Тема І. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ

Тема І. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ

ПРО ПОЛІТИКО-ВЛАДНІ ВІДНОСИНИ

Об’єкт іпредмет політичної науки. Джерела та етапи формування знань про політику. Структура та методи політології.

Структура політології

Методи політичних досліджень поділяють на загальні, логічні та емпіричні. Центральне місце серед загальних методів політології займає соціологічний,… Культурний метод показує залежність політичних процесів від політичної… Найстаріший, нормативно-ціннісний метод зорієнтований на розробку ідеалу політичного устрою суспільства.

Функції політології

Висновки: політологія – це комплексна наука про політику, об’єктом якої є політична сфера суспільного життя, а предметом–політична теорія, політичні… Тести для самоперевірки: 1. В який історичний період політична наука сформувалася як самостійна наукова дисципліна?

Тема ІІ. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

Політичні уявлення в античному світі. Політичні вчення Стародавнього Сходу. Ранній Схід і ранній Захід. Порівняльний політичний аналіз.

Загальна характеристика політичної думки України

Висновки: розвиток вітчизняної політичної думки відбувався паралельно з процесом формування державності і починається з Київської Русі. Формування… Тести для самоперевірки: 1. Хто з вітчизняних мислителів висловив думку, що саме король обирається для держави, а не держава для короля?

Тема ІІІ. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИКИ

Поняття політичної системи суспільства. Роль політичної комунікації у функціонуванні політичної системи. Структура та функції політичної системи.

Структура політичної системи

Кожна з підсистем виконує низку функцій. Серед головних функцій ПС виділяють наступні. Телеологічна функція полягає у виробленні політичного курсу держави. Мобілізаційна функція полягає у мобілізації духовних та матеріальних ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Функція розподілу ресурсів полягає у сукупності взаємодій, завдяки яким відбувається владний розподіл цінностей у суспільстві. Функція інтегрування та об’єднання полягає у створення політичної нації та розробці національної ідеї. Функція законотворчості та контролю полягає у розробці правових засад політичних відносин та здійсненні контролю за виконанням рушень у сфері державних стосунків.

Сьогодні у світі 192 держави є членами ООН і у кожній з них сформувалася власна унікальна ПС. Звідси ускладнюється завдання класифікації політичних систем. Однак в основі будь-якої класифікації покладено принцип взаємозв’язку елементів ПС.

Політичні системи, засновані на принципі моноцентризму, передбачають зосередження влади у єдиному центрі. Моноцентрична ПС(СРСР, КНР, Іран) функціонує у режимі односторонньої комунікації та передбачає авторитарний стиль управління. Її характеризують відсутність політичної конкуренції, закритість політичної еліти, залежність населення країни від компетенції, моральних та психологічних якостей лідерів держави.

На відміну від моноцентричної, плюралістична ПС (США, Німеччина, Франція) побудована на принципі розподілу влад.Специфікою такого типу систем є наявність у кожної соціальної групи власного представника у політиці, функціонування альтернативних політичних інститутів, постійна взаємодія між владою та суспільством.

Сучасна політична наука, відштовхуючись від вищезазначених принципів, визнає цілу низку типологій ПС (див. табл. 2).

Таблиця 2.

Типологія політичних систем

Висновки: полична система є інтегрованою сукупністю політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства,… Тести для самоперевірки: 1. Які з названих елементів відносяться до політичної системи?

Головними принципами демократії є принцип суверенітету народу,який реалізується черезпринципи «більшості» і «представництва»тапринцип політичного плюралізму.

Політичні режими складаються під впливом цілого ряду факторів. Визначальну роль відіграє суб’єктність влади. Схильність до недемократичних режимів можуть посилювати історичні фактори, особливості національного менталітету (духовний монізм, ворожість до іншого тощо), демографічна ситуація, природно-кліматичні умови (природна скудність, екстремальність погодних умов). Високий ступінь урбанізації запобігає тоталітарним режимам. Розвинутий та багаточисельний середній клас складає потенційну основу демократичного режиму. Значна поляризація населення за майновою та іншими ознаками провокує тоталітаризм.

