ЗБУДНИК СКАЗУ

Сказ[1](rhabies, син. гідрофобія) ─ повільне вірусне інфекційне захворювання з групи вірусних зоонозів, яке розвивається внаслідок укусу або ослинення рани хворою на сказ твариною, характеризується проявами різкого збудження рухових центрів, судомами м'язів глотки та дихальних м'язів з наступним їх паралічем, слинотечею, енцефаломієлітом із летальним наслідком.

Таксономія.Вірус сказу належить до родини Rhabdoviridae, роду Lyssavirus (від грецьк. lyssa - гідрофобія). Крім вірусу сказу, до роду Lyssavirus відноситься ще 5 вірусів (Lagos, Moсola, Duvenhage, Kotonkan, Obodhiang), що виділені від летючих мишей та комарів в Африці і викликають захворювання у собак, котів, домашньої худоби, проте без клінічної картини сказу. Вірус Moсola, передаючись від хворих котів, може викликати у людини смертельне паралітичне захворювання.

Структура.

Вірус має форму кулі від гвинтівки, розмірами 75×180 нм. Складається із серцевини (рибонуклеопротеїну - РНП зі спіральним типом симетрії та матриксного білка) та суперкапсиду.

Глікопротеїн G відповідає за адсорбцію і проникнення вірусу до чутливої клітини, має антигенні (типоспецифічний антиген) та імуногенні властивості. Антитіла до глікопротеїну G нейтралізують вірус і виявляються в РН. РНП складається з лінійної нефрагментованої мінус-РНК (молекулярна маса 4,4×10⁶ Да) і білків N, L і NS. Останні два білки є РНК-залежною полімеразою (транскриптазою) вірусу. РНП містить 4 % РНК та 96 % протеїнів, інфекційний. РНП має антигенні властивості - групоспецифічний антиген, що виявляється в РЗК, РІФ, РП.

Стратегія вірусного геному та репродукція.Вірус сказу репродукується у цитоплазмі. Встановлено можливість репродукції вірусу в культурі клітин ВНК-21, НЕр-2, VERO, диплоїдних клітинах ембріона людини, первинно-трипсинізованих культурах клітин ембріонів свиней, овець, хом'яків, мавп, корів, собак, фібробластів курячих ембріонів. У культурі клітин ВНК-21 можна отримати включення вірусу.

Резистентність.Вірус сказу чутливий до дії 1-5 % розчину формаліну, 1-2 % розчину лізолу, 2 % розчину фенолу, 2-3 % розчину хлораміну, 0,1 % розчину сулеми, 1 % розчину калію перманганату, 3-5 % розчину карболової кислоти, ефіру, ацетону, метилового спирту, трипсину. Вірус нестійкий і швидко інактивується під дією УФ- та сонячних променів, при нагріванні до +60 °С. Здатний до тривалого зберігання в умовах низьких температур (-20...-70 °С).

Епідеміологія. Джерелом збудника інфекції є дикі та свійські тварини, головним чином з родини собачих, котячих та куницевих, а також кровосисні та комахоїдні кажани. У країнах Європи, в тому числі в Україні, основним джерелом збудника сказу є лисиця, з якою пов'язано майже 40 % заражень у сільській місцевості та серед мисливців. У поодиноких випадках спостерігається зараження людей від вовків. У країнах, де відіграє помітну роль сказ у містах, джерелом збудника виступають собаки (50-70 %) та кішки (біля 40 %). Вірус сказу виділяється зі слиною хворих тварин і передається людині контактним механізмом через укус чи ослинення шкіри, якщо на ній є мікротравми. Нерідко спостерігається зараження при зніманні шкур з убитих тварин,особливо лисиць. Можливий аерогенний шляхпередачі інфекції у печерах, де гніздяться кажаниу величезнійкількості. В літературі описані випадки захворювання на сказ, що спостерігається після трансплантації рогівкиока.

З епідеологічної точкизору розрізняють природний тип сказу,осередкиякого формуються за рахунок диких тварин; антропургічний, осередки якого підтримуються свійськими тваринами, та змішаного типу - природно-антропургічні, в осередках якого відбувається циркуляція вірусу між популяцією диких та свійських тварин.

Патогенез сказу та клінічні прояви.

