і класи на певні дії, надихає на боротьбу за свої інтереси. Ідейна єдність згуртовує людей, формує політичне співтовариство, сприяє виникненню почуття колективного «ми».
Ідеологія виконує також критичну функцію. Вона має критичний заряд осмислення дійсності і повалення інших ідеологічних кумирів.
Конструктивна функція політичної ідеології виявляється найбільш чіткою при прийнятті політичної програми дій, що реалізується на практиці. Конструктивна функція може виявлятися й опосредковано, коли політичні ідеали мотивують дії окремих індивідів, соціальних груп, надихають їх на активну участь у політичному процесі.
Політична ідеологія виконує нормативну функцію. У ній фіксується певний політико-ідеологічний імператив, з яким звіряються практичні проекти, містяться політичні орієнтири-норми, яких варто дотримуватися. У перехідні періоди реформ, революцій нормативний компонент несе особливе навантаження.
Ідеологічний простір завжди плюралістичний. У суспільстві одночасно існують найрізноманітніші ідеологічні теорії. Функціонуючи, вони взаємодоповнюють один одного, створюючи єдину ідеологічну систему. Навіть за тоталітарних режимів, де існує державна ідеологія, що поглинає майже цілком духовне життя суспільства, функціонують контрідеології. Заборонені, гнані контрідеології все-таки кидають виклик даному стану.
Основні сучасні ідеології - лібералізм, соціалізм, націоналізм - виникли за умов становлення і розвитку західноєвропейської цивілізації. Ці ідеології відбивали реальні і різноманітні конфлікти епохи буржуазного розвитку. В них знайшло максимальне вираження розуміння проблем сучасного суспільства основними соціальними шарами і класами, і саме в цих ідеологіях соціальні групи віднайшли ясну самосвідомість.