| № | Кіль- кість годин | Зміст навчального матеріалу | Вимоги до рівня мовної компетентності учнів | |
| 63 (заг.) | Вступ Мова – скарбниця духовності народу | Учень (учениця): усвідомлюєроль мови в збе-реженні духовних надбань народу; аргументовано доводить своє твердження з теми уроку. | ||
| Повторення та узагальнення вивченого Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях. Частини мови. Вивчені групи орфограм. | Учень (учениця): розставляєправильно розділові знаки в простому й складному реченнях відповідно до вивчених правил; знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми; визначає належність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми; виправляє допущені помилки; складає прості й складні речення; читає й переказуєтексти з різними видами речень. | |||
| Морфологія. Орфографія Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення). Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова. Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу. Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного й наказового способів. Безособові дієслова. Способи творення дієслів. Правопис дієслів. Не з дієсловами (повторення). Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення). Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення). Буква ь у дієсловах наказового способу. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія й фразеологія. Уживання дієслів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (зокрема приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова. Фонетика. Орфоепія. Вимова дієслів на –шся, -ться.Чергування приголосних у дієсловах. Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення. Культура мовлення й стилістика. Засвоєння дієслівних словосполучень із керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших. Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини. Міжпредметні зв’язки. Метафора, уособлення (література). | Учень (учениця): усвідомлює загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; знаходитьдієслово в реченні;визначаєйого форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів; правильно вимовляєдієслова й пише їх із вивченими орфограмами; аргументуєнаписанняорфограм; знаходить і виправляєдопущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова; використовуєправильно форми дієслів у мовленні; аналізуєвипадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості; конструюєречення з дієсловами в усіх часах і особових формах, зокрема в переносному значенні; редагуєтексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших; складає й розігруєдіалоги відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу й способу замість іншого; складаєусні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, зокрема висловлювання в художньому стилі з дієсловами 2-ї особи однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини; усвідомлює роль дієслів у досягненні точності, інформативності й виразності мовлення. | |||
| Дієприкметникяк особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні й пасивні дієприкметники. Творення й відмінювання активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то. Правопис дієприкметників. Правопис голосних у закінченнях дієприкметників. Відокремлення комами дієприкметникових зворотів (після означуваного іменника). | Учень (учениця): усвідомлює загальне значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; відрізняєдієприкметник від прикметника; знаходитьу реченнідієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то; визначає дієприкметники активного й пасивного стану; засоби їх творення; пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами; | |||
| Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників. Н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження. Не з дієприкметниками. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки й прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники. Синтаксис. Пунктуація. Уживання дієприкметників і дієприкметникових зворотів у ролі другорядних членів речення. Розділові знаки при дієприкметникових зворотах. Культура мовлення й стилістика. Правильне використання активних дієприкметників у мовленні. Побудова речень із дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень із дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного й пасивного стану. Використання в мовленні безособових форм на -но, -то. Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів. Міжпредметні зв’язки. Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика). | правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті; пояснює орфограми в дієприкметнику й пунктограми; знаходить і виправляєв реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила; правильноінтонує речення здієприкметниковими зворотами; складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; здійснює їх заміну підрядним реченням; використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то,а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему. | |||
| Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного й доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. Правопис дієприслівників. Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові. Не з дієприслівниками. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т.ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами. Синтаксис. Пунктуація. Дієприслівники й дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення. Розділові знаки при дієприслівниковому звороті й одиничних дієприслівниках. Культура мовлення. Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях із дієприслівниковим зворотом. Текст (риторичний аспект). Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті. Міжпредметні зв’язки. Використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика). | Учень (учениця): усвідомлює загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника; знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні; відрізняє дієприслівник від дієприкметника; визначає граматичні ознаки дієприслівника; пишеправильно дієприслівники з вивченими орфограмами; розставляєрозділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах виправляєпомилки у вживанні й правописі дієприслівників; правильно будує речення з дієприслівниковими зворотами, інтонує їх. конструює прості речення з дієприслівниками й дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними; читає й переказує тексти з дієприслівниками й дієпри-слівниковими зворотами; складає монологи й діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів. | |||
| Прислівник, загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Наголос у прислівниках. Розряди прислівників (практично). Ступені порівняння прислівників. Способи творення прислівників. Правопис прислівників Букви н та нн у прислівниках. Не і ні з прислівниками. И та і в кінці прислівників. Правопис прислівників на -о ,-е,утворених від прикметників і дієприкметників. Написання прислівників окремо, разом і через дефіс. Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день... Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Прислівники-синоніми й антоніми; прислівники-омоніми до іменників із прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення й стилістика. Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті й засобу підсилення виразності мовлення. Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього й публіцистичного стилів. Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика). | Учень (учениця): усвідомлюєзагальне значення, морфологічні ознаки, синтак-сичну роль прислівника; знаходить прислівники в реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови; визначає його граматичні ознаки; утворює ступені порівняння, практично застосовуєправила правопису; правильно наголошує прислівники; помічає й виправляє помилки в правописі прислівників; аналізує й визначаєроль прислівника в художніх і наукових текстах; складаєречення з прислівниками й мікротексти, використовуючиприслівник для зв’язку речень у тексті; створюєусні й письмовівисловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення. | |||
| Прийменникяк службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку слів у словосполученні й реченні. Види прийменників за будовою. Непохідні й похідні прийменники. Правопис прийменників. Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія Прийменники-синоніми й антоніми. Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення. Культура мовлення й стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо). Текст (риторичний аспект). Використання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне використання повтору прийменника в народнопоетичній творчості. Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія). | Учень (учениця): знаходить прийменники в реченні; відрізняє їх від сполучників і часток; правильно поєднуєз іменниками; застосовує правила правопису прийменників; знаходить і виправляєпомилки в їх правописі; аналізує тексти щодо правильності використання прийменників із відмінковими формами іменників; складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями; редагує тексти щодо правильності використання прийменникових засобів милозвучності мовлення. | |||
| Сполучник як службова частина мови. Види сполучників за будовою, походженням, способом використання в реченні. Використання сполучників у простому й складному реченнях: сполучники сурядності й підрядності. Сполучники й сполучні слова. Правопис сполучників. Написання сполучників разом та окремо. Розрізнення сполучників і однозвучних слів. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми й крилаті вислови зі сполучниками. Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного й складнопідрядного речень. Культура мовлення й стилістика. Використання в мовленні сполучників-синонімів. Текст (риторичний аспект). Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези. Міжпредметні зв’язки.Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика). | Учень (учениця): знаходить сполучники в реченні; відрізняєїх від прийменників і часток; визначає види сполучників за будовою, способом використання в простому й складному реченнях; правильно пише сполучники; помічає й виправляє помилки в їх написанні; правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників; використовує сполучники у власних висловленнях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості й складні речення; редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними. | |||
| Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням. Правопис часток ( із займенниками й прислівниками) ( повторення). Написання часток -бо, -но, -то, -от, -таки. Не, ні з різними частинами мови (узагальнення). Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Частки синоніми й антоніми. Фразеологізми й крилаті вислови з частками. Синтаксис. Частка в спонукальних і окличних реченнях. Культура мовлення. Виразне читання речень із частками. Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення виразності мовлення. Міжпредметні зв’язки. Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література). | Учень (учениця): знаходитьчастки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови; визначаєчастки за їх роллю в реченні; правильно пишечастки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил; самостійно знаходитьі виправляєпомилки в правописі; аналізуєтексти щодо використання в них часток як виражального засобу; складає речення з модальними частками; редагує текстищодо правильності використання модальних часток; створює висловлювання,правильно використовуючи частки. | |||
| Вигукяк особлива частина мови. Групи вигуків за значенням. Правопис вигуків. Дефіс у вигуках. Кома і знак оклику при вигуках. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Найуживаніші фразеологізми (зокрема приказки й прислів’я) з вигуками. Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення. Правильне читання речень із вигуками. Текст (риторичний аспект). Використання вигуків для надання висловленню експресії й виразності. Міжпредметні зв’язки. Використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література). | Учень (учениця): знаходитьвигуки в реченні; визначає належність вигука до відповідної групи за значенням; відрізняєїх від часток; правильно пише вигуки з орфограмами й розставляє розділові знаки при них; пояснюєнаписання вигуків з орфограмами й пунктограмами; аналізуєтексти щодо ролі в них вигуків; виразно читає тексти з вигуками; доречно використовуєвигуки у власному мовленні. | |||
| Узагальнення й систематизаціявивченого про частини мови, їх правопис і використання в мовленні. | Учень (учениця): визначаєв реченні всі частини мови, називаючиїх граматичні ознаки; правильнопише й пояснюєорфограми; самостійно помічає й виправляє помилкив усному й писемному мовленні. | |||