У ділянці вхідних воріт збудника під час укусу (укусом вважається будь-яке пошкодження шкіри, нанесене зубом тварини) або обслинення мікротравми вірус зберігається до 72 год. Потім спостерігається доцентровий рух вірусу у напрямку ЦНС та ураження клітин головного та спинного мозку, а також нервових ганглій слинних залоз. У цитоплазмі нейронів головного мозку, в яких відбувається репродукція вірусу, частіше у гіпокампі, виявляються специфічні цитоплазматичні включення – тільця Бабеша-Негрі. Вірус, що репродукувався у нервовій тканині, відцентрово поширюється по нейронах у різні тканини та у слинні залози (вірусемія при сказі переконливо не доведена). В останніх вірус репродукується у епітеліальних клітинах канальців. Ще до розвитку перших клінічних ознак захворювання за 3-5-8 діб, тобто в останні дні інкубаційного періоду, починається виділення вірусу сказу зі слиною, тому укус такої тварини вже стає небезпечним. Саме на цій стадії спостерігаються дистрофічні, дегенеративні та запальні процеси в клітинах ЦНС і проявляються перші клінічні ознаки гідрофобії.

Інкубаційний період при сказі у людини триває від 10 днів до 30-40 днів, іноді до 1 року. Інкубаційний період при передачі збудника кажанами значно коротший - не більше 3-4 тижнів. Максимальна тривалість клінічних проявів захворювання становить 7-9 днів. Захворювання починається із передвісників - тривожність, страх, пригніченість, підвищується температура, безсоння, з'являються болі та поколювання в рані, або у рубці, іноді спостерігається блювання. Потім розвивається період рефлекторного збудження з характерною симптоматикою гідрофобії - спазматичне скорочення м'язів гортані та глотки, що починаються при спробах випити води. Скорочення м'язів може посилюватись від руху повітря (аерофобія), від яскравого світла (фотофобія), від шуму (акустофобія), розвиваються галюцинації, агресивність, буйство, мовне та рухове збудження, а на 3-7 дні захворювання -паралічі, серцево-судинна недостатність, летальне завершення.

Імунітет.Багато питань щодо імунітету при сказі не з'ясовано. Не вивчено постінфекційний імунітет при сказі, оскільки випадків одужання людей від цього захворювання не зареєстровано. Не визначена остаточно роль імунних механізмів упродовж тривалого інкубаційного періоду.

Поствакцинальний імунітет формується внаслідок імунізації інактивованою антирабічною вакциною. Вакцинація забезпечує синтез специфічних антитіл, інтерферонів та активацію клітинного імунітету і захист від захворювання на сказ.

Вірусологічний метод діагностикисказу ґрунтується на виявленні у тканинах мозку підозрюваних на сказ тварин і померлих хворих (постмортальна діагностика): 1/ тілець Бабеша-Негрі; 2/ специфічного антигену за допомогою РІФ; 3/ інфекційного вірусу (метод біологічної проби на мишах).

Прижиттєва діагностика полягає на дослідженні відбитків рогівки, біоптатів шкіри за допомогою РІФ, виділенні вірусу зі слини, спинномозкової рідини та сльозової рідини шляхом інтрацеребрального інфікування мишей-сисунців. Можливе застосування РЗК та ІФА для визначення антитіл до вірусу сказу у сироватці хворих або вакцинованих осіб.

Виявлення тілець Бабеша - Негрі у мазках, мазках-відбитках або зрізах тканин мозку виконують із дотриманням необхідних засобів безпеки. Порожнину черепа тварини розкривають звичайним способом, дотримуючись правил асептики, після чого виймають мозок і стерильними ножицями беруть матеріал для дослідження. Вирізають упоперек шматочки завдовжки 3-4 мм із пірамідальних клітин кори великих півкуль, мозочка, довгастого мозку та амонового рогу. Крім того, готують мазки або мазки-відбитки тканин мозку. Тільця Бабеша-Негрі у мазках та мазках-відбитках виявляють у фарбованих препаратах за Муромцевим-Селлером, Романовським-Гімзою, Манном, Туревичем та іншими методами. Тільця Бабеша-Негрі мають різну величину, форму та внутрішню структуру. Найчастіше трапляються тільця круглої або овальної форми розмірами від 4 до 10 мкм. Вони оточені оболонкою, мають від 1 до 15 зерен усередині. Тільця фарбуються кислими барвниками, а їх зерниста структура - основними. У мікропрепаратах, пофарбованих за Муромцевим-Селлером, фон та цитоплазма клітин блакитного кольору, тільця Бабеша-Негрі різко окреслені, фіолетового кольору з рожевим відтінком, зерна фіолетові, ядра клітин сині, ядерця - темно-сині, еритроцити неправильної форми, неструктуровані, оранжеві або червоні.

