ПРОГРАМА Українська мова

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

 

 

ПРОГРАМА

Українська мова

для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання

 

(5-9 класи)

 

Київ – 2012

 

Пояснювальна записка

Програму з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про… Компетентність сьогодні вважається передумовою успішної самореалізації… Навчальний предмет «Українська мова» посідає особливе місце серед шкільних предметів, бо є не лише об’єктом вивчення,…

Добір навчального матеріалу й організація вивчення української мови в основній школі здійснюється на основі застосування й поєднання основоположних дидактичних і методичних принципів, що наводяться нижче.

Зокрема принцип взаємозв’язку навчання, виховання й розвитку передбачає наявність у змісті й процесі навчання української мови таких елементів, які забезпечують гармонійну реалізацію визначених цим принципом основних загальноосвітніх функцій навчального предмета. Так, окрім навчальної функції, що є провідною, добором системи текстів, тематично визначених соціокультурною змістовою лінією, а також системою передбачених програмою усних і письмових висловлювань має здійснюватися цілеспрямоване патріотичне, морально-етичне, екологічне, естетичне виховання учнів, які, зокрема, мають засвоїти, що на них лежить глибока відповідальність за збереження, подальший розвиток української мови й культури як перед нашим народом, так і перед іншими націями світу, а також глибоко усвідомити, що їхня мовленнєва діяльність обов’язково має бути носієм добра, а для цього потрібно виробляти звичку оцінювати її з погляду відповідності загальнолюдським моральним нормам і естетичним критеріям. При цьому розвивальний вплив під час сприймання чужого мовлення й створення власних висловлювань буде тим вищий, чим послідовніше актуалізуватиметься зміст діяльнісної змістової лінії програми й чим активнішою буде участь учнів у цьому процесі.

Принцип демократизації й гуманізації навчання мови полягає в здійсненні методики партнерського співробітництва вчителя й учня задля досягнення визначеної програмою й прийнятої обома суб’єктами навчання освітньої мети. Це означає, що вчитель будує стосунки з учнями й учні між собою на основі толерантності, взаємної довіри, теплоти, сердечності, високо поціновує й заохочує щирі прояви інтелектуальної й емотивної діяльності школяра, що знаходять відображення у таких категоріях, як самостійність, патріотизм, потяг до істини, до прекрасного, душевність, людяність, добротворча спрямованість, вірність заповітам предків, любов до природи тощо і які виявляються не лише на словах, а й підкріплюються відповідними вчинками. Дотримання цього принципу утверджує якісні світоглядні, морально-етичні, духовні зрушення в освітній культурі українського суспільства.

Принцип особистісної орієнтації навчання передбачає забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні української мови, самопізнанні й саморозвитку. З цією метою вчитель заохочує й надає допомогу у визначенні індивідуальної навчальної мети, плануванні й організації роботи над її досягненням учням у міру їх готовності до самостійної пізнавальної діяльності. Найбільш сприятливими для реалізації цього принципу є такі методи та організаційні форми роботи, як дискусія, рольова гра, групова робота, керовані дослідження, проекти, самостійні дослідження, самооцінювання тощо.

Принцип урахування життєвої перспективи, суть якого полягає в презентації інформації, що дає змогу розв’язувати життєві завдання, зокрема відомості із риторики, стилістики й культури мовлення.

Принцип текстотворчості (текстоцентризму) передбачає засвоєння мовних знань і формування мовленнєвих умінь і навичок на основі текстів, усвідомлення структури тексту й функцій мовних одиниць у ньому, формування вмінь сприймати, відтворювати чужі й створювати власні висловлювання, здійснювати міжпредметний зв'язок української мови й інших предметів.

Комунікативно-діяльнісний принцип означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного й цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання, читання, говоріння й письма. Цей принцип передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групово-парної та індивідуальної форм організації навчального процесу.

Важливість навчання учнів таких видів мовленнєвої діяльності, як аудіювання (слухання і розуміння) і читання зумовлена постійним зростанням потоку інформації й потребою орієнтуватися в ній, життєвою необхідністю формування в учнів мовленнєвої компетентності в процесі сприймання усних і письмових висловлювань як важливого складника комунікативної компетентності.