На завершення підсумуємо особливості політичних режимів і умістимо їх в таблицю для порівняльної характеристики (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Особливості політичних режимів

Тести для самоперевірки: 1. Серед наведених вкажіть режим, який відносять до лівототалітарних: а) нацистський режим у Німеччині;

Особливості президентської та парламентської республіки

Головною особливістю змішаної республіки є подвійна відповідальність уряду – перед президентом і перед парламентом.

Форма державного устрою – це територіальна організація держави. Розрізняють дві форми державного устрою: унітарну і федеративну.

Федеративною є така держава, територія якої диференційована на ряд відносно самостійних державних утворень. Державна влада тут розподілена між… Від федерації слід відрізняти конфедерацію, що являє собою союз держав,… На сучасному етапі розвитку державності в більшості країн світу на перший план висунулася проблема співвідношення…

Кому повинна служити держава: сама собі, групі людей, чи всьому суспільству? Аргументуйте відповідь.

У чому суттєві відмінності держави від інших політичних інститутів, політичних партій, рухів і т. ін.?

Які функції повинна виконувати держава? Від яких факторів залежить можливість їх виконання?

У чому різниця між державним устроєм та формою правління?

Чому правова соціальна держава вважається на сьогодні найбільш привабливою формою організації політичної влади?

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів: Світ, 2001. – С. 94-183. 2. Політологія: Підручник для вузів / Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна… 3. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид.,…

Загальні ознаки різновидів партійних систем

Історія становлення української багатопартійності має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати… Перший період багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно… Від часу проголошення самостійної Української держави оформлюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні…

В чому полягають внутрішні функції партії?

Який критерій покладений за основу поділу партій на ліві, праві та центристські?

Чому сьогодні серед політологів найбільше прихильників типологій партій, які були створені М. Дюварже та Дж. Сарторі? За якими ознаками створювалися ці типології?

До якого типу можна віднести партійну систему, що склалася в Україні? Які фактори впливають на виникнення такої системи?

Основна використана та рекомендована література: 1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і… 2. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.:…

Тема IV. ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ, СУБ¢ЄКТИ ТА МЕТОДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Політичний процес як суспільне явище. Типологія політичних конфліктів та засоби їх врегулювання.

В центрі теорії політичної модернізації – обґрунтування загальної моделі глобальних процесів цивілізації, суть яких полягає в описанні напрямків переходу від традиційного до сучасного суспільства.

В 50-60-ті рр. ХХ ст. модернізація розумілася як демократизація країн, що розвиваються за західними зразками, тобто вестернізація. При цьому визнавалась лише єдина форма – “навздоганяючого розвитку”. Головним засобом перетворень вважалась економічна допомога західних держав. Вважалось, що досягнення певного рівня доходів на душу населення викличе такі самі зміни в соціальній та політичній системі суспільства як на Заході. Але це не мало очікуваних результатів крім росту корупції та напруження в країнах, що розвиваються.

Тому в 70-80-ті рр. ХХ ст. почався другий етап розвитку теорії модернізації. Відбулася переоцінка нагромадженого ідейно-теоретичного доробку, а також допущених прорахунків. Стало очевидним, що моделі економічного зростання політичної інституалізації виявилися малоефективними і не спрацювали практично ніде в тому вигляді, як були задумані її теоретиками.

Під час осмислення прорахунків першого етапу розвитку теорії модернізації було виявлено: тимчасовість і анклавність (територіальну обмеженість) ефекту від практичного впровадження різних моделей модернізації; незбалансованість економічних, соціально-політичних і культурних наслідків; неадекватність євроцентричних модернізаційних теорій цінностям азійської, африканської та латиноамериканської культур.

Третій етап розвитку теорії модернізації (кінець 80-х – початок 90-х рр.) дав західним ученим розуміння необхідності врахування водночас з економічними чинниками розвитку (людські та природні ресурсинагромадження, наявність капіталу, розвиток технологій) позаекономічних – геополітичних, соціальних, культурних, психологічних та ін. Концепції модернізації набувають чітко визначеного соціально-культурного характеру. Це виявляється у подоланні евроцентризму і визнанні як самоцінних ісламської та індуїстсько-буддійської «квазіцивілізацій», врахуванні цивілізаційної культури окремих соціумів взагалі. Вчені майже одностайно дійшли висновку щодо неможливості механічного перенесення західних моделей розвитку на інші регіони світу.

