Професійні учасники ринку цінних паперів є учасниками Національної депозитарної системи України:
· прямі учасники - депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;
· опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами.
6) Саморегулювання та/або самоврядування. Асоціація Учасників Фондового Ринку (АУФРУ); Перша Фондова Торговельна Система (ПФТС); Професійна Асоціація Реєстраторів та Депозитаріїв (ПАРД); Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу (УАІБ), а також частина фондових бірж.
Особливості ринку страхових послуг
1) Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку страхових послуг.
Конституція України. Стаття 46 містить гарантію соціального захисту громадян шляхом загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Стаття 49 закріплює право всіх громадян на медичне страхування.
Крім норм Конституції України, яка не містить норм щодо створення органу з нагляду за ринком страхових послуг, система законодавства про ринок страхових послуг базується на окремих елементах ключових принципів нагляду за страховою діяльністю, прийнятих у вересні 1997 року Міжнародною організацією органів з нагляду за страховою діяльністю (IAIS) та переглянуті у грудні 1999 року.
В розвиток міжнародних принципів Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема: Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року; Закони України “Про страхування” від 7 березня 1996 року (в редакції від 2001 року); Закон України “Про здійснення контролю за сплатою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування” від 21 травня 1999 року.
Норми Законів України на цей час складають достатньо завершену систему законодавства про ринок страхових послуг, яка, однак, потребує суттєвого вдосконалення.
2) Орган державного регулювання та нагляд на ринку страхових послуг. На виконання Закону України “Про страхування” державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Міністерством фінансів України та його територіальними органами, розміщення яких відповідає адміністративно-територіальному устрою України.
У жовтні 2001 року Верховна рада України прийняла нову редакцію Закону України “Про страхування”. Згідно статті 35 - державний нагляд за страховою діяльністю з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях. Нова редакція Закону не вказує на Міністерство фінансів України.
Основними функціями спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їхньої відповідності виданій ліцензії;
3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;
4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;
5) розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України “Про страхування” до компетенції Уповноваженого органу;
6) узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;
7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
8) проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;
11) встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;
12) проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
13) участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;
14) здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.
Уповноважений орган може здійснювати інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
3) Професійні учасники ринку страхових послуг. Професійними учасниками ринку страхових послуг є страховики - фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.
4) Послуги страховиків з обов'язкового страхування:
страхування життя;
страхування від нещасних випадків;
медичне страхування (безперервне страхування здоров'я");
страхування здоров'я на випадок хвороби;
страхування залізничного транспорту;
страхування наземного транспорту (крім залізничного);
страхування повітряного транспорту;
страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);
страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);
страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);
12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
15)страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14);
16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за не погашення кредиту);
17) страхування інвестицій;
18) страхування фінансових ризиків;
19) страхування судових витрат;
20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
21) страхування медичних витрат.
22) інші види добровільного страхування.
5) Наявність системних взаємозв’язків учасників ринку страхових послуг. Системні взаємозв’язки між професійними учасниками відсутні.
6) Саморегулювання та/або самоврядування. Саморегулівні організації не створені. Самоврядною організацією є Ліга страхових компаній.
5. Особливості ринку послуг інших небанківських фінансових установ
Діяльність щодо взаємного кредитування. Створення та діяльність кредитних спілок регулюється Законом України "Про об'єднання громадян" з урахуванням особливостей, встановлених Тимчасовим Положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим Указом Президента України від 20 вересня 1993 року №377/93. Постанова Правління Національного банку України “Про погодження Статуту кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків із Національним банком України” N25 від 07.02.94 року.
В Законах України “Про Національний банк України” та “Про банки і банківську діяльність” повноваження Національного банку щодо контролю та нагляду за кредитними спілками не передбачено. 9 вересня 1999 року Президент України видав Указ “Про кредитні спілки”, який не вступив у дію у зв'язку з відхиленням проекту Закону про кредитні спілки. (Постанова ВР № 1023-XIV).
Державне регулювання і контроль за діяльністю кредитних спілок та їхніх об’єднань пропонувалося покласти на “Уповноважений орган”, який міг би делегувати Національній асоціації кредитних спілок України функції з навчання спеціалістів і членів асоціації, збір і узагальнення поточної інформації, розробку стандартів діяльності кредитних спілок та інші допоміжні функції.
Професійними учасниками цього сегмента ринку є кредитні спілки - громадські організації, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист її членів через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування.
Кредитні спілки надають такі види послуг:
позички членам спілки, в тому числі під заставу майна або майнових прав, та здійснює пов'язані з цим фінансово-кредитні операції;
позички іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредитних спілок за наявності вільних грошей, використовує кошти на потреби розвитку руху кредитних спілок з благодійною метою;
виступає поручителем виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами;
Системні взаємозв’язки між кредитними спілками відсутні.
Самоврядування кредитних спілок здійснюється через Асоціацію кредитних спілок України.
