Проблеми й перспективи розвитку

Однією із проблем району є великий розрив у рівнях соціально-економічного розвитку між великими містами і віддаленими територіями, особливо Сумської області. Там гостро постають проблеми низької народжуваності, високої смертності, безробіття, неефективного використання сільськогосподарських угідь.

 

10. обґрунтування необхідності аналізу ек районів україни

 

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації. Ці галузі визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами. Щодо визначення спеціалізації господарства районних комплексів серед науковців існує декілька точок зору. Більшість вчених вважає, що спеціалізацію економічних районів найповніше характеризують показниками територіального зосередження або локалізації виробництва в їх межах Друга точка зору вчених зводиться до переконання, що спеціалізація території визначається показниками обсягу міжрайонного обміну продукцією. Невдалими були спроби об'єднати показники територіального зосередження виробництва з показниками міжрайонного товарообміну і знайти усереднений синтетичний показник.

Зважаючи на наведене вище, вивчення спеціалізації економічних районів є одним із головних завдань наукового аналізу їх господарсько-виробничих комплексів. Основою спеціалізації господарської діяльності району виступає об'єктивний процес територіального поділу праці, який проявляється в закріпленні певних галузей виробництва за територіями. Територіальні відмінності у виробництві, які склалися між районами на основі врахування природних умов і ресурсів, соціально-економічних факторів, істотно впливають на виробничу спеціалізацію галузей. Враховуючи позитивні і негативні сторони у виробничій діяльності в районах, є можливості виявити найбільш ефективні напрями територіальної спеціалізації, яка формується у тісному зв'язку з принципами розміщення продуктивних сил на певних етапах розвитку їх територіальної організації.

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на поняття: "територіальна спеціалізація" і "внутрігалузева спеціалізація." Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільного поділу праці.

Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробничий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів формується залежно від масштабів територіального поділу праці та факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією виробничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробництва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовують такі показники:

коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення; ж коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє собою співвідношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні. Він визначається за формулою:

де: К рс - коефіцієнт рівня районної спеціалізації;

В ПВГР, - питома вага галузі району у виробництві продукції; В ПВГК - питома вага галузі країни у виробництві цієї ж продукції

Таким же чином визначають коефіцієнт міжрайонної товарної продукції даної галузі.

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'язана з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно виокремлених виробництв. Залежно від виду спеціалізації розрізняють предметне, подетальне і технологічне кооперування. Воно, як і спеціалізація, сприяє поліпшенню використання потужностей і виробничого персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні. Рівень кооперації визначається такими показниками:

часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виготовляється в районі;

кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприємствами інших районів;

загальним обсягом, вартістю і середнім радіусам перевезень деталей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку кооперації.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є умовна річна економія (Еип), яку визначають за формулою:

де: Сг С2 - певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

Тг Т, - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації і кооперування;

# - річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

Коефіцієнт міжрайонної товарності характеризує перш за все роль будь-якої галузі у міжрайонному товарообміні. Тому цей показник доцільно використовувати для оцінки значення різних галузей у розвитку міжрайонних і міждержавних виробничо-територіальних зв'язків. Виробничу спеціалізацію районів можна виявити лише на основі аналізу складу і структури випуску продукції окремими галузями, оскільки їх роль у виробництві є визначальною у процесі формування напрямів розвитку господарства відповідних територій. Що стосується внутрірайонного товарообміну, то він лише частково характеризує спеціалізацію господарського комплексу і може використовуватись як додатковий показник при оцінці виробничої спеціалізації районів.

У підручниках і навчальних посібниках існують поняття "міжрайонний обмін" і "міжрайонний поділ праці". Ці поняття не є ідентичними. Обмін безпосередньо пов'язаний з виробництвом товарів, він має винятково важливе значення для встановлення зв'язків між різними районами. Саме тому важлива роль виробництва, а не обміну, має бути визначальною для зарахування окремих галузей до групи виробничої спеціалізації. За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зробити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрірайонному споживанні;

роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має досягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених витрат з врахуванням транспортних витрат:

де Вприв - приведені витрати і-го виробництва; С - повна собівартість і-го виробництва;

Т. - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу і-го виробництва;

К. - обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціалізації;

Е - нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень. Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оцінюється за певними критеріями. Головним має бути критерій економії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її продуктивності. Річний економічний ефект (Е іч) від впровадження спеціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою:

де: В ,В2- приведені витрати за порівнювальними варіантами; N - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності витрат визначається за формулою:

де К- обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації; Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капіталовкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використовують систему додаткових показників, до яких належать:

собівартість виробленої продукції;

питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції;

використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення;

транспортні витрати на доставку продукції в райони її споживання (використання).

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняльними ознаками ефективності виробництва. Таким чином, характеризуючи економічний стан окремих районів України можна встановити, що собівартість окремих видів продукції в економічних районах є досить різною. Це, зокрема, спостерігається у видобутку палива, виробництві електроенергії, видобутку хімічної сировини, виробництві сільськогосподарської сировини і продукції тощо.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в економічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному районі до того ж показника в країні:

де і- індекс (показник) ефективності спеціалізованого економічного району;

Вр - витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізованому районі;

Вк - витрати виробництва на одиницю продукції в країні Цей індекс характеризує, на скільки середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спеціалізації економічного району запропонував таку формулу:

де П2 і Т2 - відповідно собівартість виробництва і транспортування продукції неспеціалізованого району;

П. і Т. - собівартість виробництва і транспортування продукції спеціалізованого району

При цьому Ц+Т^І^, тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і затрати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з собівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва продукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації знижується до нуля. Однак тут потрібно урахувати інші фактори (наявність територіально-технічної бази, трудових ресурсів, якісні показники тощо), які позитивно впливають на виробництво тієї чи іншої продукції. Для визначення ефективності спеціалізації всього виробничого комплексу району необхідно узагальнити результати економії кожної спеціалізованої галузі. На основі отриманих даних можна визначити напрями спеціалізації кожного економічного району з окремих галузей виробництва продукції.

Важливе значення набуває вартість перевезення продукції до споживача. Якщо продукція об'ємна, вона має свої межі доцільності і вартості перевезення. Наприклад, стінові будівельні матеріали (цегла, блоки) при перевезенні на далекі віддалі. Вартість їх перевезення може бути вищою за собівартість, тому розраховуються витрати на перевезення і визначається межа доцільності таких перевезень.

Визначення зон перевезення продукції необхідне для оптимального розвитку спеціалізації районів і міжрайонного обміну товарами. При стратегічному плануванні розвитку виробничих районних комплексів мають враховуватися обсяги перспектив виробництва продукції і обсяги можливого вивозу товарів окремих галузей. При цьому треба дотримуватись принципу оптимального розвитку і гармонійного поєднання виробництва всіх наявних галузей в економічному районі. Якщо спеціалізація районів переходить за раціональні її межі, вона може виявитися збитковою як для економічного району, так і для народного господарства країни.