В останні десятиліття XX ст. намітилася трансформація процесу модернізації у постмодернізацію, яка охоплює: переорієнтацію інфраструктури індустріального суспільства на розвиток його інформаційних можливостей та постматеріальних цінностей; формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні ресурсозберігаючих технологій; розширення сфери індивідуальної свободи людини, створення для неї можливостей вибору, незалежності від тиску традицій, середовища, місця проживання.

Сучасна наука розрізняє два основні типи політичної
модернізації:

1. Оригінальна (спонтанна), або органічна, модернізація. Властива розвинутим країнам Західної Європи й
Північної Америки (США, Канада), соціально-політичний розвиток яких відбувався у формі безперервного еволюційного та революційно-реформаторського процесу.

Вважають, що, розпочавшись в епоху Відродження, модернізація в розвинутих країнах триває й досі, її розвиток не був рівним, знав не лише стабільно-поступальні етапи, а й тривалі відступи від цивілізаційного шляху у вигляді тоталітарних режимів та злети у вигляді широкомасштабних суспільних перетворень.

Відповідно розрізняють кілька історичних типів модернізації західної цивілізації:

· доіндустріальний (XVI – XVII ст.) – перехід від
індивідуального аграрного й ремісничого виробництва до
суспільного, формування замість особистої залежності
людей ринкових відносин, відчуження виробників від засобів виробництва та існування;

· ранньоіндустріальний (XVIII – початок XX ст.) –
перехід від мануфактури до машинного, фабрично-заводського виробництва, розшарування соціально-класових сил та інтересів у структурі громадянського суспільства, перетворення засобів виробництва з ручних на механічні, поглиблення відчуження людей у процесі виробництва, радикалізація проектів суспільних перетворень;

· пізньоіндустріальний (до кінця 60-х років XX ст.) –
виникнення поточно-конвеєрного виробництва, наукова організація та інтелектуалізація праці, орієнтація на задоволення соціальних потреб людини, поглиблення міжнародного поділу праці;

· постіндустріальний(від 70-х років XX ст.) – індивідуалізація виробничого процесу і перетворення його на засіб самореалізації особи, примат духовних стимулів над матеріальними, всебічна демократизація й гуманізація суспільного життя, інформаційна революція.
2. Вторинна (відображена), або неорганічна модернізація. Характерна для країн, які з певних причин відстали від загальноцивілізаційного розвитку і прагнуть за рахунок широкого застосування досвіду передових країн наздогнати їх за рівнем і якістю життя. Неорганічна модернізація здебільшого зумовлена не внутрішніми, а зовнішніми чинниками розвитку і характеризується нерівномірністю змін в економіці, політиці, культурі, соціальних відносинах.

Нині відбувається інтенсивний процес трансформації політичних структур незалежних держав на всьому просторі колишнього СРСР. Спроби створити модель суспільного устрою за західним зразком, як правило (виняток становлять країни Балтії) виявилися неефективними. Успіху досягали тільки тоді, коли, формуючи правову державу, враховували соціально-політичні та економічні реалії тієї чи іншої країни. При цьому діють як загальні закономірності розвитку та становлення політичних структур незалежних держав, так і особливі, зумовлені історією, культурними традиціями, національним самоутвердженням народів.

На всьому пострадянському просторі Україна виявилася державою, яка останньою прийняла Основний Закон країни. Конституційний процес тут мав затяжний характер. Водночас слід зазначити, що прийняття Конституції є важливою, хоча й не єдиною умовою виходу України з економічної кризи. Становлення нових політичних структур і проведення економічних реформ – процес надзвичайно складний і тривалий, але альтернативи йому немає.

Висновки: складність і рухомість політичного життя суспільства потребує умілого та оперативного застосування конкретних методів політичного управління. Наявність конфліктів у суспільствах найрізноманітніших типів є безперечним фактом. Особливе місце серед соціальних конфліктів займають політичні конфлікти, яким притаманна власна типологія, причини виникнення, фази розвитку і методи долання чи локалізації. Уявлення про політичне життя, політичну сферу суспільства, закономірності її розвитку, яке дає політологія сприяють вмінню застосовувати принципи сучасного політичного мислення до аналізу соціально-політичної ситуації, активно впливати на політичні процеси.