У тканині мозку собак, які загинули від сказу, тільця Бабеша-Негрі виявляються у 90-95 % випадків, а у людей, померлих від сказу, - у 70 % випадків. Відсутність тілець Бабеша-Негрі у гістологічних препаратах не виключає діагнозу сказу.

РІФ - реакція імунної флуоресценції. Мазки-відбитки тканини мозку фіксують у холодному ацетоні (+4 °С) упродовж 8-10 годин, потім на препарати наносять комерційний специфічний імуноглобулін, мічений ФІТЦ, і витримують у вологій камері 30 хвилин при температурі 37 °С. Промивають у ФСБ при рН 7,4, підсушують і переглядають під люмінесцентним мікроскопом. Нормальна тканина мозку при цьому тьмяніє жовтим кольором. Антигени вірусу сказу у вигляді зелених гранул різної форми та величини містяться у цитоплазмі клітин або серед тьмяно поблискуючого детриту тканин. Специфічність виявленої імунофлуоресценції перевіряють, вдаючись до відповідних контролів.

Вірус сказу з патологічного матеріалу виділяють шляхом застосування біопроби на білих мишах: мишей-сисунців або мишей віком 3-5 тижнів під наркозом заражають інтрацеребрально, вводячи у мозок 0,03 мл суспензії досліджуваного матеріалу. Спостереження за тваринами починають з 2-го дня і проводять упродовж 21 дня від моменту інфікування. Наявність вірусу в тканинах загиблих тварин підтверджують в РІФ або ІФА. Ідентифікацію виділеного вірусу проводять у РН на мишах, використовуючи для роботи антирабічний імуноглобулін.

Під час виконання робіт, пов'язаних із постмортальною або прижиттєвою діагностикою сказу, а також у випадках ліквідації наслідків аварії в лабораторії за умови роботи з інфекційним матеріалом, необхідно використовувати латексні рукавички, захисні окуляри, медичні халати з довгими рукавами. Необхідно пам'ятати, що всі співробітники лабораторії, які постійно наражаються на небезпеку інфікування, мають бути імунізовані антирабічними вакцинами.

Лікування.Проблема етіотропної терапії сказу не вирішена, хоча пропонуються для застосування антирабічний імуноглобулін та препарати рекомбінантного інтерферону. Лікування здебільшого симптоматичне. Прогноз при розвитку захворювання на сказ несприятливий.

Профілактика.Розробка методу специфічної профілактики сказу належить до найважливіших відкриттів XIX сторіччя. Засновником специфічної профілактики та автором першої у світі антирабічної вакцини є Луї Пастер[2][3]. У Росії перша станція для профілактики сказу за методом Л. Пастера була відкрита в м. Одесі завдяки зусиллям І. І. Мечникова та М. Ф. Гамалея.

Для профілактики сказу було розроблено й запропоновано чисельні антирабічні вакцини - жива (атенуйована), інактивована, мозкова, культуральна та концентрована. У наш час[4] для специфічної профілактики сказу застосовують цільновіріонну інактивовану УФ-променями, гамма-променями або бета-пропіолактоном концентровану культуральну антирабічну вакцину, яка вирощена на нервових клітинах. Така вакцина позбавлена побічних ефектів (не спричиняє енцефаліт, паралічі за рахунок перехресних реакцій з антигенами нейронів). Також така вакцина більш імуногенна та не потребує багаторазового щеплення. Розробляється генно-інженерна вакцина, що містить тільки глікопротеїн G збудника. Лікувально-профілактичну[5] імунізацію проводять людям, яких покусали (подряпали, обслинили) хворі або підозрювані на захворювання сказом тварини, включаючи хижих птахів. При множинних укусах та обслинені, особливо в обличчя, кисті рук, для прискорення захисту паралельно з вакцинацією вводять антирабічний імуноглобулін. Найбільш ефективним є імуноглобулін у разі введення його в першу добу після укусу. Імунізація антирабічною вакциною показана також людям, які професійно пов'язані з ризиком інфікування вірусом сказу, - ветеринарам, співробітникам ветеринарних та науково-дослідних лабораторій, що працюють з вуличним вірусом сказу, мисливцям, лісникам, кенологам, собаколовам, працівникам віваріїв, боєнь тощо. Для профілактики сказу проводять імунізацію собак і навіть диких тварин, розкидаючи приманки з вакцинним штамом вірусу (живу атенуйовану вакцину).