У ринкових умовах господарювання, в процесі подальшої приватизації промислово-виробничих об'єктів, важливо визначити довгострокову перспективу як забезпечення виробництва власною сировинною базою, так і можливості реалізації продукції споживачам. Це об'єктивний процес, який пов'язаний з динамічним розвитком продуктивних сил, особливо з освоєнням нових видів товарів, розвитком та розширенням сировинної бази, яка є в економічному районі.

Спеціалізація районів посилює роль територіального поділу праці, передбачає подальший розвиток міжрайонних економічних зв'язків, оскільки кожний економічний район є органічною часткою всього народногосподарського комплексу країни і виконує певні виробничі функції. Ефективність міжрайонних виробничих зв'язків великою мірою залежить від правильного напрямку спеціалізації районів і наукового обґрунтування планування обсягів міжрайонного обміну товарами. Ліквідація нераціональних перевезень, зустрічних товаро-вантажних потоків, а також раціональне комплексне розміщення виробництв в економічних районах є головним завданням науковців і практиків, які займаються цими питаннями.

 

 

11. форми міжнародного співробітництва

Сучасний розвиток світового господарства супроводжується розвиткомрізних форм міжнародного співробітництва, що являють собою системутехніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин міжекономічними суб’єктами різних країн. До основних форм міжнародногоспівробітництва відносяться: міжнародна торгівля; міжнародний рух капіталів; міжнародна міграція робочої сили; міжнародний обмін технологіями; міжнародні валютні відносини; міжнародні кредитні відносини. На сучасному етапі міжнародних економічних відносин вирішальну рольвідіграє міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля міжкраїнами, яка складається із імпорту та експорту товарів і послуг. Вонастворює велику кількість переваг, що стимулюють економічний розвитококремих країн, сприяє поширенню нових ідей та технологій. Завдяки їйдержави отримують можливість імпортувати продукцію, яку вони невиробляють самі. В сучасних умовах господарювання важливою формою міжнародних економічнихвідносин стає міжнародний рух капіталу (експорт капіталу). Головноюпричиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізаціянаціонального ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Томукапітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку. Вивізкапіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції,портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові кредити позичковогокапіталу. Прямі інвестиції – це форма експорту капіталу, яка дає можливістьпрямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивізкапіталу в розмірах, що не дають право прямого контролю, веде достворення портфельних інвестицій. Позичковий капітал вивозиться увигляді міжнародних позик, що надається як державами, так і міжнароднимикредитними організаціями. Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзд закордон) та імміграції (приїзд з-за кордону). Основними факторами, щозумовлюють еміграцію робочої сили є: нерівномірність нагромадженнякапіталу; перенаселення, яке викликає безробіття в одних країнах танедостача дешевої робочої сили в інших. Міжнародний обмін технологіями (міжнародні науково-технічні відносини) –продаж готових товарів, комплексного устаткування для виробництва, атакож патентів, ліцензій, ноу-хау. Така форма міжнародногоспівробітництва має двояку мету: по-перше, технології продаються якзвичайний товар, а по-друге, продаж технологій використовується якефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку. Міжнародні валютні відносини – це повсякденні зв’язки між приватнимиособами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метоюздійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цихвідносин є стан платіжного балансу. Міжнародні кредитні відносини – це надання в масштабі світовогогосподарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення,строковості й платності. Суб’єктами (кредиторами і позичальниками)міжнародних кредитних відносин виступають банківські та промисловікорпорації, державні організації, міжнародні й регіональніфінансово-кредитні інститути. Міжнародні економічні об’єднання. Необхідно зазначити, що насьогоднішній день в світі посилюється взаємозв’язок і взаємовідносининаціональних економік і світового господарства. Кожній країні потрібендоступ до світового ринку, але в умовах потужної міжнародної конкуренціїце не просте завдання. Тому створення міжнародних організацій є результатом пошуків ефективнихзасобів вирішення надзвичайних чи кризових ситуацій, які стосуютьсяінтересів різних країн. Всі міжнародні організації можна умовно поділитина три типи: адміністративні установи, що займаються розв’язанням спеціальнихтехнічних завдань (наприклад, вирішенням проблеми регулювання діяльностіміжнародних засобів комунікації); організації, які займаються виясненням і винесенням рішень з міжнароднихспорів або примиренням протистоячих одна одній сторін; міжнародні організації загального характеру, глобального чирегіонального рівня основною метою діяльності яких є забезпеченнябезпеки і співпраці з широкого кола питань, переважно в сфері економіки(рис. 16.3). Рисунок 1. Основні типи міжнародних організацій Економічні спілки або союзи можуть бути: регіональні (ЄС, Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)); спеціальні (Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ)); товарно-виробничі (ОПЕК); інвестиційні (МВФ, МБРР, ЄБРР). Європейський Союз – об’єднання, в рамках якого найяскравіше виявляютьсясучасні інтеграційні процеси. Початок об’єднанню поклала угода 1951р.про Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) Франції, ФРН, Італії,та країн Бенілюксу. У 1957р. країни створили “Спільний ринок” іЄвропейське співтовариство з атомної енергії. Сьогодні в ЄС створеніумови для економічного, валютно-фінансового, політичного співробітництвакраїн-учасниць, узгоджується зовнішня політика і безпека в регіоні.Створено єдиний ринковий простір без внутрішніх кордонів, у якомузабезпечується вільне переміщення товарів і послуг, капіталів та робочоїсили і функціонує єдина валюта – євро. Нині в ЄС входить 25 країн. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена в 1967р. з метоюсприяння соціально-економічному розвиткові країн-учасниць,взаємодопомозі у проведенні науково-дослідних робіт, спільнійзовнішньоекономічній діяльності, підтриманню миру та стабільності врегіоні. Організація Африканської єдності (ОАЄ) яка у липні реорганізована вАфриканський Союз, створена в 1963р. й охоплює 50 країн-учасниць. Їїметою є сприяння єдності між африканськими країнами, інтенсифікація ікоординація їхніх зусиль для підвищення життєвого рівня в Африці,Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) створено в 1964р.для формування спільного ринку Центральної Африки, усунення торговельнихбар’єрів, створення спільних підприємств, розвитку транспортної мережі,уніфікації податкових систем, тощо. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ). Утворена в 1983р. з метоюсприяння співробітництву країн регіону, прискорення їхсоціально-економічного розвитку, регіонального використання ресурсів,створення латиноамериканських транснаціональних корпорацій (ТНК),розвитку транспорту, туризму, природоохоронних програм. У рамках ЛАІдіють три об’єднання: Амазонський пакт, Ла-Платська і Андська групи.

 

 

 

12. столичний економічний район

Розташований на півночі України. Площа його становить 90,7 тисяч квадратних кілометрів. Населення — 7,5 млн чоловік.

Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей.

Столичний економічний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тількиДонецькому і Причорноморському економічним районам. Друге місце в країні належить району за виробництвом продукціїпромисловості, за виробництвом продукції сільського господарства район поступається тільки Причорноморському.

Природні умови[ред.]

Природні умови економічного району досить різноманітні.

Корисні копалини[ред.]

Серед корисних копалин переважають будівельні матеріали, особливо будівельне і декоративне каміння.

У Житомирській області знаходяться всесвітньо відомі родовища червоних, рожевих і сірих гранітів, чорних і сірихлабрадоритів. Граніти і гнейси видобувають у долинах річок Росі, Ірпеня та Тетерева. Вздовж правого берега Десни знаходяться значні поклади крейди, яка цілком придатна для виробництва цементу, високої якості паперу тощо. Сировинною базою дляцементної промисловості в районі є також великі запаси мергелю. Виявлено поклади цегельних, черепичних та вогнетривких глин. Будівельні піски переважають у північній частині району.

У Чернігівській області є невеликі поклади фосфоритів, нафти (Гнідинцівське, Леляківське родовища), на Житомирщині —бурого вугілля, в Чернігівській і Жит (титанові руди) знаходяться в Житомирській області (долина ріки Ірші). У Київській області виявлено значні поклади уранових руд, що не розробляються. Район має лікувальні грязі і мінеральні води (Миронівський,Білоцерківський та Броварський райони Київської області, Житомир, Новоград-Волинський та інші).

Відкрито значні поклади бурштину.

У районі значні лісові ресурси. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС природним ресурсам, особливо рекреаційним, лісовим,ґрунтовим, завдано великої шкоди.

Демографічні показники[ред.]

Середня густота населення в районі становить приблизно 82 чоловіки на 1 км² і близька до середньої в країні. В цілому населення в районі розміщене дуже нерівномірно. На це впливають природні, екологічні, економічні чинники.

Найгустіше заселена Київська область, найменше — Чернігівська. В Київській області (разом з Києвом) найвища частка міських жителів.

Народне господарство[ред.]

Господарство економічного району являє собою високорозвинуту багатогалузеву промисловість і сільськогосподарське виробництво, що досить тісно пов'язані між собою. Проте промисловість у цілому переважає над сільськогосподарським виробництвом.

Основними галузями є машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.

У районі вирощують цукрові буряки, льон-довгунець, хміль, картоплю, зерно, виготовляють молоко і м'ясо.

Промисловість[ред.]

Паливно-енергетичний комплекс Столичного району працює в основному на довізному кам'яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах.

Енергетика представлена Трипільською ДРЕС та Київськими ГЕС і ГАЕС на Дніпрі.

У Столичному районі добувають більшу частину торфу в країні. Торфорозробки ведуться поблизу Замглая, Щорса, Новгорода-Сіверського (Чернігівська область), Яготина, Борисполя(Київська область).

Більш як четверту частину валової продукції промисловості району виробляє машинобудування. У районі випускають будівельно-шляхові і транспортні машини, розвинуті тракторне ісільськогосподарське машинобудування, виробництво технологічного обладнання для харчової і хімічної промисловості, торгівлі і громадського харчування, комунального господарства. Налагоджене виробництво різноманітних верстатів та інструментів. У Києві переважає точне і неметаломістке машинобудування. За межами Києва спеціалізація машинобудування, особливо в середніх і малих містах, дещо інша. Зростає частка виробництва обладнання для харчової промисловості, сільськогосподарських машин тощо.

Хімічна промисловість району не має такого повсюдного розміщення, як машинобудування і металообробка. Разом з тим в окремих промислових вузлах і центрах вона доповнює виробничі комплекси міст. Основним напрямом галузі хімічної промисловості в Столичному економічному районі є виробництво штучного і синтетичного волокна, пластмаси, шин ігумоазбестових виробів, азотних добрив, засобів захисту рослин, кормових антибіотиків, лаків і фарб тощо.

У Столичному районі добре розвинутий лісовиробничий комплекс. На нього припадає понад 12 % валової продукції промисловості. На Поліссі зосереджено основні запаси деревини, місцями лісистість тут перевищує 50 % території. Проте район не забезпечує себе деревиною. Лісовиробничий комплекс має всі стадії технологічної переробки деревини —лісозаготівлю, лісопиляння, фанерне, меблеве, паперове та лісохімічне виробництва.

Основною продукцією лісовиробничого комплексу є меблі, фанера, папір, будівельні матеріали і музичні інструменти, сувеніри. Підприємства комплексу розміщуються на півночі району або на водних і залізничних шляхах сполучення, якими з Росії і Білорусі надходить сировина.

Основними центрами меблевої промисловості є Київ, Чернігів, Житомир, Коростень, Біла Церква, Фастів, Прилуки, Поліське та інші. Целюлозно-паперова промисловість працює переважно на девізній сировині. Паперові фабрики зосереджено в Обухові Київської, Корюківці Чернігівської, Коростишеві і Малині Житомирської областей. Лісохімія представлена виробництвом скипидару, хвойно-ефірної олії, дьогтю та іншого. Найбільшими центрами її є Тетерів та Клавдієво-Тарасове Київської області.

Будівельна індустрія району орієнтується на сировинні ресурси та місця масового житлового чи промислового будівництва. Тому заводи залізобетонних конструкцій розміщуються вКиєві, Житомирі, Чернігові, Білій Церкві. У районі виробляють також м'яку покрівлю, шифер, азбестоцементні труби тощо. Підприємства видобутку і обробки будівельного каміннязнаходяться як у сировинних районах, так і в місцях споживання.

У районі сформувався найпотужніший у країні комплекс скляної і фарфоро-фаянсової промисловості.

Скляна промисловість дістала найбільший розвиток у Києві і поблизу нього (Буча, Бабинці, Гостомель, Мирча, Пісківка), фарфоро-фаянсова — в Житомирській області (Баранівка,Довбиш, Олевськ, Кам'яний Брід, Біла Криниця, Городниця, Коростень тощо).

Сільське господарство[ред.]

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Це насамперед вирощування зерна, технічних і кормових культур. Із зернових висівають озиму пшеницю, жито,ячмінь, кукурудзу, гречку, поширені зернобобові культури. Є значні територіальні відмінності в спеціалізації зернового господарства поліської і лісостепової частин району.

На півночі переважають посіви жита і гречки, на півдні — озимої пшениці і кукурудзи. З-поміж технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. Вирощують такожхміль і соняшник. Дуже поширена картопля. Чернігівська область за обсягами її виробництва посідає перше місце в країні. Овочівництво найбільше зосереджено поблизу Києва. Тут же значного розвитку дістали садівництво і ягідництво.

Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва вже майже зрівнялося з рослинництвом. Рівень розвитку цієї галузі вищий, ніж у середньому по країні. В цілому тваринництво Столичного району має молочно-м'ясний напрям. Найінтенсивніше розвинуте воно поблизу Києва та обласних центрів. У виробництві м'яса переважає свинина.

У районі поширено також бджільництво, шовківництво, рибальство.

Продукцію рослинництва і тваринництва району переробляє потужна харчова і легка промисловість.

Найважливішими галузями харчової промисловості, що працюють на власній сировині, є цукрова, молочна, м'ясна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, кондитерська,плодоовочева, спиртова.

Цукрова промисловість представлена цукровими заводами на півдні району. В Бердичеві є цукрорафінадний завод. Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі. У великих містах працюють потужні молочні заводи, що переробляють незбиране молоко. В малих і середніх містах, селищах міського типу і село розміщено заводи і цехи, що виробляють масло, сир, сухе молоко і молочні консерви. Найбільші молочноконсервні комбінати знаходяться в Бахмачі Овручі та Білій Церкві.

Кілька десятків підприємств представляють м'ясну промисловість району. Найбільші з них розміщено в Києві, Чернігові, Житомирі, Бердичеві, Прилуках, Білій Церкві, Коростені,Бахмачі, Новограді-Волинському.

Плодоовочева промисловість зосереджена в Житомирі, Овручі, Ніжині, Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому та ін.

Борошномельно-круп'яна, хлібопекарська і кондитерська промисловість тяжіє до споживача, їх підприємства і виробництва є майже в усіх районних центрах. Більш як 70 % потужностей кондитерських підприємств зосереджено в Києві.

Спиртова промисловість району використовує відходи виробництва цукру і переробки картоплі. Підприємства цієї галузі розміщено в усіх областях району.

Легка промисловість працює як на місцевій природній, так і на хімічній сировині. Провідне місце належить текстильній промисловості (шовкова, бавовняна, трикотажна, валяльно-повстяна, первинна обробка вовни і льону), у виробничій структурі якої переважає шовкова промисловість. Хімічну сировину Дарницькому шовковому комбінату (Київ), який є найбільшим підприємством галузі в країні, постачають Київський комбінат штучного волокна, Київське і Чернігівське ВО «Хімволокно». Київський шовковий комбінат — єдине у країні підприємство, що випускає тканини з натурального шовку.

Друге місце належить вовняній промисловості. В районі виробляють понад 80 % вовняних тканин країни. Найбільші підприємства знаходяться в Чернігові, Білій Церкві, Богуславі таБерезані. Велике значення мають первинна обробка льону-довгунця і виробництво лляних тканин на Житомирському льонокомбінаті.

Розвинуті швейна, трикотажна та панчішно-шкарпеткова, шкіряно-взуттєва галузі промисловості.

Шкіряно-взуттєва промисловість — це цілий комплекс виробництв із власною сировинною базою, шкіряними заводами (Васильків, Баришівка, Київ), взуттєвими фабриками (Київ, Чернігів, Прилуки, Біла Церква та ін.), шкіргалантерейним виробництвом (Київ, Чернігів).

Досить багато в районі фабрик художніх виробів (Богуслав, Переяслав-Хмельницький, Чернігів, Ніжин, Прилуки та ін.).

Транспорт[ред.]

Розвиток господарства економічного району, міжрайонні і зовнішні зв'язки забезпечує його транспортна система. Особливості географічного положення району і місцезнаходження тут столиці країни визначають велику густоту шляхів сполучення і їх конфігурацію.

Головну роль у перевезеннях вантажів відіграє залізничний транспорт. Прибуття вантажів переважає в районі над відправленням. Близько 60 % всіх перевезень залізницею становлятьтранзитні вантажі.

Найважливіші залізничні магістралі району: Бахмач — Київ — Фастів — Козятин, Київ — Фастів — Знам'янка, Київ — Ковель, Київ — Фастів — Новоград-Волинський.

Автомобільний транспорт перевозить в основному пасажирів, а також продукцію АПК. Особливе значення має автотранспорт в місцях вирощування цукрових буряків. Задіяний він в обласних зв'язках (80 % всіх перевезень). Через район проходять також транзитні автомагістралі, що ведуть до Болгарії, Туреччини, Польщі, Росії та інших країн.

Велике значення мають річкові перевезення по Дніпру і Десні. Річками здійснюються також міждержавні сполучення.

Найбільші річкові порти: Київ, Чернігів.

Особливе місце в Столичному районі належить повітряному транспорту. Київ — найбільший вузол повітряних сполучень у країні. Інтенсивно розвиваються міжнародні зв'язки України з Росією, Китаєм, США, Японією, Туреччиною, Францією, країнами Балтії. Реконструюється найбільший в Україні Бориспільський аеропорт поблизу Києва.

У районі склалася розгалужена система трубопроводів.

Економічні зв'язки[ред.]

У Столичному районі ввіз переважає над вивозом продукції. З Донбасу сюди надходять вугілля, чорні метали; з Північно-Східного району — нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі; з Придніпров'я — чорні і кольорові метали, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, мінеральні добрива; з Центрального — сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і харчової промисловості, добрива тощо; з Причорноморського — руди, комбайни, верстати, ґрунтообробна техніка, продукція АПК. Карпатський район відправляє до Столичного автобуси і автонавантажувачі, автомобільні крани і телевізори, ліс і меблі тощо. З Північно-Західного району надходять вантажопасажирські автомобілі, підшипники тощо.

Натомість Столичний район забезпечує країну хімічним волокном, пластмасами, шинами і гумотехнічними виробами, медичними препаратами, кормовими антибіотиками і засобами захисту рослин, сільськогосподарськими машинами і екскаваторами, приладами і верстатами, деякими продуктами АПК (хміль, льоноволокно), тканинами, будівельним і оздоблювальним каменем тощо.

Для Столичного району характерний не однаковий рівень економічного розвитку. У Київській області він перевищує середній по країні, у Житомирській і Чернігівській областях — дуже низький, оскільки концентрація промисловості там невелика.

Проблеми центру та периферії[ред.]

Київ як столиця держави має велику економічну притягальну силу. Місто вже давно перенасичене промисловими підприємствами, ще донедавна швидко зростало його населення. Це створює багато проблем: забезпечення населення житлом, роботою, транспортом тощо. Досить гострою в районі є демографічна проблема. Смертність в багатьох частинах району перевищує народжуваність. Внаслідок цього зменшується кількість населення. Відбувається відтік населення, особливо молоді, з сільської місцевості до міст. Несприятлива ситуація склалася в Чернігівській і Житомирській областях, де середній вік сільських жителів становить 50—55 років.

Гострими в районі є й екологічні проблеми. Передусім це пов'язано з чорнобильською трагедією. Радіаційне забруднені всі області, особливо Київська та Житомирська. Із господарського обігу вилучено багато тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, значні площі лісових масивів, створилася ненормальна психологічна обстановка тощо. Відселення з районів Житомирської області, де життя і виробнича діяльність населення внаслідок високого рівня радіації неможливі, триває.

 

13. теорія конкурентних переваг портера

M. Портер (M. Porter) поєднав макроекономічний аналіз конкурентних переваг країни з дослідженням відмінностей розвитку фірм, що застосовують зовнішньоекономічні стратегії. За М. Портером, наявність в країні природних ресурсів не може стати конкурентною перевагою нації. Навпаки, країни з багатими природними ресурсами можуть відставати в економічному розвитку, а ті країни, які відчувають нестачу природних ресурсів, - активно розвиватися. Такий розвиток пов'язаний із набутими перевагами, але не з факторами виробництва і тим більше не з використанням природних ресурсів. М. Портер довів, що успіхи країн з багатою експортною складовою зумовлені сучасними конкурентними перевагами фірм, які ґрунтуються на постійно здійснюваних інноваціях та оновленні технологій.

У своїй теорії М. Портер виділив чотири детермінанти ("ромб національних переваг") - складові успіху, які визначають стан середовища, всередині якого формуються конкурентні переваги галузей і фірм, а саме:

1. Параметри факторів виробництва. Це насамперед фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, - інформаційна, наукова і технічна забезпеченість та стан ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури, а також, крім того, традиційні фактори виробництва - праця, земля, капітал, підприємницька активність.

2. Стратегія фірми. Вона має відповідати становищу фірми у галузі і стану ринку. Правильно обрана стратегія передбачає формування прогресивної бізнес-структури, заснованої на ефективному менеджменті.

3. Параметри попиту. Це насамперед місткість ринку, його динаміка, диференціація, рівень вимог покупців до якості товару.

4. Споріднені і підтримуючі галузі. Вони забезпечують експортні галузі необхідними матеріалами, комплектуючими виробами, інформацією. Це єдність взаємопов'язаних галузей - кластер.

М. Портер підкреслював, що на світовому ринку існує конкуренція фірми, а не урядів. Уряди можуть лише сприяти успіху конкурентної боротьби вітчизняних виробників. Держава може посилити фактори успіху фірми шляхом виваженої економічної політики, підтримки інноваційного процесу і стимулювання експорту.

 

14. комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання та місце легкої промисловості в ньому

Виробництво товарів народного споживання представлене галузями легкої та харчової промисловостей. Легка промисловість спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів, а харчова - продуктів харчування.

Комплекс галузей, що спеціалізуються на виробництві непродовольчих товарів, охоплює легку промисловість, а також групу підгалузей машинобудування: радіоелектронну, годинникову, виробництво телевізорів, відеомагнітофонів, мікропроцесорних засобів, легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів і велосипедів, в'язальних, пральних і швейних машин, холодильників, фотоапаратів, пилососів, товарів побутової хімії тощо. Сюди також належить виробництво меблів, музичних інструментів з дерева, а також засобів захисту рослин, плодових дерев.

У структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць посідає легка промисловість. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузі легкої промисловості відіграють провідну роль у підвищенні життєвого рівня населення, адже вони виробляють переважно товари народного споживання і багато виробів промислового призначення. Зокрема, сюди належать підприємства первинної обробки льону-довгунця та інших луб'яних культур, конопледжутове, сітков'язальне, трикотажне, швейне, валяльно-повстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Галузь охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів. Виробництво продукції легкої промисловості великою мірою залежить від забезпеченості України такими видами сировини, як льоноволокно, вовна, шкіра, та потребами ринку (внутрішнього і зовнішнього).

Кризові явища в економіці України, що розпочалися після 1990 р., призвели до різкого спаду обсягів виробництва в легкій промисловості. Порівняно з 1990 р. обсяг виробництва в галузі у 2001 р. становив 29 %, зокрема бавовняних тканин - 7,2 %, вовняних - 8,5, лляних - 5,6, шовкових - 2,0, панчішно-шкарпеткових виробів - 8,2 %. За цей час виробництво білизняного трикотажу становило 4,5 %, взуття - 7,4 % рівня 1990 р.

Причинами такого становища галузі є насамперед порушення зв'язків із країнами СНД і невирішення питань, пов'язаних із закупівлею сировини; непроведення державної протекціоністської політики щодо захисту національного товаровиробника, що призвело до незахищеності внутрішнього споживчого ринку від напливу імпортних дешевих і неякісних товарів, а також товарів тіньового виробництва; низька купівельна спроможність населення України; недостатнє інвестування підприємств державою та несприятливі умови для іноземних інвестицій; брак повноцінної митної статистики, яка б відповідала фактичному стану справ на внутрішньому ринку; неконкурентоспроможність деяких вітчизняних товарів, що спричинило заповнення ринку України на 80- 90 % імпортними і тіньовими виробами.

Однією з головних підгалузей легкої промисловості є текстильна. На неї припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві посідає бавовняна промисловість, яка випускає половину всіх тканин, що виробляються. У структурі цієї промисловості представлені такі виробництва: прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове, фарбувально-обробне. Основна сировина для більшості видів тканин - бавовна з домішкою синтетичних і штучних волокон. Працюють два великі бавовняні комбінати у Херсоні й Тернополі, бавовнопрядильний комбінат у Донецьку, бавовняна фабрика у Нововолинську, прядильна фабрика у Полтаві, ватно-ткацька фабрика у Києві, ткацькі фабрики у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ниткова фабрика у Нікополі.

Традиційною галуззю текстильної промисловості є вовняна, що здійснює первинну обробку вовни, виготовляє пряжу та вироби з неї. В технології виробництва вовняних тканин використовують бавовняні, хімічні та синтетичні волокна. Фабрики цієї галузі розміщені у Харкові, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Одесі, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, Луганську. Камвольно-суконний комбінат працює у Чернігові, а вовнопрядильна фабрика - у Кривому Розі.

Великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Такі підприємства розміщені у Києві, Богуславі, Черкасах та багатьох міських поселеннях Прикарпаття (Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття.

 

15. центральний економічний район

Розташування [ред.]

Центральний економічний район займає, відповідно до назви, центральне географічне положення в межах України і є єдиним районом, котрий займає повністю внутрішнє положення в державі. Складається з двох адміністративних областей – Кіровоградської та Черкаської. Площа району – 45.5 тис. км² (7,5% площі держави), населення – 2530,5 тис. осіб (5,2% населення України). За територіально-адміністративним устроєм в межах району налічується 41 район, 28 міст, 41 смт та 1843 сільських населених пунктів. В загальнодержавному поділі праці район виділяється на виробництві продукції сільськогосподарського машинобудування, електротехнічного, енергетичного, приладобудування, харчової промисловості, видобутку графіту, уранових руд, будівельної індустрії, хімічної промисловості.

Склад території та економіко-географічне положення регіону [ред.]

Район розташований в центральній частині України. Східною межею виступає р. Дніпро та Північно-Східний економічний район. На півночі район межує з Київським, на заході – з Подільським, на півдні – з Причорноморським та Придніпровським соціально-економічними районами. Практично це є єдиний район України, який немає виходу в будь-якій формі до державного кордону України.

Саме центральність розташування району є основною позитивною рисою його економіко-географічного положення – регіон розташовується практично на однаковій відстані від усіх економічних районів, хоч визначальну роль на його розвиток мають столичний регіон разом з Києвом та Придніпровський соціально-економічний район.

Серед негативних сторін економіко-географічного положення виділяється відсутність можливості прямого виходу до державного кордону та опосередкованість виходу до морського узбережжя.

Проблеми використання природних ресурсів [ред.]

Рельєф території в основному височинний і хвилястий. Осадовий чохол потужністю від 150м залягає на денудованій поверхні фундаменту. На всій території в його будові беруть участь кайнозойські, лише на крайньому північному-заході – мезозойські відклади. Палеогенова система представлена пісками, бурим вугіллям, глинами, мергелями, неогенова – піщано-глинистими відкладами. Повсюдно поширені неоген-нижньоантропогенові червонобурі відклади. Антропогенові відклади на плато представлені лісами, в річкових долинах – давнім і сучасним алювієм.

Кліматичні умови регіону сприятливі для розвитку сільського господарства.

Центральний економічний район розташований в межах недостатньо вологої, теплої та посушливої дуже теплої агро кліматичної зони. В цілому клімат території сприятливий для розвитку сільського господарства, зокрема для вирощування зернових – озимої пшениці, кукурудзи, з технічних – цукрових буряків, соняшнику.

Район характеризується одним з найкращих в Україні ґрунтовим покривом. В лісостеповій частині Кіровоградської області переважають чорноземи середньо- і малогумусні чорноземи опідзолені. Для степової частини характерні чорноземи середньо- і малогумусні. В Черкаській області переважають лісові, лучні ґрунти, а також типові малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Еродованість земель становить 48%.

Загалом у ґрунтовому покриві району до 80% території зайнято родючими чорноземами, що є найпродуктивнішими для сільськогосподарських рослин. Цей чинник є одним із вирішальних у визначенні спеціалізації району.

Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. По його території протікають річки Дніпро та Південний Буг з притоками. Тут також є Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське водосховища. На території Українського кристалічного щита є родовища лікувальних родонових та інших мінеральних вод (Умань, Новоукраїнка, Знам’янка). Район багатий на корисні копалини. Це пов’язано в значній мірі з розташуванням території в межах Українського кристалічного щита та особливостей геологічної будови. Розвідано понад 30 родовищ бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну. Значні промислові запаси мають і розробляють родовища біля м. Олександрії та Ватутіно. Активно розробляють також Тарнавське, Козацьке родовища. Але через незначну енергетичну цінність родовища розробляються лише для забезпечення власних, місцевих потреб. Є родовища горючих сланців, найбільше в Україні (Барвисте). В долині р. Ірдинь видобувають торф.

Район має велике значення для розвитку атомної енергетики країни у зв’язку з наявним тут покладами уранових руд (Кіровогорадська область, м. Смоліне). У східній частині району зосереджені поклади залізистих кварцитів, у Побужжі – хромітів та нікелевих руд. Відкриті в останні десятиріччя золоторудні родовища (Клинці, Юріївське та ін.) – основа для створення у майбутньому золотовидобувної та золотопереробної галузі. За даними геологів існує ймовірність відкриття родовищ платини, алмазів, міді, хрому, вольфраму та рідкісних металів.

В районі розвідані значні запаси нерудних корисних копалин.

В районі поширені палигорськитові глини – універсальна мінеральна сировина.

Тут також розташов

Вперше мінусові показники в народжуваності в були зафіксовані в районі ще в 1991р. Основні причини загальновід 58,5 осіб/км² . Традиційно нижчою є густота сільського населення – 24,7% (на Кіровоградщині – 18,6%). До найгустозаселеніших відносяться Христинівський, Звенигородський, Городищенський райони, де густота становить 83 особи/км² . Найменш заселеною є центральна частина району – 35 осіб/км² .

аВ районі 64,7% працездатного населення зайняте в економіці, що набагато вище від пересічно українського показника. Основна частина трудових ресурсів зайнята в галузях матеріального виробництва (75%), з них 45% – у промисловості, 12% – у сільському господарстві, 14% – у будівництві, 13% – у транспорті та зв’язку. Рівень безробіття становить 11%.

В національному складі переважують українці – 84,1%. Проживають також росіяни (9,1%), євреї (1,1%), , молдавани (1%), поляки, серби та ін. національності.

Нерівномірність економічного розвитку Центрального району [ред.]

Центральний економічний район характеризується своєрідною компонентно-функціональною структурою, яка сформувалась на основі власних природних ресурсів та вигідного економіко-географічного положення. Вони стали передумовою для розвитку хімічної індустрії, легкої, харчової галузей, машинобудування, чорної та кольорової металургії, будівельної індустрії. . У структурі валового випуску продукції на сільське господарство припадає 32.5%, промисловість — 23.8%, транспорт і зв’язок — 9.3%, будівництво — 5.9%, торгівля — 3.7%, інші галузі виробництва — 1.9% та невиробничу сферу — 22.8%.

Ключова роль в господарстві району відводиться харчовій промисловості, спеціалізацію якої визначає сільськогосподарське виробництво, яке постачає сировину для випуску значного асортименту товарів. В 2001р. на неї припадало 37% виробництва валової продукції району і зайнято до 40% промислового-виробничого персоналу регіону. З її підгалузей чи не найголовнішим є цукрова підгалузь.

Легка промисловість району дала в 2000р. 3,3% ВВП району. Основними підприємствами цієї галузі є Черкаський шовковий комбінат, Черкаська текстильна і Стеблівська прядильно-ткацька фабрика, швейні фабрики в Черкасах (ВАТ “Азас”, фірма “Ковіс”, МП “Україна”), Шполі, Корсунь-Шевченківському, Смілі, Золотоноші, Умані (“Роксолана”), Гайвороні (“МП “Гайтекс”), Кіровограді, Олександрії, Жашкові, Чигирині. Взуттєва промисловість представлена в Черкасах, Кіровограді Умані. Трикотажні вироби виготовляють в Черкасах. До 18% виробленої продукції в районі припадає на машинобудівний комплекс. Основні підгалузі – сільськогосподарське, транспортне машинобудування та верстатобудування, виробництво технологічного устаткування для харчової і комбікормової промисловості.

Чорна металургія представлена Криворізьким гірничо-збагачувальним комбінатом (м. Долинська), потужністю 26,0 млн. т сирої залізної руди, біля 11 млн.т рудних концентратів і 10,0 млн.т окатишів на рік. Діє також ливарний завод в Кіровограді.

Кольорова металургія представлена такими підприємствами: ВАТ “Чисті метали” і Світловодський комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів, які випускають радіоактивні і важкі метали, вольфрамовий дріт, литво з кольорового металу.

Галуззю спеціалізації є хімічна промисловість в районі. Хімічна галузь – це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники , засоби для догляду за автомобілем , плівки полімерні, лікарські засоби.

Паливна промисловість. Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну. Родовища знаходяться в Олександрії, Балаховці, Петровому, Михайлівці, Байдурівці. Середнє річне видобування бурого вугілля брикетів на Дмитрівській і Байдаківській фабриках – близько 3,5 млн. тонн.

На території області знаходяться невеликі родовища торфу, що розташовані в заболочених плавнях річок Мала Вись та Велика Вись, в долинах річок близько Новомиргорода, біля Онуфріївки.

Основою гідроенергетики є Канівська, Красноухівська, Новоархангельська, Гайворонська, Стеблівська, Корсунь-Шевченківська, Ватутінська ГЕС. Великими ТЕС є Кіровоградська, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська, які працюють переважно на місцевому бурому вугіллі. Проводиться будівництво потужньої Канівської гідроакумулюючої станції. Промисловість будівельних матеріалів має широке представництво в районі. В Кіровоградській області каолін видобувається на родовищах вогнетривких глин, що розташовані поблизу с. Катеринівки. З облицювальних каменів використовуються граніти, серед яких виділяються три основних різновиди: – сировина рівномірнозерниста та порфіровидні граніти (Гайворонське, Кіровоградське, Аджамське, Суботинське родовища); — рожеві та рожево-сіріпорфіровидні граніти (Андріївське, Адабашське, Бобринецьке родовища); — червоні порфіровидні та трахітоїдні граніти (Горіхівське, Капустянське родовища).

Асфальтобетонні підприємства розташовані в Черкасах, Кіровограді. Залізобетонні конструкції випускають в Знам’янці.

Сільське господарство. Виходячи з фізико-географічних умов розташування, район є значним сільськогосподарським районом України. В структурі виробленої продукції 33% припадає на продукцію сільського господарства. На одного жителя району виробляється валової продукції сільського господарства в 1,5 рази більше, ніж у середньому в Україні. У галузевій структурі валової продукції сільського господарства провідне місце належить рослинництву, питома вага якого становить 71 %, тваринництва – 29 %. Площа орних земель в районі становить 2683 тис га. Ступінь розораності в районі є одним з найвищих в Україні і становить 76% в північній, лісостеповій частині району і понад 70% – в південній, степовій.

У тваринництві переважають скотарство та свинарство. Розвинене також птахівництво, незначною мірою – вівчарство. Птахофабрики розміщені у містах Ульяновка, Добровеличківка, Бобринець, Петрове.

В 2002р. в регіоні налічувалось 3607 фермерських господарств, яким належало 353,2 тис. га сільськогосподарських угідь (12,5% від фермерських землеволодінь в Україні). Допоміжними галузями у тваринництві є бджільництво, ставкове рибальство, кролівництво та звірівництво (вирощування норок, чорно-бурих лисиць). Загалом в межах Центрального соціально-економічного району виділяють три типи агропромислових комплексів: – лісостеповий АПК з м’ясо- і молокопромисловим, бурякоцукровий і зерно продуктовий з виробництвом плодоовочевої продукції; – степовий АПК з м’ясо- і молоко промисловим, зерно- і олійнопродуктовим та плодоовочеконсервним підкомплексами; – приміський овоче-молочно-м’ясопродуктовий АПК.

Транспортний комплекс. Центральність розташування території обумовлює розвиток транспортної системи території, хоч вона є менш розвинутою у порівнянні з сусідньою Столичною чи Придніпровською. Так, в територією району не проходить важливих залізничних колій, що мають міждержавне значення. Їх загальна протяжність становить 1,7 тис. км. Автомобільний транспорт відіграє ключову роль, але також на дороги на 12% не мають твердого покриття. Територією району проходять такі автомагістралі Санкт-Петербург – Одеса, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Кишинів, Умань – Первомайськ.

Судноплавство на Дніпрі розвинуто слабо. Основні порти – Канів, Черкаси.

Територією району проходять траси газопроводів “Союз”, Кременчук – Кіровоград, Кременчук – Кривий Ріг, нафтопроводу Кременчук – Кривий Ріг.

Функціонально-територіальна структура району базується на основі великих населених пунктів. Черкаси (295 тис. осіб) – обласний і районний центр. Спеціалізацію сучасного промислового комплексу міста визначають хімічна, легка, машинобудівна і металообробна галузі. Традиційно розвиненою для Черкас є харчова промисловість.

Місто славиться потужними хімічними підприємствами: ВО “Азот”, завод хімічних реактивів та побутової хімії “Аврора”, черкаське ВО “Хімволокно”. Серед підприємств легкої промисловості провідне місце займає шовковий комбінат.

Фабрично-заводська промисловість почала розвиватись вже з XVIII ст. Значного розмаху набула суконна промисловість. У першій половині XIX ст.. Черкаси стали центром цукроваріння. З XIX ст. Активно розвивається винокурна, борошномельна, тютюнова промисловість. Розвитку промисловості сприяло будівництво залізниці, яка з’єднала місто з магістраллю Київ – Одеса. Черкаська пристань стала важливим перевалочним пунктом вантажів із річкового транспорту на залізничний і навпаки. Це сприяло розвитку лісопереробної промисловості.

Активно місто розвивається впродовж ХХ ст. В 50-х рр. Вже діяло до 40 підприємств, серед яких вирізнялись рафінадний та консервний заводи, тютюнова, макаронна фабрики, завод натурального канчука та завод хімічного волокна.

Спеціалізацію сучасного промислового комплексу міста визначають хімічна, харчова, легка, машинобудівна галузі.

За обсягом виробництва валової продукції хімічна промисловість займає перше місце. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, штучного волокна, хімічних реактивів, фарб. Великими підприємствами цієї галузі є ВАТ “Азот”, Черкаське виробниче об’єднання “Хімволокно”, завод хімічних реактивів та побутової хімії “Аврора”. Після тривалого спаду на ВАТ “Аврора” розпочалось нарощування виробництва. Було закуплено сучасне обладнання, що забезпечує якість продукції на рівні кращих європейських зразків.

Черкаське ВАТ “Азот” створено на базі Черкаського хімічного комбінату, будівництво якого розпочалось в 1962р. У складі об’єднання три виробничих комплекси з виробництва аміаку, мінеральних добрив, карбаміду, аміачної селітри та аміачної води. Загалом виробляється продукція 44 найменувань.

Черкаське виробниче об’єднання “Хімволокно” спеціалізується на виробництві хімічних волокон: віскоза, текстильна нитка, целюлозна плівка, сульфат натрію тощо. В цілому для підприємств хімічної промисловості притаманний низький рівень наукомістких технологій і виробництв, застаріле устаткування та висока залежність від імпортної сировини. Характерною для галузі в цілому є незахищеність від іноземної конкуренції. Для вирішення проблеми екологізації підприємств хімічної промисловості, розташованих в місті слід вирішувати проблему екологізації виробництва, зниження рівня спрацьованості фондів, впровадження досконалих технологій, оснащення підприємств ефективним очисними спорудами.

