Пасивне керування припускає створення гарне диверсифіцированих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Такий підхід можливий при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами гарної якості. Тривалість існування портфеля припускає стабільність процесів на фондовому ринку. В умовах інфляції, а, отже, існування, в основному, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку такий підхід представляється малоефективним:
1. пасивне керування ефективне лише у відношенні портфеля, що складає з низькоризикованих цінних паперів, а їх на вітчизняному ринку небагато.
2. цінні папери повинні бути довгостроковими для того, щоб портфель існував у незмінному стані тривалий час. Це дозволить реалізувати основну перевагу пасивного керування — низький рівень накладних витрат. Динамізм російського ринку не дозволяє портфелю мати низький оборот, тому що велика імовірність утрати не тільки доходу, але і вартості.
Прикладом пасивної стратегії може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками різної терміновості (метод «сходи»). Використовуючи метод «сходів» портфельний менеджер купують цінні папери різної терміновості з розподілом по термінах до закінчення періоду існування портфеля. Варто враховувати, що портфель цінних паперів — це продукт, що продається і купується на фондовому ринку, а отже, дуже важливим представляється питання про витрати на його формування і керування. Тому особливу важливість здобуває питання про кількісний склад портфеля.
Питання про кількісний склад портфеля можна вирішувати як з позиції теорії інвестиційного аналізу, так і з погляду сучасної практики. Відповідно до теорії інвестиційного аналізу проста диверсифікованість, тобто розподіл засобів портфеля за принципом — «не поклажі всі яйця в один кошик» — нітрохи не гірше, ніж диверсифікованість по галузях, підприємствам і т.д. Крім того, збільшення різних активів, тобто видів цінних паперів, що знаходяться в портфелі, до восьми і більш не дає значного зменшення портфельного ризику. Максимальне скорочення ризику досяжне, якщо в портфелі відібране від 10 до 15 різних цінних паперів. Подальше збільшення складу портфеля недоцільно, тобто виникає ефект зайвої диверсифікованості, чого варто уникати. Зайва диверсифікованість може привести до таких негативних результатів, як:
· неможливість якісного портфельного керування;
· покупка недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів;
· ріст витрат, зв'язаних з пошуком цінних паперів (витрати на попередній аналіз і т.д.);
· високі витрати по покупці невеликих дрібних партій цінних паперів і т.д.
Витрати по керуванню зайво диверсифіцированим портфелем не дадуть бажаного результату, тому що прибутковість портфеля навряд чи буде зростати більш високими темпами, чим витрати в зв'язку з зайвою диверсифікованістю.
Розглядаючи питання з погляду практики вітчизняного фондового ринку, необхідно насамперед вирішити проблему: а чи мається на ньому достатня кількість якісних цінних паперів, інвестуючи в которые можна досягти вищенаведених норм. Зокрема, на вітчизняному фондовому ринку різновидів портфелів не так вуж і багато, і далеко не кожен конкретний власник, з огляду на стан ринку цінних паперів, може собі дозволити інвестування в корпоративні акції. Тому приходиться констатувати, що на вітчизняному ринку лише державні цінні папери є одним з основних об'єктів портфельного інвестування.
Малозастосовний і такий спосіб пасивного керування як метод індексного фонду. Індексний фонд — це портфель, що відбиває рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів. Якщо інвестор бажає, щоб портфель відбивав стан ринку, він повинний мати в портфелі таку частку цінних паперів, яку цього папера складають при підрахунку індексу. У цілому ринок цінних паперів у даний час малоефективне, тому застосування такого методу може принести збитки замість бажаного позитивного результату.
Визначені труднощі можуть виникнути і при використанні методу стримування портфеля. Цей варіант пасивного керування зв'язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери. При цьому вибираються акції з найменшим співвідношенням ціни до доходу, що дозволяє в майбутньому одержати доход від спекулятивних операцій на біржі. Однак нестабільність російського ринку не дає подібних гарантій.