Література

1. Вавіна Л. С Розвиваємо у дитини вміння бачити: від на­
родження до 6 років ■ поради батькам / Л С. Вавіна,
В. М Ремажевська. - К. • Літера ЛТД, 2008 - 128 с

2. Ермаков В П. Развитие, обучение и воспитание детей с на­
рушением зрения : справочно-методическое пособие для учи­
теля / В. П Ермаков, Г. А Якунин - М. • Просвещение,
1990 - 223 с

3. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-
інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та
(або) розумового розвитку К 2008 24 с

4. Психология детей с отклонениями и нарушениями психиче­
ского развития сост В М Астапов, Ю В Микадзе
СПб Питер, 2001 - 384 с

розвитку та исой/аивпспп роботи з ними в умовах корекцааюі та інклюзивної освіти

5. Синьова Є П. Гифлопсихолопя • підручник ' Є II Синьо-
ва. К Знання, 2008 - 365 с

6. Специальная психология : учебное пособие для студентов
высших учебных заведений ' под ред В И. Лубовского

, М. : Академия, 2006 - 464 с.

.7- Федоренко С В Тифлодидактика : навчальний посібник

для студентів ВНЗ / С. В. Федоренко. — К. : НПУ

ім. М. П Драгоманова, 2009. — 144 с.

1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема

Зір (від лат. visus — зір) — це здатність організму сприй-«■'мати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зо--фового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зо-]ровий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових Структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення $ визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленос-fi, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі.

Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною систе-Він складається з рецепторної частини (сітківки), зорових Ішіяхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів * іСпідкіркових і кіркових) Периферійна частина зорового аналіза-іра — це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і допоміжним Дсльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока.

Найбільшу кількість інформації про навколишній світ лю-отримує через зір. Саме він виступає тією аналізаторною мою, яка дозволяє отримати найбільше вражень про нав-:і предмети і явища. Такі ознаки предметів, як світло, ;ір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо за-и зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною ію залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття за-гечують людину найбільш диференційованими відомостями те, що її оточує. Зокрема, відомо, що людина протягом дня

ь 100000 зорових фіксацій.

Гострота зору - це здатність ока розрізняти дві точки, що ься, як окремі при мінімальній відстані між ними. Гострота перевіряється за допомогою спеціальних таблиць, що містять І'2 рядків букв, малюнків або спеціальних знаків Наприклад, Ітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зо-:ені різні предмети Співвідношення знаків кожного наступ-

Модуль И Психалого-тдахкічна лараюперисптка. дітей з порушеннями

ного рядка порівняно з попереднім відповідає різниці гостроти зору 0,1- Величина знака кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5°, а окремі його елементи (штрих або розрив) — в Г. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здатністю бачити деталі пред­мета під кутом зору в Г, розглядається як нормальна. Вона до­рівнює 1,0. Для перевірки гостроти зору нижче 0,1 користуються перерахунком пальців. Якщо досліджуваний не розрізняє паль­ців, а визначає лише світло, його гострота зору характеризується як світловідчуття. Якщо він правильно вказує напрямок світла, його гострота зору визначається як світловідчуття з правильною проекцією світла. Якщо досліджуваний не відрізняє світла від темряви, його гострота зору дорівнює 0. Ступінь порушення го­строти зору є однією з основних ознак, згідно з якою формується контингент шкіл для дітей зі зниженим зором.

Лікар-офтальмолог окрім гостоти зору перевіряє й інші його функції. Зокрема, за допомогою спеціальної вимірювальної ліній­ки визначається рефракція; тонометром вимірюють очний тиск. Для повного визначення стану зору досліджують поля зору (пе-риметрія), передній відділ ока; оглядають очне дно (офтальмо­скопія). За потребою проводять додаткове ультразвукове дослі­дження очей.

Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції (міопатія, гіперметропія, астигма­тизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зо­рового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, уро­джені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей. У 85-95% випадків важка патологія очуй у дітей є вродженою.

Тифлопедагогіка — (від гр. typhlos — сліпий) — це наука про навчання і виховання осіб з порушеннями зору. Тифлопедагогіка є частиною спеціальної педагогіки, в завдання якої входить розробка наступних основних проблем: психолого-педагогічне і клінічне вивчення зору та аномалій психічного і фізичного розвитку при цих порушеннях; шляхи і напрямки проведення корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи з даною категорією осіб; вивчення умов формування та розви­тку особистості осіб з даним відхиленням у різні вікові періоди їхнього розвитку.