Так, чільне місце у формуванні й розвитку мовленнєвих умінь і навичок займає вдосконалення аудіювання (слухання-розуміння), що передбачає регулярне використання спеціально підготовлених, цілеспрямованих завдань із розвитку вмінь слухати й розуміти, аналізувати й оцінювати усне висловлювання (його зміст, особливості побудови й мовного оформлення тощо), добір із прослуханої інформації тих її елементів, які необхідні для розв’язання комунікативних завдань. У кожному класі на формування життєво необхідних аудіативних умінь виділяються окремі години. Учні практично знайомляться з різновидами аудіювання (ознайомлювальне, вивчальне, критичне). На основі прослуханих текстів інструктивного характеру доцільно застосовувати завдання, що передбачають короткі відповіді на запитання за змістом тексту, складання плану прослуханого, вибір правильної відповіді з декількох запропонованих, спостереження за мовними виражально-зображувальними засобами; використовувати на уроках тексти художнього, публіцистичного, наукового (науково-навчального, науково-популярного різновидів) та інших стилів для диктантів, переказів, складання діалогів, читання вголос і мовчки, спостережень за мовними засобами, списування тощо.

Важливим аспектом навчання мови є формування навичок читання мовчки, практичне ознайомлення з його різновидами (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим). Школярі повинні навчитися читати мовчки незнайомий текст швидше, ніж уголос, розуміти й запам’ятовувати після одного прочитання його фактичний зміст, логічні відношення, закладені в тексті, розуміти його основну думку, позицію автора, сприймати зображувально-виражальні засоби прочитаного твору. Робота з читання також спрямовується на формування інтересу до читання художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів на уроках української мови, обсяг яких повинен збільшуватися з класу в клас. Під час читання вголос важливо передбачати комунікативний аспект цього виду мовленнєвої діяльності й розвивати в учнів уміння орієнтувати швидкість читання, чіткість вимови, виразність, інтонаційну правильність на можливості, інтереси й потреби слухача, виробляти вміння виражати за допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторського задуму тощо. У кожному класі на формування життєво необхідних умінь з цього виду мовленнєвої діяльності виділяються також окремі години.

Говорінняяк вид мовленнєвої діяльностіпередбачає формування й розвиток умінь і навичок діалогічного й монологічного мовлення.

Формування вмінь і навичок говоріння здійснюється в процесі заучування учнями невеликих текстів, віршів, загадок, прислів’їв, приказок, матеріалів для рольових ігор тощо; складання відповідей на основі почутого або прочитаного тексту, усних повідомлень і відповідей на лінгвістичну тему тощо; переказування почутого або прочитаного (докладно, стисло, вибірково) текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення; складання діалогів і монологічних висловлювань різних типів, стилів і жанрів мовлення.

Навчання української мови передбачає розвиток навичок письма, написання робіт творчого характеру, серед яких усні й письмові перекази й твори різних типів, стилів і жанрів мовлення. При чому оцінюється зміст і мовне оформлення (грамотність). Перекази й твори виступають підготовчими вправами до оволодіння учнями життєво необхідними жанра­ми мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на збо­рах, під час дискусії, рецензія тощо). Для активізації мовленнєвої діяльності школярів відповідно до соціокультурної змістової лінії передбачено надавати перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б по­в'язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали інтерес, прагнення поділитися думками, зближу­вали реальну й навчальну мовленнєву діяльність, мали б чітке виховне спрямування тощо.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб ко­жен із проведених видів робіт виконував свою роль у фор­муванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спи­раючись на знання про текст, види мовленнєвої діяльності, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення й спілкування.

Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв'язання учнями системи усних і письмових мовленнє­вих завдань, розташованих у порядку наростання їх склад­ності. Для надання школярам більше можливостей спілкува­тися, висловлювати власні думки й почуття, необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення за­нять, індивідуалізувати й диференціювати систему письмових робіт.

Соціокультурний принцип вимагає вивчення мови на основі створеної українським народом оригінальної і яскравої культури, відображеної в міфології, традиціях і звичаях, усній народній творчості, у творах красного письменства, а також акумульованої в перекладних літературних творах культур інших народів, трансформація учнем відомостей з мови, літератури, історії та інших предметів, власного життєвого досвіду, що здійснюється у процесі підготовки усних і письмових творів, під час виконання творчих робіт інших жанрів, у власний погляд на життя, переконання, світоглядні настанови, ідеали, у знання культурних реалій, які забезпечують органічне входження в суспільство, визначення свого місця в ньому, реалізацію потенційних можливостей особистості. З цією метою ретельно добираються, конструюються й систематизуються тексти з виразним виховним спрямуванням і відповідна тематика творчих робіт, що передбачає формування патріотичних, морально-етичних, екологічних переконань і естетичних смаків.

Принцип органічного поєднання навчання мови й мовлення як засобу й способу мовленнєвої діяльності, її змісту й форми означає, що вивчення мовних понять, правописних правил, орфоепічних норм є не самоціллю, а засобом досягнення основної освітньої мети. Тому вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм, по-перше, має здійснюватися не ізольовано від мовлення, а на основі тексту (висловлювання) як результату мовленнєвої діяльності, по-друге, передбачати застосування вивченого в мовленнєвому процесі. По-третє, формування мовленнєвої компетентності повинно здійснюватися в ході аналізу актуальних навчальних і життєвих проблем, у розв’язанні яких учні бачать особистісний сенс, унаслідок чого формуються їхні пізнавальні мотиви щодо вивчення мови. Дотриманням цього принципу долається формальний характер мовної освіти.

Принцип здійснення поліфункціональності української мови в процесі навчання – комунікативної, пізнавальної, культуроносної, експресивної, естетичної, креативної тощо – засвідчує й реалізує, за умови вмілого його використання, невичерпні потенційні освітні можливості української мови, які визначають виняткову роль цього навчального предмета. Тому для реалізації цього принципу необхідний комплект навчальних засобів, який задовольняв би освітні потреби школярів, різнобічна система завдань і вправ, що передбачає актуалізацію й реалізацію зазначених функцій мови, а також високий професійний рівень учителя, спроможного керувати процесом здійснення зазначеного принципу.

Принцип практичної спрямованості навчання знаходить вияв зокрема в різнобічному й систематичному збагаченні мовлення учнів лексичними, фразеологічними, граматичними, стилістичними та іншими виражальними засобами мови, що мають здійснюватися в процесі реалізації міжпредметних, внутрішньопредметних зв’язків і забезпечити стабільний приріст та розширення лексичного запасу учнів, урізноманітнення граматичної будови їхнього мовлення, удосконалення вправності учнів у слововживанні, доборі найдоцільніших синонімів на рівні лексеми, словосполучення, фразеологізму, речення в конкретному контексті й ситуації спілкування тощо. Окрім того, передбачається цілеспрямоване використання вивчених мовних понять, явищ, норм у сконструйованих реченнях, мікротекстах і текстах, щоб забезпечити формування комунікативних умінь і навичок. Велике значення надається самостійності учнів у виборі тем висловлювань, вираженню особистого ставлення до предмета висловлювання.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин і резерв годин для використання на розсуд учителя, який має змогу за потреби вносити деякі корективи (години можуть використовуватися на засвоєння недостатньо вивченого або забутого, проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо).

 

Й клас

(122 год., 3,5 год на тиждень)

(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

 

