Він полягає в тому, щоб підтримувати частку швидкореалізуючих активів у портфелі не нижче рівня, достатнього для проведення зненацька підвертаються високоприбуткових угод і задоволення потреб клієнтів у коштах. Практика показує, що вигідніше тримати визначену частину засобів у більш ліквідних (нехай навіть менш дохідних) цінних паперах, зате мати можливість швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку й окремі вигідні пропозиції. Крім того, договори з багатьма клієнтами просто зобов'язують тримати частина їхніх засобів у ліквідній формі.
Доходи по портфельних інвестиціях являють собою валовий прибуток по всій сукупності паперів, включених у той чи інший портфель з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісної відповідності між прибутком і ризиком, що повинний зважуватися оперативно з метою постійного удосконалювання структури вже сформованих портфелів і формування нових, відповідно до побажань інвесторів. Треба сказати, що зазначена проблема відноситься до числа тих, для рішення яких досить швидко вдається знайти загальну схему рішення, але які практично не зважуються до кінця.
Розглядаючи питання про створення портфеля, інвестор повинний визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:
· необхідно вибрати оптимальний тип портфеля
· оцінити прийнятне для себе сполучення ризику і доходу портфеля і відповідно визначити питома вага портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику і доходу
· визначити первісний склад портфеля
· вибрати схему подальшого керування портфелем