Діяльність із недержавного пенсійного забезпечення. Спеціальне законодавство відсутнє. Існуючі недержавні пенсійні фонди здійснюють свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства про підприємництво.
Окремого органу державної влади не створено.
На ринку присутні кілька недержавних пенсійних фондів, які займаються додатковим пенсійним страхуванням.
Системні взаємозв’язки між недержавними пенсійними фондами відсутні.
Самоврядування здійснюється через Асоціацію недержавних пенсійних фондів.
Накопичувальний пенсійний фонд. 30 серпня 2000 року Урядом поданий до Верховної Ради України доопрацьований проект Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, зареєстрований під номером 1128. Законопроект передбачає створення в загальнообов”язковій системі державного пенсійного страхування накопичувального пенсійного фонду (лише за наявності певних умов, визначених законопроектом). Накопичувальний пенсійний фонд створюватиметься Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд, в якому акумулюватимуться страхові внески застрахованих осіб, обліковані на персоніфікованих накопичувальних пенсійних рахунках, та інвестиційний дохід, отриманий внаслідок інвестування страхових внесків застрахованих осіб.
Державний нагляд та контроль за Накопичувальним пенсійним фондом здійснюватиме орган державного регулювання у сфері накопичувального пенсійного забезпечення. Цей орган буде здійснювати державний нагляд та контроль одночасно за Накопичувальним пенсійним фондом загальнообов’язкової системи і за недержавним пенсійним забезпеченням.
Нагляд та контроль за діяльністю компаній, що управляють пенсійними активами Накопичувального фонду, за діяльністю страхових організацій, нагляд та контроль за діяльністю банківської установи-зберігача здійснюється у порядку, передбаченому законодавством, відповідними органами державного регулювання, визначеними законодавством.
Діяльність фондів підтримки підприємництва. Існуючі фонди підтримки підприємництва здійснюють свою діяльність у відповідності із Законами України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 року (№ 2063-ІІІ), “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 року (№ 2157-ІІІ).
Діяльність Українського фонду підтримки підприємництва координується Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва; регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва - місцевими органами державної влади та самоврядування – співзасновниками фондів.
Український фонд підтримки підприємництва, регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва, які у Законі України “Про державну підтримку малого підприємництва” визначені як неприбуткові організації, що на відповідному рівні здійснюють фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підприємництва.
Основними видами послуг, що надаються фондами підтримки підприємництва є:
- участь у розробці, фінансуванні і реалізації міжнародних, державних, міжрегіональних, а також галузевих, регіональних, місцевих програм, проектів розвитку підприємництва та підтримки вітчизняного товаровиробника, у тому числі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки підприємництва;
фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка суб’єктів підприємницької діяльності недержавного сектора економіки;
- управління фінансовими ресурсами, спрямованими державою та залученими з інших джерел на підтримку та розвиток малого та середнього підприємництва;
- надання фінансової підтримки на поворотній та безповоротній основі для реалізації програм підтримки підприємництва та підприємницьких проектів з метою демонополізації економіки, розвитку конкуренції, насичення товарного ринку, створення нових робочих місць, ослаблення соціальної напруженості тощо;
- часткова сплата відсотків за видані підприємцям кредити установами банків, надання гарантій щодо зобов’язань суб’єктів підприємництва, придбання майна для подальшої передачі його суб’єктам підприємництва в оренду (лізинг) та інші прогресивні форми підтримки підприємництва;
- корпоративна участь у створенні та діяльності фондів підтримки підприємництва, господарських структур та організацій, які надають фінансові, інформаційні, консультативні, експертні, навчальні та інші послуги суб’єктам підприємництва;
- фінансування заходів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для малого та середнього підприємництва;
Системні зв’язки у діяльності фондів підтримки підприємництва відсутні.
Розвиток фондів підтримки підприємництва як неприбуткових небанківських фінансово-кредитних установ (організацій) дозволить розширити інфраструктуру фінансової підтримки підприємництва, закласти фундамент для запровадження найсучасніших механізмів кредитно-гарантійної підтримки підприємництва для фінансування Національних, регіональних, місцевих програм підтримки та розвитку підприємництва.
12 липня 2001 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (N 2664-III), згідно статті 4 якого фінансовими вважаються такі послуги:
випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їхнє обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
довірче управління фінансовими активами;
діяльність з обміну валют;
залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їхнього повернення;
фінансовий лізинг;
надання грошей у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
надання гарантій та поручительств;
переказ грошей;
послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;
торгівля цінними паперами;
факторинг;
інші операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг визначені:
щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Міністерство фінансів України та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва не представлені у названому рамковому законі з питань регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ, як органи регулювання та/ або нагляду.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
Тобто, на даний час в Україні зберігається система регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ, яка відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій щодо регулювання та нагляду:
Базельський комітет з банківського нагляду;
Міжнародна організація комісій з цінних паперів;
Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю.