Станом на 2011 рік, чисельність постійного населення Сінгапуру була 5.18 млн. жителів, з них 3.25 млн. громадяни Сінгапуру, тоді як решта (37%) мають дозвіл на постійне проживання або іноземні працівники. 23% громадян Сінгапуру народились за його межами. У 2011 році було півмільйона жителів з дозволом на постійне проживання. Чисельність постійного населення не враховує 11 млн. туристів, що відвідують Сінгапур щорічно.[56][57]
Середній вік сінгапурців 37 років, а середня кількість людей, що проживають в одному домі 3.5 людини. Через нестачу землі 4 з 5-ти сінгапурців живе в квартирах висотних будинків збудованих державою за програмою соціального житла.[58] У 2010 році три чверті сінгапурців жили в помешканнях рівних або більших ніж чотирикімнатна квартира будівництва HDB або приватного. Процент домовласників серед громадян та резидентів рівний близько 87.2%.[59][60] Рівень поширення мобільних телефонів надзвичайно високий і дорівнює 1400 абонентів мобільного зв’язку на 1000 чоловік. Проте тільки 1 з 10 жителів володіє автомобілем.[57]
У 2010 році, загальний рівень народжуваності був 1.1 дитини на жінку, третє найнижче значення у світі і значно нижче рівня 2.1 необхідного для підтримки чисельності населення без зміни. Щоб подолати цю проблему, протягом останніх десятиріч уряд Сінгапуру заохочує іноземців іммігрувати до Сінгапуру. Велика кількість іммігрантів забезпечила зростання населення Сінгапуру.[61] В Сінгапурі традиційно один з найнижчих рівнів безробіття серед розвинутих країн. Сінгапурський рівень безробіття за останнє десятиріччя не перевищував 4%, досягнувши свого піку в 3% протягом світової фінансової кризи 2009 року, проте згодом впав до 1.9% в 2011 році.[62][63]
Близько 40 процентів жителів Сінгапуру іноземці, один з найвищих показників у світі.[64] Уряд розглядає можливість обмеження таких робітників, хоча визнає, що вони грають значну роль в економіці країни.[65] Іноземні працівники становлять 80% в будівельній галузі та до 50% в сфері послуг.[66][67]
Згідно з урядовим переписом 2009 року 74.2% жителів були китайцями, 13.4% — малайцями, та 9.2% індійського походження,[68] тоді як жителі європейського походження становили 3.2%. До 2010 року, кожна людина могла відмітитись як представник тільки однієї національності, по замовчуванню брали національність його чи її батька, таким чином, люди змішаного походження в урядових переписах групувались виключно по батьківській лінії. Починаючи з 2010 року, люди можуть вибирати подвійну класифікацію, в якій вони вказують першу національність та другу національність, але не більше двох.[69]