Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ.Так, відповідно до показника платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
В загальній сумі банківських ресурсів залучені ресурси займають переважаюче місце. Їх частка по різноманітним банкам коливається від 75% і вище.
Депозитні операції належать до пасивних кредитних операцій. Депозитними називаються операції банків щодо залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб у вклади, або на певні строки, або до запитання. На частку депозитних операцій припадає основна частина їх пасивів.
В якості суб’єктів депозитних операцій можуть виступати :
· державні підприємства і організації;
· державні установи;
· кооперативи;
· акціонерні товариства;
· змішані підприємства за участю іноземного капіталу;
· партійні і суспільні організації та фонди;
· фінансові і страхові компанії;
· інвестиційні і трастові компанії і фонди;
· окремі фізичні особи і об’єднання цих осіб;
· банки та інші кредитні установи.
Об’єктами депозитних операцій є депозити – суми грошових коштів, які суб’єкти депозитних операцій вкладають в банк, які на певний час осідають на рахунках в банку на основі діючого порядку здійснення банківських операцій.
У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом акумулювання групуються наступним чином:
n депозити;
n недепозитні залучені кошти.
Основну частину залучених ресурсів комерційного банку складають депозити, тобто грошові кошти, які вносяться в банк клієнтами – приватними і юридичними осбами, тобто підприємствами, акціонерними товариствами на певні рахунки, які використовцються ними у відповідності з режимом рахунку і банківським законодавством.
Депозит – це грошові кошти в нціональній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.
Недепозитні залучені кошти – це кошти, які банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку. Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитних тим, що вони мають:
* по- перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а їх можна придбати на ринку на конкурентній основі;
* по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.
Недепозитними залученими ресурсами користуються переважно великі банки. Вони „приобретают”недепозитні кошти на великі суми, а їх вважають операціями оптового характеру.
Сучасна банківська практика характеризується з великим різновидом вкладів депозитів і депозитних рахунків. Це обумовлено прагненням банків в умовах сегментованого висококонкурентного ринку найбільш повно задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити їх заощадження і вільні грошові вклади на банківські рахунки.
За економічним змістом депозити можна поділити на групи:
n депозити до запитання, включаючи залишки коштів на розрахункових і поточних рахунках;
n строкові депозити;
n ощадні вклади;
n цінні папери.
Депозити можна класифікувати за іншими ознаками: за строком, за видами вкладників, умовами, внесенням та вилученням, за процентами, що сплачуються та ін.
Депозити до запитання представлені різними рахунками, з яких їх власники можуть отримувати готівку за першою ж вимогою, шляхом виписки грошових і розрахункових документів. Через частоту операцій по даних рахунках операційні витрати за ними звичайно вищі, ніж за строковими депозитами, але оскільки по цим рахунках банки звичайно виплачують невисокі відсотки або зовсім не виплачують відсотків (тоді клієнтам можуть надаватися різного роду пільги), ці ресурси для банку відносно дешеві. В той же час – це найменш стабільна частина ресурсів, банкам необхідно мати по ним найбільш високий оперативний резерв для підтримки ліквідності. Тому оптимальною вважається питома вага цих коштів в ресурсах банку до 30-36%.
Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.
До депозитів до запитання у вітчизняній банківській практиці належать:
n кошти, що зберігаються на поточних і розрахункових рахунках державних, акціонерних підриємств, різних малих комерційних структур;
n кошти фондів різного призначення в період їх витрачання;
n кошти в розрахунках;
n кошти місцевих бюджетів і на рахунках місцевих бюджетів;
n залишки коштів на корреспондентських рахунках інших банків;
n депозити до запитання.
Перевагою депозитів до запитання для їх власників є їх висока ліквідність. Гроші на такі рахунки зараховуються і знімаються по мірі здійснення господарських та інших операцій, що відображаються в грошовому вираженні на цих рахунках.
Основний недолік – відсутність сплати відсотків по рахунку або ж дуже невисокий відсоток. Таким чином, особливості депозитного рахунку до запитання можна охарактеризувати так:
· внесення і вилучення грошей здійснюється в будь-який час без будь-яких обмежень;
· власник рахунку сплачує банку комісійні за користування рахунком у вигляді твердої місячної ставкиабо в відсотках до дебетового обороту по рахунку;
· банк за зберігання грошових коштів на рахунках до запитання сплачує невисокі відсоткові ставки або зовсім не платить (кошти в розрахунках);
· банк по депозитах до запитання відраховує більш високі норми у фонд обов’язкових резервів.
До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виторгу від реалізації продукції та інших грошових пререказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.
Формою залучення банком вкладів до запитання є поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання відбувається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.
У світовій банківській практиці поряд зі звичайними депозитними рахунками до запитання широкий розвиток отримали такі види депозитних рахунків до запитання як нау-рахунки та посвідчені чеки.
Нау-рахунки – це депозитні рахунки до запитання, на які можна виписувати розрахункові документи на користь третіх осіб. Ці рахунки поєднують принцип ліквідності з можливістю отримання доходів у вигляді процентів. Ці рахунки відкриваються тільки приватним особам і неприбутковим фірмам.
Рахунки, що посвідчуються чеками – це депозитні рахунки до запитання, на яких відокремлюються грошові кошти для оплати посвідчених чеків. Остання являють собою чеки, на яких банк робить особливу політику про наявність коштів для їх оплати. У вітчизняній практиці цей вид розрахункових чеків мав назву „розрахункові чеки, акцептовані банком”. В дійсний час аналогом цих рахунків можна вважати рахунки, на яких зберігаються грошові кошти для оплати чеків із лімітованих чекових книжок.
В країнах з розвиненою ринковою економікою на долю депозитів до запитання припадає біля 30% у сумі залучених ресурсів.
Строкові депозити і ощадні вклади представляють найбільш стійку частину депозитних ресурсів.
Строкові депозити – це грошові кошти, що вносяться в банк на фіксований строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вони поділяються на:
n власне строкові депозити;
n депозити з попереднім повідомленням про вилучення коштів.
Зокрема, в банках Західної Європи і США на долю власне строкових депозитів припадає вище 60% всіх депозитних ресурсів.
Власне строкові депозити за строками зберігання коштів поділяються на депозити за строком:
n до 30 днів;
n від 31 до 90 днів;
n від 91 до 180 днів;
n від 181 до 360 днів;
n вище 360 днів.
За строковими вкладами з попереднім повідомленням про вилучення коштів банки вимагають від вкладника спеціальної заяви на вилучення коштів. Строки подання таких заяв зараня обговорюються і відповідно до них встановлюється величина проценту по депозиту. Строки можуть варіюватися від 7 днів до декількох місяців в залежності від строку депозитного вкладу. Прикладом може бути депозит з графіком витрачання грошових коштів (депозит з попереднім повідомленням).
Таким чином, строковий вклад (депозит) має чітко визначений строк, за ним сплачується, як правило, фіксований процент і вводяться обмеження щодо дострокового вилучення вкладу. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Такі вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів.
При вилучені вкладу раніше обговореного строку банк накладає штраф у розмірі раніше домовленого відсотка від величини депозита та строку вилучення.
4.Класифікація кредитів що надаються банкам.
Види банківського кредиту:
А) за строками користування:
* короткострокові (до 1 року);
* середньострокові (до 3 років);
* довгострокові (понад 3 років).
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів.
Б) за забезпеченням:
* забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
* гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
* з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
* незабезпечені (бланкові).
В) за ступенем ризику:
* стандартні;
* з підвищеним ризиком;
Г) за способом надавання :
* одноразово;
* відповідно до відкритої кредитної лінії;
* гарантійні (з наперед обумовленою датою надавання, у разі потреби, із стягненням комісії за зобов'язання).
Д) за строками погашення:
* водночас;
* у розстрочку;
* достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);
* з регресією платежів;
* після завершення обумовленого періоду (місяця, кварталу).