В кінці ХVІІІ століття на мальовничих пагорбах околиць Рівного був закладений заміський гай "Грабник" (від назви породи дерева - граб). Територія його по відношенню до сучасного плану міста включала частину території сучасного парку ім. Т.Г.Шевченка та кладовище "Грабник", з прилеглими до ньго вулицями.
За даними відомого дослідника Волині М. Теодоровича гай має цікаву історію виникнення. Князь Святослав Любомирський був завзятим мисливцем, а в межах міста Рівне мисливських угідь не було. Якось він поскаржився на це одному зі своїх приятелів, який вирішив до дня ангела князя зробити йому незвичайний подарунок – ліс та парк неподалік замку. Поки Любомирський перебував у Дубні, з усіх ближніх сіл зігнали селян із тисячею підвід і протягом однієї ночі на місці пустиря з’явився грабовий гай. Завезли туди щей різних звірів. Коли князь повернувся додому його здивуванню та захопленню не було меж.
З часом ця місцевість (територія сучасного парку) отримала назву "Горка", пізніше фільварок "Горка", "Садиба Любомирських". Пізніше магнатів Любомирських фігурує в історії Рівного протягом кількох віків. Останні з Рівненських Любомирських виїхали з міста перед Великою Вітчизняною війною. Нащадки цього славного роду живуть і нині в Західній Європі. Внук Станіслава Людомирського Фредерик жив у Рівному на початку ХІХ століття усамітнено. Він покинув палац своїх предків і невдовзі за наказом князя збудували невеликий особняк "на горі", тобто у районі нинішнього парку ім. Т.Г. Шевченка, поблизу головного корпусу НУВГП. Від того палац Любомирських пістував, почав повільно руйнуватись, і у ХХ столітті цей шедевр провінційної архітектури повністю зник. Від гаю залишилося фактично два "острівця" – садиба Любомирських та кладовище, яке зберегло назву гаю до наших днів - "Грабник".
На плані Рівного 1938 року на місці гаю вже існувала сітка міських вулиць. На місці сучасного парку позначено фільварок "Горка" і колишній будинок Любомирських.
За часів Польщі територія колишнього маєтку Любомирських, як свідчать старожили міста, фактично перетворилася на невеликий парк загального доступного користування.
В 1939 році прийнято рішення про створення на території колишнього фільварку "Горка" міського парку культури та відпочинку і присвоєно йому ім’я Т.Г. Шевченка з нагоди 125 річчя від дня народженнф Кобзаря.
Велика Вітчизняна війна не обминула стороною парку. Знищено зелені насадження, зруйновано багато будівель. В 1945 році були закладені нові насадження, розчинені руїни і навали. А протягом 1946 – 1947 років було розширено і додатково висаджено дерева та кущі на площі 11мга.
В 1962 році на місці колишнього протитанкового рову з’являється каскад штучних водойм з фонтанами створеними за проектом викладачів Українського інституту інженерів водного господарства.
В 1978 році заключено згоду з Центральним республіканським ботанічним садом АН УРСР на реконструкцію парку. Основним завданням було збереження природного вигляду паркових зон, які є унікальним пам’ятником ландшафтного будівництва.
В 1978 році встановлено п’ять декоративних скульптур, реконструйовано дитячий майданчик.
Постановою колегії Державного комітету охорони природи УРСР № 14, від 25.07.1979 р., парк ім. Т. Г. Шевченка затверджено пам’яткою садово – паркового мистецтва загальнодержавного значення і переданий під охорону дирекції парку 24.05.1980 р. на земельній ділянці 32.0 га.
Композиційна структура дає можливість чітко виділити три його частини: західну, центральну і східну.
Західна представляє собою залишки старих алей з кінським каштаном, грабом звичайним, кленом гостролистим, дубом 100 – 200 річного віку, магнолія, мандарини, колина гордовита, півонія деревовидна, слива Піссарда, каштан благородний, бархат амурський. Крім цього зберігся унікальний дуб, якому більше 300 років.
Центральна та східна частина приєднані до парку у післявоєнний період під час наступних реконструкцій.
Парк є унікальним завдяки своєму природному ландшафту, який практично зберігся у первозданному вигляді до наших днів. На його території росте понад 150 видів дерев та кущів, багато з яких відносяться до цінних та рідкісних.
В 1959 році згідно з рішенням Мійської Ради відкрито пам’ятник Олеко Дундичу, біля якого можна побачити кущ з гладкою корою, який має блискучі листки голкоподібної форми темно – зеленого кольору. Цей кущ росте дуже повільно, тривалість життя до 3 тис. років. Заввишки 3 – 16 м. деревина міцна, важка, червоного кольору. Насіння кістко видне, листки отруйні. Цвіте в квітні – травні. Плодоносить у вересні – жовтні. Рослина тіньолюбива. Відноситься до родини тисових. Це єдине дерево у парку, яке занесено до Чрвоної Книги України.
ДУБ (МАЛЮНОК + ОПИС)