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Вимоги до рівня мовленнєвої компетентності учнів
	(заг.)	Відомості про мовлення Загальне уявлення про мовлення як діяльність; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), їх особливості. Спілкування як важливий складник культури людини. Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й письмове, монологічне й діалогічне. Мета спілкування й адресат мовлення; основні правила спілкування (бути ввічливими, привітними й доброзичливими; уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника; заохочувати його до висловлення власної думки, уміти доброзичливо висловити незгоду з позицією співрозмовника; не розмовляти без потреби голосно, не використовувати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення тощо (практично). Текст як продукт мовленнєвої діяльності. Змістова й композиційна єдність, зв’язність тексту. Тема комунікативна спрямованість, основна думка тексту, мікротема. Структура тексту (вступ, основна частина, кінцівка); абзац. Ключові слова в тексті. Усна й письмова форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту. Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Помилки в змісті й побудові висловлювання (практично). Належність тексту до певного стилю: розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового (загальне ознайомлення). Ознайомлення із розмовним, науковим і художнім стилями, сферою їх використання (побутова, соціально-культурна, наукова (навчально-наукова), суспільна, офіційно-ділова). Типи мовлення (різновиди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму. Жанри мовлення: оповідання, відгук, замітка, лист, особливості їх побудови.	Учень (учениця): розрізняє такі поняття, як мовлення, спілкування, види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог, адресат мовлення; усну й письмову, монологічну й діалогічну форми; усвідомлюєосновні правила спілкування, вимоги до мовлення; визначає істотні ознаки тексту, тему, основну думку, задум і мікротему висловлення, мету спілкування; належність тексту до певного стилю (розмовного, художнього, наукового), типу (розповіді, опису роздуму) і жанру мовлення (оповідання, відгуку, замітки, листа); виокремлює в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; знаходить мовні засоби зв’язку речень у тексті; складає простий план готового тексту; знаходить і виправляє помилки в змісті, побудові висловлювання; аналізує й оцінюєтекст ( йогозміст, форму,задумі мовне оформлення).
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) Особливості аудіювання як виду мовленнєвої діяльності; фактори, що визначають ефективність розуміння почутого. Слухання-розуміння текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опису окремих предметів, тварин), роздуму; жанрів мовлення: оповідання, замітки, статті, казки, легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки. Читання ( мовчки і вголос) Особливості читання як виду мовленнєвої діяльності. Читання мовчки(швидкість, розуміння, запам’ятовування)текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опису окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітки, статті, казки, легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки. Робота з книжкою: способи виділення частин змісту в тексті (відступи, підзаголовки тощо). Зміст книжки, журналу. Словникові статті у словниках різних типів.     Виразне читання вголос художніх, науково-популярних текстів різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту для збагачення мовлення). Комунікативна спрямованість читання вголос, зокрема урахування особливостей слухачів, швидкість, виразність читання.	Учень (учениця): розуміє прослуханий текст, виконує завдання (ділить текст на частини, знаходить указані частини, створює малюнок за текстом, вибирає один із пропонованих варіантів відповіді на запитання за текстом); розуміє висловлювання інших людей або звукозаписи з одного прослуховування (тривалість звучання незнайомих текстів розмовного й художнього стилів обсягом 400-500 слів - 4-5 хв., наукового стилю обсягом 300-400 слів – 3-4 хв.); складає первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, у якій послідовності відбувається); прогнозує загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки; визначає адресата, комунікативну мету й мотив висловлювання, причинно-наслідкові зв’язки, зображу-вально-виражальні засоби тексту; оцінюєособливості змісту і форми почутого тексту. Учень: читає мовчки відповідно до свого віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.; виділяє й запам'ятовує в прочитаному головне, тему й основну думку тексту, деталі;   добирає заголовки до частин тексту, складає простий план; ставитьзапитання до прочитаного, відповідає на них; виділяє структурні частини тексту, а також окремі його частини, підтеми змісту; переглядає текст швидко й знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова в лапках, слова, написані через дефіс, виносками, слова, написані з великої літери, набрані курсивом, схеми, таблиці й частини тексту, які до них відносяться, тощо); оцінює прочитаний текст із погляду новизни, значущості змісту, виразності мовного оформлення тощо.   Учень (учениця): читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового й художнього), типів, жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, ділячи текст на смислові частини, виділяючи голосом ключові слова, прилаштовуючи швидкість, виразність читання до можливостей і потреб слухачів; оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
		Відтворення готового тексту: Переказиза простим планом. Говоріння: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин , роздуму. Докладний переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.	Учень (учениця): переказує докладно (усно й письмово) почуті й прочитані тексти художнього й наукового стилів мовлення (обсягом 100-150 слів) за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; помічає й виправляє недоліки в своєму мовленні; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).
	Створення власних висловлювань Діалогічне мовлення Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалог етикетного характеру, діалог-розпитування, діалоги за поданим початком, малюнками). Монологічне мовлення Твори за колективно складеним планом. Говоріння: Твори-описи окремих предметів, тварин (зокрема за картиною) у художньому стилі. Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за поданим планом або таблицею) у науковому стилі. Відгук про висловлювання товариша. Твір-оповідання про випадок із життя. Письмо: Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі. Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому й науковому стилях. Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі. Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.	Учень (учениця): складає й розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до пропонованої ситуації спілкування, зразка, за поданим початком, опорними словами, малюнком, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв.); дотримується теми висловлювання, норм української літературної мови; використовує репліки для стимулювання й підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).   Учень (учениця): складає усні й письмові твори з урахуванням мети й адресата мовлення, типу мовлення (зокрема твір-опис окремих предметів,тварин, твір-розповідь і твір-роздум на основі власного досвіду), жанру мовлення (оповідання про випадок із життя, замітка в газету інформаційного характеру, лист, адреса), підпорядковує висловлювання темі й основній думці; використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті; вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній); додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування; знаходитьй виправляє недоліки й помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлювань; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).
	Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.
Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту й художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами під час малювання з натури (образотворче мистецтво).

 

Мовна змістова лінія

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Вимоги до рівня мовної компетентності учнів
		Вступ Значення мови в житті суспільства. Поняття державної мови. Українська мова — державна мова України.	Учень (учениця): розумієзначення мови в житті суспільства, усвідомлює роль української мови в житті людини й суспільства.
		Повторення вивченого в початкових класах Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник. Правопис. Велика буква і лапки в іменниках. Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів. Не з діє­словами. Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. Знак м’якшення. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому й переносному значеннях. Граматика. Рольвивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Використання прийменників та сполучників і, та, й, а, аледля зв'язку слів у реченні. Культура мовлення. Розрізнення літера­турної лексичної норми, слів української й російської мов з метою уникнення суржика. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння складати й редагувати висловлення на основі власного досвіду.	Учень (учениця): розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки; правильно пишеслова з вивченимиорфограмами; розставляєрозділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення; розрізняє літературну лексичну норму; пояснюєвивчені орфограми й пунктограми; знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила; ко­ристується орфографічним і тлумачним словниками; будуєречення з вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми; оцінюєвипадки вдалого й невдалого їх використання; складаєусні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.
		Відомості з синтаксису й пунктуації Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми й речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Словосполучення лексичні й фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. (повторення). Окличні речення (повторення). Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично). Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова. Культура мовлення й стилістика. Засвоєння словосполучень, у яких трапляються помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень. Використання розповідних, питальних, спону­кальних, а також окличних речень у вивчених сти­лях мовлення. Синонімічність простих речень різних видів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я й приказки, давати визначення поняттям. Міжпредметні зв’язки.Прислів’я, приказки, співвідносні зі словосполученням і реченнями (література).	Учень (учениця): усвідомлює, що вивчає синтаксис і пунктуація; відрізняє словосполучення від слова, форми слова й речення; розпізнає види речень за метою висловлювання, за інтонацією; знаходить межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; правильно виділяє словосполучення, граматичну основу речення, головне й залежне слово в словосполученні; правильно інтонуєречення різних видів; розставляє та обґрунтовуєрозділові знаки в кінці речення; знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки; добирає синонімічні словосполучення й речення (різні за будовою); формулює теми текстів у формі словосполучень і речень; переказуєсвоїми словамипочуте й прочитане,використовуючи прислів’я й приказки; доцільно використовує в мовленні виразні й синонімічні словосполучення, різні за будовою й метою висловлювання речення, прислів’я, крилаті вислови; виступаєз повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.
		Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку за допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії. Міжпредметні зв’язки. Епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальна роль (література).	Учень (учениця): розрізняє додатки, означення, обставини; виділяєдругорядні члени умовними позначками; будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, а також із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення; переказуєневеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього; використовує виражальні можливості другорядних членів речення у власному мовленні.
		Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнювальне слово при однорідних членах речення. Звертання. Роль звертань у реченні (практично). Ознайомлення з найбільш уживанимивставними словами(практично). Складні реченняіз безсполучниковим і сполучни­ковим зв'язком. Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню­вальних словах у реченнях з однорідними членами. Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами складного речення, з’єднаних безсполучниковим і сполучниковим зв’язком. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів(зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильне інто­нування речень з однорідними членами, звертаннями і вставними слова­ми й складних речень. Використання звертань і вставних слів у розмов­ному й художньому стилях мовлення. Синонімічність складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису й розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата мовлення.	Учень (учениця): розрізняє однорідні члени речення, узагальнювальні слова при них, звертання, вставні слова в реченні й складні речення; усвідомлюєстилістичну функцію однорідних членів, звертань, вставних слів у реченні; правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення; розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їхза допомогою вивчених правил; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення й використовує їх у власному мовленні; оцінюєроль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті; будуєдіалоги на визначені теми й відповідно до запропонованої ситуації, використовуючи виражальні можливості однорідних членів речення, звертань і вставних слів; складає висловлювання типу розповіді й опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою (прості й складні) речення.