Необхідно зазначити, що до теперішнього часу у світовій лі тературі, присвяченій дослідженням порушень зору, не сформу валось єдиного погляду на те, чи близька психіка сліпої дитини і психіка дитини з нормальним психофізичним розвитком. Зараз існує два погляди на цю проблему.

розвитку та особливості роботи з ними в цлюепх корекцгшюі та тк/аозивног освіти

Перший з них приймає за вихідне положення у психічно­му розвитку дефект зору, його функціональне значення і вплив на весь хід розвитку, що призводить до недооцінки можливос­тей компенсації дефекту за рахунок інших сенсорних систем. Наявність особливостей психічного розвитку дітей з порушення­ми зору відмічали ще на початку XX століття. Перебільшення цієї специфіки призвело до того, що пропагувалось твердження про необхідність створення особливого мовлення сліпих, яке б відрізнялось від мовлення людей, які бачать, а в деяких ви­падках робились неправомірні висновки про те, що в результаті ізольованого життя сліпих створюється особливий тип людей. Ці автори стоять на позиції створення специфічного стандарту психічного розвитку, як правило значно нижчого порівняно зі стандартом для людей, які бачать (Хайес, 1953; Тиллмен, 1967; Уліз, 1970 та інші).

Інша група науковців (Т. Катсфорт, 1951; Максфілд, 1963; Й. Уільямс, 1968; М. Тобін, 1972; М. І. Земцова, В. М. Коган, А- Г. Литвак, Л. І. Солнцева), прослідковуючи динаміку пси­хічного розвитку дітей молодшого віку, дійшли переконання, що помітна різниця в загальному психічному статусі між дітьми з нормальним психофізичним розвитком і дітьми з порушеннями зору поступово згладжується внаслідок покращення динаміки йсихічного розвитку дітей з відхиленнями. М. Тобін (1972) вка­зує, що у кожній віковій групі краща дитини з групи незрячих ;Яоже випередити у своєму розвитку дітей з нормальним зором. ,-ІЙозиція зближення на сучасному етапі дітей з нормальним зором ЦІ-З його порушеннями поступово переважає, чому сприяє теорія і

гика компенсації зорового дефекту.

Часткова або повна втрата зору відображається на розвитку рЦсихічної діяльності, викликаючи кількісні і якісні її особли-гі. Кількісні особливості проявляються головним чином у ері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчут-['та сприймання, що впливає на формування кількості зорових влень, образів уяви тощо.

Якісні особливості проявляються практично у всіх сферах ьності. Зокрема, змінюється система взаємодії аналізаторів, Никають особливості у формуванні образів уявлень, понять, влення, порушується співвідношення образного і понятійного зумовій діяльності, спостерігаються особливості емоційного рвання за зовнішні чинники. Порушення зору відобража-на фізичному розвитку особистості через зниження її явності, невмінні виконувати частину рухів, наявності мо-

Псшхиюго-тдагогрсна. характеристики, дітей з порушеннями псшсафізичного

торної загальмованості, зниження через відсутність тренування м'язової сили тощо.

Причини виникнення якісних особливостей психічного роз­витку у дітей з порушеннями зорового аналізатора полягають в тому, що"

- по-перше, послаблюються або повністю порушуються
зв'язки між зоровими та іншими системами, які беруть участь у
сприйманні. Порушення в історично сформованій системи взає­
модії аналізаторів викликають зміни у процесах чуттєвого піз­
нання, негативно відображаються на рівнях чутливості окремих
аналізаторних систем і на процесах сприймання і формування
уявлень. Так, порушується зорово-кінестетичний контроль, який
відповідає за якісне поєднання рухів руки, оскільки рука одно­
часно і виконує рух, і контролює його. Таким чином, глибокі
порушення зору впливають на якість отримання інформації, яка
надходить через інші аналізатори. Внаслідок компенсаторного
пристосування порушена система взаємодії аналізаторів перебу­
довується і починає адекватніше відображати зовнішні впливи;

- по-друге, при глибоких порушеннях зору сітківка ока
менше працює і поступово замість розвитку зорових відчуттів
та сприймань спостерігається їх більше зниження. Одночасно
не розвиваються і дотикові сприймання, які мають виконувати
компенсаторну функцію, оскільки наявність навіть незначного
залишкового зору загальмовує розвиток активного дотику;

- по-третє, найважливішою причиною недостатньої повно­
ти і точності відображення при порушеннях зору є зниження
пізнавальної активності.

2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.

Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або за­хворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів.

Набута сліпота в основному виникає внаслідок захво рювань органів зору - сітківки, рогівки або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менш гоенцефаліг), ускладнень після загальних захворювань оріаніз