Засновником нової політичної науки став Ніколо Макіавеллі(1469-1527 рр.), що у трактатах «Государ» (1513 р.) і «Міркування про першу декаду Тита Лівія» (1513-1519 рр.) найбільш повно концептуалізує практику політичного розвитку нової епохи. Він пориває із середньовічною теологічною концепцією влади, і розглядає владу як результат дії цілком земних соціальних сил. Сфера владно-політичних відносин має свої закономірності (правила) розвитку, що не збігаються з правилами поведінки в інших сферах людської життєдіяльності. Основне завдання політичної науки Макіавеллі бачить у формулюванні діючих політичних принципів, здатних лягти в основу стратегії дій государя, республіки, держави.
Дуже важливе значення має введення ним у політичну науку загального поняття «держава» (stato) як загального політичного стану суспільства, його визначеної політичної організації. «Держава» у розумінні «stato» стає, таким чином, особливою соціальною системою, що передбачає ту чи іншу конфігурацію (розподіл у суспільстві) володарювання і підпорядкування.
Визначення політичного ладу, за Макіавеллі, базується на урахуванні специфіки визначеного етапу розвитку. За нормальних умов найкращим є республіканський державний устрій, тому що він найбільшою мірою забезпечує розквіт волі і цивільну рівність усіх членів суспільства. В особливих, екстраординарних умовах об'єднання країни і перетворення корисливих міні-держав необхідно-переважною стає абсолютна монархічна влада.
Обґрунтування, дані Макіавеллі для необхідності авторитарної модернізації суспільства, багато в чому визначили відповідні ідеї епохи нового часу. Теза про насильство як спосіб реалізації «справедливої» державної мети був покладений в основу практичної діяльності багатьох течій радикальної думки XIX-ХХ ст.
Важливим доповненням до ідеї абсолютного володарювання стала розроблена Жаном Боденом(1530-1596 рр.) у трактаті «Шість книг про державу» концепція «державного суверенітету». На думку Бодена, держава володіє особливою специфічною ознакою, що виділяє її з усіх інших соціальних організацій. Цією специфічною ознакою є суверенітет (верховна влада). Суверенітет проявляється у постійній, незалежній, єдиній і нероздільній абсолютній владі над громадянами і підлеглими.