Тести для самоперевірки:

1. Які компоненти політики є складовими політичного процесу?

а) політичні партії; б) політичні відносини;

в) ідеологія; г) політична діяльність.

2. Продовжить фразу: Політична свідомість є структурною складовою…

а) форми політики; б) змісту політики;

в) політичного процесу; г) політичного досвіду.

3. Серед визначених вкажіть тип політичного конфлікту, який характеризує взаємини суб’єктів, що належать до різних рівнів влади:

а) зовнішньополітичний; б) вертикальний;

в) закритий; г) довготривалий.

Контрольні запитання:

1. Які способи врегулювання політичних конфліктів є найбільш ефективними?

2. Вкажіть причини конфліктів.

3. В чому позитивна і в чому негативна роль політичних конфліктів?

4. Назвіть авторів теорії модернізації.

5. Яка з основних характеристик політичної модернізації є найважливішою і чому?

Основна використана та рекомендована література:

1. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 391-415.

2. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – С. 117-140.

 

Лекція IV. 2. Політична культура і поведінка

Сутність і функції політичної культури.

Політична свідомість і поведінка в структурі політичної культури соціального суб’єкта.

Типи політичної культури.

Сучасний стан політичної культури в Україні.

Мета лекції: з'ясування сутності та функції політичної культури; розгляд політичної свідомості і поведінки як складових політичної культури; визначення типів політичної культури; аналіз рівня політичної культури в Україні.

 

Поняття політичної культури стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки. Термін «культура» з'явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденну людську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, а також види діяльності. У тому числістало досить вживане словосполучення «політична культура», «рівень політичної культури» і т. ін.

Поняття «політична культура» було вперше вжите німецьким філософом Іоганом Гердером ще в XVIII ст. Згодом, особливо в кінці XIX - початку XX ст. дана категорія використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами, в тому числі, і вченими В. І. Гер'є, В. В. Івановським, М. Я. Острогорським. Внесок у розробку теорії політичної культури внесли Г. Алмонд і С. Верба, С. Липсет, М. Дюварже, У. Розенбаум, М. Кроз'є.

Найбільш відоме визначення політичної культури дане Г. Алмондом і С. Вербою в книзі «Громадянська культура» (1963 p.). Під політичною культурою вони розуміють: «...інтернаціоналізацію політичної системи через пізнання, почуття і судження її членів». Вона виступає як сукупність психологічних орієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів.

Політична культура являє собою систему історично сформованих відносно тривких настанов, переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів.

Слід розрізняти політичну культуру особистості і політичну культуру суспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливо прищепити усвідомлення його суті і мети політичного процесу, знання своїх прав і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади.Політична культура суспільства - інституалізований і неінституалізований історичний і соціальний досвід національної і наднаціональної спільнот. Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичну діяльність індивідів великих і малих соціальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях, традиціях політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.

Функції політичної культури:

· Пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання, міфи, чутки та політичну ідеологію.

· Інтегративна – аналізує досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи.

· Комунікативна – дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід.

· Забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей.

· Регуляторна – забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій.

· Виховна – формування «політичної людини» на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп.

· Прогностична – передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств, націй у певних соціально-політичних ситуаціях.

Важливу роль у формуванні зразків політичної поведінки відіграють політичні традиції. Для радянської політичної культури базовою моделлю є тоталітарно-етатистська політична культура з атавізмами патерналізму. Перевага держави над людиною, тотальне підпорядкування людини так званим вищим державним інтересам, розцінювання її як гвинтика у величезному соціальному механізмові, виступали їїхарактерними ознаками. На відміну від західноєвропейської культури, яка проникнена духоміндивідуалізму, для країн Сходу характерна зневага метою і цінностями окремої особистості, неприпустимість політичного плюралізму.

Сучасні концепції політичної культури:

· Психологічний підхід (школа Г. Алмонда): політична культура розглядається як набір психологічних орієнтацій на соціально-політичні об’єкти та процеси.

· Комплексний узагальнений підхід (Д. Мервік, Р. Такер, Л. Дітмер): політичній культурі приписується все, що відбувається в політиці.

· Об’єктивістське (нормативне) трактування (Л. Пай, Д. Пол): політична культура визначається як сукупність прийнятих політичною системою норм і зразків політичної поведінки.

· Евристична концепція (С. Хантінгтон): політична культура розуміється як гіпотетична нормативна модель бажаної поведінки.

· Соціопсихологічний підхід (Р. Карр, Д. Гарднер, Ю. Тихомиров): політична культура визначається як установча поведінкова матриця, в межах якої розташована і функціонує політична система.

· Аксіологічне трактування: політична культура уявляється як сукупність цінностей певного порядку. «Бінарний» варіант цього трактування включає в політичну культуру як позитивні, так і негативні цінності, а «прогресивний» варіант характеризує її тільки як сукупність позитивних політичних цінностей.

Для політичної культури України характерно неприйняття шляхів і механізмів реалізації реформ, що ведуть до збіднення більшої частини населення. Бідність – категорія не тільки економічна, але і політико-культурна. Соціокультурна поляризація зосереджує конфлікт на двох протилежних позиціях, виникають умови для розв'язування конфронтації засобами силового тиску. Харизматичне мислення,відсутність настанов на особисту відповідальність, правовий нігілізм, послаблюють систему стримань та противаг по відношенню до можливості встановлення диктаторського режиму.

Елементами політичної культури є:

· політичний досвід;

· політична свідомість;

· політична поведінка;

· ідеологічний компонент (політичне знання, політичні цінності та переконання);

· емоційно-психологічний компонент, орієнтації і установки громадян на політичні інститути, нормативну систему, політичні події, окремі політичні ролі, інші політичні об’єкти.

Політична свідомість містить у собі все відбите соціальне буття, оскільки об'єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя. Вона охоплює всі уявлення людей, що
опосередкують їхні об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства.

Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичної дійсності зовсім не означає, що вона є пасивним елементом політичного процесу. Навпаки, вона виступає як активний початок в політиці і навіть може випереджати суспільну практику і прогнозувати розвиток подій і завдяки цьому стимулювати політичну діяльність.

Політична свідомість може належати тільки певним суб'єктам політичних відносин (індивідам, соціальним групам, класам, націям, суспільству). Відповідно розрізняють політичну свідомість індивіда,соціальної групи, класу, нації, суспільства. Однак політична свідомість групи і суспільства не є простою сумою політичних уявлень індивідів, що їх складають. І кожна соціальна група і суспільство в цілому, що є суб'єктами політики, виробляють свої власні політичні уявлення.

Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами:

· за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна, консервативна, соціалістична та ін.);

· за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту(етатистський тип політичної свідомості, анархістський тип);

· за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства (демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості);

· за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська);

· в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта(консервативна політична свідомість, радикальна, реформістська).

Той або інший тип політичної свідомості в чистому вигляді зустрічається рідко. В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас виявлятися декілька типових рис.

Відносно розвиненою формою щоденної свідомості є такий феномен, як громадська думка.Громадська думка – конкретні судження з тих або інших проблем життя, що поділяються багатьма членами суспільства. З первісно одиничних або небагатьох суджень, що співпадають, в певних умовах може виникнути громадська думка. Але для того, щоб судження з політичної проблеми набуло характер громадського, необхідно, щоб воно мало достатньо широке розповсюдження, щоб його поділяли дуже багато людей.

Спираючись на дані таблиці, можна виділити певні тенденції в нинішній політичній культурній ситуації, що склалась в Україні (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Сторичні впливи на політичну культуру українців

  Висновки:політична культура поступово стає для політологів і соціологів… Тести для самоперевірки:

Різновиди виборчих технологій

Проблеми формування та створення у суспільній свідомості за допомогою певних технологій образів владних інститутів і політичних лідерів вивчає… Конструюючи імідж політика для відповідної категорії населення, бажано… Імідж е надзвичайно складним феноменом, який створюється на грунті доволі спеціфічного сплетіння інформаційних та…

Яку роль відіграє імідж у діяльності політика?

3. Які функції здійснює політичний менеджмент? 4. Якими засобами здійснюється дослідження політичного ринку? 5. В чому полягає суть PR?

Тема V. СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС ТА ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

Міжнародна політика та міжнародні відносини. Зміст, еволюція та роль міжнародних відносин. Світовий політичний процес та система світових відносин.