(за Б. Цимбалістим)
| № п/п | Історичні причини | Політичні наслідки |
| Багатовікова бездержавність | Відсутність досвіду влади й почуття господаря на своїй землі | |
| Розчленування української території | Відчуження між різними частинами українського народу | |
| Неодноразова денаціоналізація провідної верстви | Відчуження народу від своїх провідних верств |
Висновки:політична культура поступово стає для політологів і соціологів головним інструментом пояснення поточних соціополітичних трансформацій, вона є важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, мірою соціального прогресу чи регресу. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Процеси перетворень в суспільстві потребують адекватних змін у сфері політичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії, відносин між особистістю та державою. Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожному, бовони є запорукою захисту власної гідності, свободи і прав.
Тести для самоперевірки:
1. Якому типу політичної культури притаманні такі риси, як відсутність у людей інтересу до політики, політичної влади та політичних інститутів, невіддільність політичних орієнтацій від релігійних норм:
а) патріархальному; б) підданському;
в) активістському; г) відкритому.
2. Який критерій покладений за основу конфронтаційного, консесуального та компромісного типів політичної культури:
а) ступінь демократизму;
б) характер політичної соціалізації;
в) тип поведінки в конфліктних ситуаціях;
г) ступінь інтегрованості індивіда.
3. Визначте зміст політичної свідомості:
а) результат і процес віддзеркалення, засвоєння політичної реальності;
б) високий ступінь відбиття соціально-класових інтересів;
в) активний вплив на інші форми суспільної свідомості;
г) політичні ідеї, теорії, погляди, інтереси, настрої, почуття.
Контрольні запитання:
1. З яких компонентів складається політична культура суспільства?
2. Що об’єднує чотири види культури: духовну, соціальну, економічну, політичну?
3. В чому полягає сутність феномену «духовність»?
4. Чи може політична культура особи не співпадати з загальноприйнятою в державі?
Основна використана та рекомендована література:
1. Политическая наука: Сборник научных трудов. – № 3: Исследования политической культуры: современное состояние. – М., 2006. – 240 с.
2. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 308-316.
Лекція IV. 3. Політичні технології та політичний маркетинг
Поняття, сутність та функції політичного маркетингу.
Роль технологій у політичному процесі. Інформаційні та виборчі технології.
Імідж та політична реклама.
Мета лекції: з’ясування сутності понять «політичний маркетинг», «політичні технології», «імідж»; ознайомлення з функціями політичного маркетингу, видами політичних технологій, сутністю PR та формуванням іміджу.
«Політичний маркетинг» і «політичний менеджмент» є провідними поняттями практичної політології. Саме в них віддзеркалюються процеси, пов’язані з аналізом суспільно-політичної ситуації, визначенням стратегії і тактики впливу на настрої і поведінку електорату, форми і методи підготовки і проведення виборчої (президентської чи парламентської) кампанії, формування владних структур.
Термін «маркетинг» був запроваджений представниками гарвардської економічної школи. Він означав управлінський процес, за допомогою якого індівіди та групи людей шляхом створення продуктів та їх обміну одержують те, що вони потребують. Оскільки у населення є потреба не тільки в матеріальних товарах та послугах і воно прагне й реалізації та засвоєння певних норм та цінностей, можна говорити про некомерційний маркетинг. Такий саме попит існує й на ринку ідей, зокрема політичних, тому доречно буде казати про такий різновид некомерційного маркетингу, як політичний.
Задачею політичного маркетингу є задоволення таких суспільно вагомих потреб особистості, як реалізація громадянських прав та свобод, участь в управлінні державою, реалізації принципів соціальноі справедливості.
Політичний маркетинг – це спосіб організації та саморегулювання ринку влади за умов демократії, організація діяльності, формування та взаємини органів влади з громадянами з метою забеспечення максимальної відповідальності між діяльністю перших і запитами та потребами останніх, що досягається завдяки реалізації в суспільно-політичний практиці комплексу спеціальних дослідницьких, організаційних та інших віиборчих технологій.