Машинобудування та металообробка міста характеризуються прогресивнішою структурою технологічного способу виробництва, і мають сталу тенденцію до зменшення своєї питомої ваги в економіці міста. Серед основних підприємств слід виділити завод спеціалізованого технологічного устаткування “Фотоприлад”, завод телефонної апаратури, НВО “Ротор”. На базі місцевої сировини працює промисловість будівельних матеріалів. Вона представлена такими підприємствами : ВАТ “Черкасзалізобетон”, домобудівний комбінат, завод стінових матеріалів, асфальтобетонний завод, завод керамзитового гравію.

Деревообробна промисловість в Черкасах представлена ВАТ “Черкасмеблі”.

Серед підприємств легкої промисловості вирізняється Черкаський шовковий комбінат; у місті працюють також трикотажна, швейна, валяльно-повстяна фабрики, завод гігроскопічної вати.

Черкаський шовковий комбінат є провідним підприємством текстильної промисловості, яка діє з 1965р. основна продукція комбінату – шовкові тканини, випуск яких проводиться на верстатах вітчизняного виробництва. Важливу роль відіграє також харчова промисловість. Галузь представлена такими підприємствами: Черкаський консервний завод, цукрорафінадним, молочним, м’ясним заводами, пивоварним, хлібним комбінатами, макаронною та тютюновою фабриками.

Найстарішим підприємством галузі є Черкаський консервний комбінат, що діє з 30-х рр. ХХ ст., і спеціалізується на виробництві овочевих, томатних, м’ясних консерв (55 найменувань продукції).

У цілому харчова промисловість міста задовольняє власні потреби, але необхідним залишається підвищення якості продукції шляхом впровадження нових технологій. Структурні зрушення в усіх галузях промисловості міста мають бути спрямовані на посилений розвиток харчової та легкої промисловості, а також машинобудівних галузей, докорінну реконструкцію, технічне переоснащення і створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської сировини, переозброєння підприємств хімічної промисловості , розв’язання економічних та екологічних проблем.

В місті з 1960р. діє Черкаський річковий порт, до складу якого входять 11 пристаней, пасажирські, буксирні, рейдо-маневровочні та службові судна. Порт оснащений портальними козловими, плаваючими кранами, авто- й електронавантажувачами. Порт розрахований на відгруз сипучих тарно-штучних вантажів, контейнерів, устаткування, лісу, мінеральних добрив.

За роки незалежності України в місті сформувався новий сектор економіки – середній та малий бізнес, який в певній мірі дозволяє забезпечити додаткові робочі місця та зняти соціальну напруженість. Частка таких підприємств зросла до 22% (2000р.). серед найкрупніших проектів, які вже реалізовано слід назвати Черкаську тютюнову фабрику, яке сьогодні входить в трійку найпотужніших в місті. За схожою схемою було запущено Черкаський завод шампанських вин.

Гострою залишається екологічна проблема. В повітрі міста Черкас в 1999 р. були виявлені максимальні концентрації: по аміаку – 4,3 ГДК, сірковуглецю – 2,1 ГДК, діоксиду азоту – 3,4 ГДК, етилбензолу – 3 ГДК, пилу – 1,4 ГДК, формальдегіду – 2,5 ГДК, оксиду вуглецю – 2 ГДК. Основними джерелами забруднення повітря міста Черкаси є ВАТ "Азот", ВАТ "Хімволокно", ТЕЦ, автотранспорт. Із проб атмосферного повітря, відібраних під факелом промислових підприємств, перевищення ГДК встановлено в 12,7% проб.

Кіровоград – обласний центр. Населення – 253 тис. осіб. Провідна галузь промисловості міста – машинобудування і металообробка. Підприємства галузі випускаютьсілськогосподарські машини, друкарські машини “Ятрань”. У Кіровограді працюють заводт “Гідросила”, Радо виробів, Ливарний тощо. Розвинута харчова промисловість (м’ясо-, хлібо-, птахокомбінати, олійноекстраційний завод). Серед підприємств легкої промисловості виділяються швейна, взуттєва, панчішна фабрики.

Олександрія (97 тис. осіб) – центр буровугільної промисловості країни. Тут знаходяться кар’єри видобування бурого вугілля. Брикетна фабрика, ТЕЦ. До хімічної промисловості належить виробництво гірського воску. Машинобудування і металообробка представлена заводами підйомно-транспортного устаткування (випускає електричні мостові крани).

Пріоритети розвитку економічного району [ред.]

В цілому рівень розвитку регіону недостатній. Характерно, що саме цей район “розтягується” між двома більш економічно потужними соціально-економічними районами – Придніпровським та Столичним, що безумовно, негативно позначається на господарському розвитку району.

Основні напрямки політики обласних, районних адміністрацій, виконкомів міських рад визначаються соціально-економічною ситуацією, що склалася у Кіровоградській та Черкаській областях, що входять до складу Центрального соціально-економічного району.

На сьогодні розвиток населених пунктів цих областей характеризується значними розбіжностями в рівнях їх соціально-економічного розвитку. Спостерігається концентрація населення і виробництва у великих містах, уповільнений розвиток більшості середніх та малих міст, селищ і сіл. Це привело до погіршення демографічної ситуації, стану зайнятості, зниження якості життя населення, певною мірою зумовило занепад сільської місцевості, посилило процес депопуляції населення, чисельність якого, починаючи з 1991 року, постійно скорочується.

Погіршується стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна та епідеміологічна ситуація, особливо у великих містах.

Значна частина інженерних мереж і комунікацій перебуває в незадовільному стані. Ситуація ускладнюється ще й тим, що всі види планово-запобіжного ремонту через відсутність коштів виконуються несвоєчасно і в недостатньому обсязі.

Розвиток населених пунктів стримується також певними негативними тенденціями розвитку економіки регіону. Зокрема, протягом 2000р. допущено спад обсягів виробництва продукції на підприємствах харчової, паливної промисловості, промисловості будівельних матеріалів у Драбівському, Корсунь-Шевченківському, Лисянському, Тальнівському, Смілянському районах Черкащини.

Не в повному обсязі вирішено соціальні проблеми. Це стосується, перш за все, погашення заборгованості з виплати заробітної плати та поліпшення ситуації на ринку праці. Складною залишається ситуація і на фіксованому ринку праці. Протягом цього року в центрах зайнятості перебувало на обліку 86,3 тис. незайнятих громадян, що на 13,4 % більше, ніж за цей період минулого року. Збільшення чисельності безробітних відбулося у всіх районах та містах області, за винятком Христинівського, Жашківського і Черкаського районів.

Спостерігається знижений попит населення на товари. У 2000 році на одного жителя області через усі канали обертання реалізовано споживчих товарі на 732 грн., за умови, що вартість набору життєво необхідних продуктів харчування на одного жителя в місяць становить близько 150 грн. Визначальний вплив на розвиток економіки регіону у найближчі роки буде мати обсяг залучених інвестицій. Вони забезпечать можливість збільшити купівельну спроможність населення за допомогою створення нових та відновлення роботи діючих підприємств, збільшення обсягів виробництва конкурентноспроможної продукції, розширення її внутрішніх