		Пряма мова. Діалог Правопис. Розділові знаки при прямій мові. Тире при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Правильне інто­нування речень із прямою мовою, діалогів. Синонімічність речень із прямою й непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови як аргументи, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах. Міжпредметні зв'язки. Звертання, пряма мова, діало­ги в художніх творах (література).	Учень (учениця): розрізняєслова автора й пряму мову в реченні з прямою мовою; правильно інтонує речення з прямою мовою; ставить та обґрунтовуєрозділові знаки при прямій мові й діалозі; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; оцінюєроль звертань і діалогів у художніх творах; складає тексти, використовуючи речення з прямою мовою, діалогом, із висловленнями відомих людей, крилатими висловами для докладної, точної й виразної передачі почутого й прочитаного.
		Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді й м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт (абетка, азбука). Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї та щ. Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом. Орфоепічна помилка (практично). Правопис. Орфограма (практично). Основні правила переносу.Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та (о) перед складом з наголошеним (у) у коренях слів. Орфо­графічний словник. Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильна вимова наголоше­них і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків у процесі виступів з повідомленнями й творами на певну соціокультурну тему. Використання інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу). Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).	Учень (учениця): усвідомлює,що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія; розрізняє в словах тверді й м'які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні звуки; розрізняє співвідношення звуків і букв; пояснює звукове значення букв я, ю, є,ї та щ; вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм; користуєтьсяорфоепічним і орфографічним словниками; правильно пише й обґрунтовуєслова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; застосовує орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови; складаєповідомлення, твори на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, афоризми, дотримуючись інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.
		Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′]. Основні випадки чергування у — в, і — й . Орфоепія Фонетична транскрипція(повторення). Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-. Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі бук­вами ь, і, є, ю , я. Сполучення ьо, йо. Правила вживання знака м’якшення. Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків. Написання слів, що увійшли в українську мову з інших мов (слова іншомовного походження): букви и, і; правопис знака м’якшення й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах. Словник іншомовних слів. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки й почуття, виражати особисту позицію щодо ставлення до світу.	Учень (учениця): розпізнаєу словах і словоспо-лученнях явища уподібнення, спрощення, чергування; вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм; правильно пише слова з вивченими орфограмами й обґрунтовує їх; користуєтьсяорфографічним, словником іншомовних слів; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; складаєречення й мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступаєз усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.
		Лексикологія Лексичне значення слова. Однозначні й багато­значні слова (повторення). Використання багатозначних слів у пря­мому й переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично). Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова. Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками. Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів. Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки: Культура мовлення й стилістика. Використання слів відповідно до їх значення. Доцільність використання слів із перенос­ним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовлення за допомогою лексичних засобів. Міжпредметні зв'язки. Епітети, порів­няння, синоніми, характерні для усної народної творчості (література).	Учень (учениця): усвідомлює,що вивчає лексикологія; визначаєналежність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням;   оцінюєїх роль у тексті; пояснює(у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення прислів’їв, приказок, крилатих висловів; ко­ристуєтьсятлумачним і перекладним, етимологічним словниками, словниками синонімів, антонімів; добирає з-поміж синонімів антонімів найбільш відповідні контексту; редагуєтексти з лексичними помилками; усвідомлює й аргументує різницю між лексичним і граматичним значеннями слова; використовуєвиражальні можливості вивчених лексичних засобів у власному мовленні; заучує напам’ять прислів’я, приказки, крилаті вислови для збагачення мовлення.
		Будова слова. Орфографія Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення — значущі частинислова(повторення і поглиблення відомостей). Спільнокореневі слова й форми слова. Незмінні й змінні слова. Орфоепія.Вимова префіксів пре-, при-, прі-. Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Особливості будови вивчених частин мови. Культура мовлення й стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності. Спільнокореневі слова як за­сіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних із невиправданим ужи­ванням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне й другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати їх у логічній послідовності відповідно до задуму.	Учень (учениця): виділяєв слові всі його значущі частини; розрізняє форми слова й спільнокореневі слова, змінні й незмінні слова; правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки; складаєречення й мікротексти з використанням слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності; оцінюєстилістичні функції суфіксальних і префіксальних слів, використаних у тексті; створюєвисловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові словай речення,надаючи виразності мовному оформленню.
		Повторення й узагальнення в кінці року Синтаксис і пунктуація. Лексикологія. Будова слова й орфографія. Фонетика й графіка. Орфоепія й орфографія.	Учень (учениця): повторюєвивчені відомості; класифікує й систематизуєїх; узагальнюєпоняття, закономір-ності, правила й винятки з них.

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до рівня соціокультурної компетентноті учнів
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова й література.     Я і Батьківщина (її природа, історія)   Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня).   Я і мистецтво (традиційне й професійне).   Я і ти (члени родини, друзі, товариші ).   Я і ми (класний колектив, народ, людство)   Я як особистість	Українська мова – один із найважливіших складників української культури.     Дивовижний світ української природи. Єдність з рідною природою в різні пори року. Історичне минуле України на різних етапах розвитку українського народу. Історія мого міста, села – частина історії України. Запорізьке козацтво в українській історії й національній самосвідомості. Герої доби козацтва. Національна державна символіка України.   Культурна спадщина України. Коріння української культури. Залишки Трипільської культури. Національні звичаї, традиції, обряди й свята – віковічні духовні засади розвитку народу. Багатство народної символіки.     Народне українське мистецтво - вищий вияв творчого генія народу. Народні митці України.   Родинно-побутова культура: структура, функції сім’ї, глибока й всеперемагаюча материнська, батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі й дідуся, родичів, прив’язаність до отчого дому. Моя школа, мій клас. Значення колективізму. Український народ. Людська спільнота. Покликання людини. Творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізація її творчого потенціалу. Видатні українці.	«Мова – найцінніший скарб, мудра берегиня народу». «Чому треба берегти рідну мову».   «З чого починається Батьківщина». «Чому необхідно знати свою історію».     «Не хлібом єдиним живе людина», «Народна пісня – душа народу».   «Краса врятує світ», «Моя зустріч із прекрасним». «Ой роде наш красний», «Вірний приятель – то найбільший скарб».     «Шкільна родина», «Я – українець (українка)».     «Ким я хотів(ла) б бути і стати й чому?», «Які риси характеру я хочу в собі виховати?».	Учень (учениця): сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості й добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети, зокрема використовуєукраїнську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу; усвідомлюєнеобхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.

 

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види загально- навчальних умінь	Орієнтовні вимоги до рівня діяльнісної компетентності учнів
Організаційно-контрольні	Учень (учениця) за допомогою вчителя: визначає мету власної пізнавальної діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети; реалізує визначений план; оцінює здобутий результат.
Загальнопізна- вальні (інтелектуальні, інформаційні)	Учень (учениця) за необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, узагальнює їх; виділяє головне з-поміж другорядного; здобуваєінформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення; систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію; моделюємовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Учень (учениця) за певною допомогою вчителя: уявляєсловесно описані предмети і явища; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає й формулює проблемув процесі навчання; усвідомлює структурупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення (у нескладних випадках).
Естетико-етичні	помічає красув мовних явищах, явищах природи, мистецтві, вчинках і звершеннях людей; спроможнийкритично оцінювати власні вчинки.

 

Клас

(122 год, 3,5 год на тиждень)

(6 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

 

№ пп	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Вимоги до рівня мовленнєвої компетентності учнів
	(заг.)	Відомості про мовлення Повторення вивченого про мовлення. Загальне уявлення про ситуацію спілкування та її складники: адресат мовлення (той, хто говорить або пише), адресант мовлення (той, до кого спрямоване мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце спілкування (практично). Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні особливості тексту: наявність зачину, основної частини й кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між частинами тексту (повторення). Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично). Складний план готового тексту; простий план власного висловлення. Повторення відомостей про стилі мовлення. Поняття про офіційно-діловий стиль. Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення й природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму). Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення, план роботи, оголошення, особливості їх побудови.	Учень (учениця): розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну частину, кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті, нове й відоме; визначає ситуацію спілкування, її складники; розрізняє стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення (оповідання, замітка про вчинки людей, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; збирає й систематизує зібраний матеріал для твору з основних джерел ;
2.		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння) Аудіювання текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опис приміщення й природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки. Сприймання під час читання емоційно-оцінної інформації, прямо вираженої в тексті. Розрізнення на слух частин тексту за поданим простим планом.   Читання мовчки і вголос Читання мовчки текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опис приміщення й природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки.     Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка, п’єса, казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких для збагачення власного мовлення).	Учень (учениця): розумієз одного прослухування фактичний зміст висловлювань інших людей (розповіді, лекції, повідомлення тощо), слідкує за змістом мовлення та його особливостями (тривалість звучання незнайомих художніх текстів обсягом 500-600 слів 5-6 хв., текстів інших стилів обсягом 400-500 (також офіційно-ділового) – 4-5 хв.; виконує вказівки, які містяться в тексті щодо вибору одного із запропонованих варіантів відповіді на запитання за змістом текстом, ділить текст на частини, знаходить указані вчителем частини тощо; визначаєтему й основну думку,причинно-наслідкові зв’язки, основну й другорядну інформацію, зображувально-виражальні засоби тексту; розрізняє емоційно-оцінну інформацію, прямо виражену в тексті; частини тексту за поданим простим планом; оцінюєособливості змісту й форми прослуханого тексту; висловлює ставлення до змісту і критично формулює власні судження.   Учень (учениця): читає мовчкивідповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 110-180 слів за хв.; переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту й змісту (виділені спеціальним шрифтом слова, розділові знаки, виноски, кількість абзаців на сторінці тощо, пряму мову й діалог, порівняння, опис чи роздум, висновки, ключові слова або пропущені слова тощо), основну й другорядну інформації; осмислює й запам'ятовує найважливіші змістові віхи прочитаного; аналізує структуру тексту, виділяючив ньому мікротеми; добираєдо них заголовки; складає складний план готового тексту; оцінює прочитаний текст з погляду новизни його змісту, виразності мовного оформлення, задуму мовця тощо; висловлюєсвоє ставлення до змісту прочитаного тексту, критично формулюючи власні судження. Учень (учениця): читає вголос знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення (складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з дикцією напам’ять чи близько до текстувідповідно до орфоепічних та інтонаційних норм,; ділить речення на смислові відрізки, виділяє голосом ключові слова, ураховуючи ситуацію спілкування; оцінює прочитаний вголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення);
		Відтворення готового тексту: Переказиза простим і складним планами. Говоріння: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення, природи. Вибірковий переказ тексту наукового стилю з елементами роздуму. Письмо: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення й тексту-роздуму. Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням (опис природи чи приміщення).	Учень (учениця): переказує докладно й вибірково (усно й письмово) почуті й прочитані тексти художнього й наукового стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 150-200 слів, вибіркового – орієнтовно 250-300 слів) за самостійно складеним простим і складним планами, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; помічає й виправляє недоліки у своєму й чужому мовленні; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).
	Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з особистими враженнями від певних подій, спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного характеру. Монологічне мовлення: Твори за простим планом. Говоріння: Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у художньому стилі.	Учень (учениця): складає й розігруєдіалоги певного обсягу (орієнтовно 7-8 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, запитань, досягаючи комунікативної мети; дотримуєтьсянорм української літературної мови; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, дотримуючись правил спілкування, уживає прислів’я й приказки для висновків та узагальнень; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення); добирає й систематизуєдля самостійних висловлювань матеріал на основі різних інформаційних джерел (зокрема й ресурсів Інтернету). Учень (учениця): складає усні й письмові твори за простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та
	Твір-оповідання за жанровою картиною. Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі. Письмо: Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі. Твір-опис природи за картиною в художньому стилі. Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-оповідання на основі побаченого. Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей. Ділові папери.План роботи. Оголошення.	задуму стиль мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий); тип мовлення (зокрема твір-опис приміщення й природи, твір-роздум про вчинки людей), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення, замітка про вчинки людей, план роботи, оголошення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання; додержується вимог до мовлення й основних правил спілкування; помічає й виправляє недоліки у своєму й чужому мовленні; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення).
Міжпредметні зв'язки. Інтер'єр і пейзаж у літературному творі; усна характеристика літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір (література); переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні теми (математика); усний опис змісту й художніх засобів творів живопису, які зображують інтер'єр, пейзаж; усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі й холодні кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче мистецтво).

 

Мовна змістова лінія

Соціокультурна змістова лінія

    Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Клас

(88 год. 2,5 год. на тиждень)

(3 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

Мовна змістова лінія

Соціокультурна змістова лінія

  Види загально-навчальних умінь   Орієнтовні вимоги до рівня діяльнісної компетентності учнів …    

Й клас

(70 год, 2 год. на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

Мовна змістова лінія

Соціокультурна змістова лінія

  Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія   Види загально-навчальних вмінь   Орієнтовні вимоги до рівня діяльнісної…

Й клас

(70 год, 2 год на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд вчителя)

Мовленнєва змістова лінія

Мовна змістова лінія   № пп Кіль- кість годин Зміст…  

Соціокультурна змістова лінія

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія   Види загально-навчальних умінь   Орієнтовні …