З огляду на типологію політичних об¢єктів, виокремлюють політичний маркетинг політичних лідерів, політичних, державних та інших інститутів, окремих організацій, іміджей, концепцій, доктрин.
До функцій політичного маркетингу можна віднести:
· Дослідження політичного ринку: макро- та мікросередовища політичного ринку, структури та параметрів політичного ринку, специфіки ринку, споживачів цього товару та їхньої мотивації, ефективності політичної реклами й антиреклами.
· Створення та забезпечення функціонування маркетингової інформаційної системи, у межах якої збирають, узагальнюють та аналізують політичну інформацію, що надходить через канали партійної роботи, засоби масової інформації та ін.
· Оцінка стану політичного ринку і прогнозування його розвитку.Аналіз умов функціонування ринку, його сегментація. Прогноз розвитку змін на політичному ринку.
· Політико-інженерна діяльність. Розроблення чисельних політичних моделей, програм, проектів, технологій, спрямованих на ефективну реалізацію політичного товару на політичному ринку.
· Політичний PR. Доведення «політичного товару» до споживача, тобто власне реалізація на практиці усіляких технологій, проектів, засобів впливу на формування громадської думки, управління нею під час організації маркетингової політичної діяльності.
· Управління політичним маркетингом. Планування системи політичного маркетину, контроль за здійсненням політичних PR-акцій, корегування застосовуваних форм та методів політичної діяльності.
Особлива увага політичному маркетингу та PR-технологіям приділяється під час виборів. По суті передвиборча кампанія – це процес продажу іміджу політика. Але в нашому суспільстві не сформована ідеологія споживача, тому методи політичного маркетингу не завжди діють у потрібному напрямку.
Політичні технології – сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.
У політичній практиці політичні технології постають як сукупність методів застосування об¢єктивних законів політики, використання на практиці теорії політичної науки. Потреба у політичних технологіях постає, коли є необхідність у більш раціональному та ефективному способі реалізації практичних політичних задач. Технології можуть складатись з залучення або економії ресурсів, стабілізації або дестабілізації положення в державі, організації виборчих кампаній, оперативного інформаційного забезпечення прийняття рішень, узгодження інтересів для прийняття державних програм та ін.
Технології виникають, коли в процесі досягнення цілей складається певна послідовність операцій, виробляється алгоритм, за яким вони діють. Технології розповсюджуються на все поле діяльності політичної влади та державного управління. Вони включають в себе як конвенційні (легальні) процеси застосування влади, так і неконвенційні, що передбачає використання прийомів та процедур, заборонених законом.
Важливим для ефективного забезпечення технологій є вміння суб¢єкта використовувати накопичений досвід та реалізовувати можливості у конкретній ситуації. Має значення також спроможність імпровізувати та діяти нестандартно, оскільки технолог працює з конкретною ситуацією, яка є унікальною.
Політичні технології поділяють:
· з точки зору галузей, в яких вони використовуються, на предметні (наприклад електоральні, лобіювання, інформаційні та ін.);
· за ступенем соціальної організації предметних областей – рівневі (глобальні, континентально-регіональні, національно-державні, корпоративні, міжособові); стратегічні – націлені на віддалений результат діяльності, тактичні – для реалізації термінових цілей; циклічні –постійно відтворювані;нормативні – обмежені нормами закону, права та звичаїв; девіантні – ті, що відхиляються від заданих норм.
Найбільш помітними для громадян є виборчі технології. Виборча технологія – це сукупність засобів, методів і прийомів спеціально формалізованого й організованого впливу на електорат, що роблять можливим вплив на його електоральну поведінку і спонукають віддати голоси за певного кандидата чи партію. Виборчі технології розрізняють за різними критеріями (див табл. 1).
Таблиця 1.