Кредитоспроможність– це здатність позичальника повністю у визначений термін розраховуватися за своїми борговими зобо- в’язаннями. У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку . Так, в практиці американських банків застосовується правило “5С” , як абревіатура від перших літер критеріїв кредитування:
- Character (характер);
- Capacity (спроможність);
- Capital (капітал);
- Collateral (забезпечення);
- Condition (умови).
“Характер” позичальника– це перш за все його ділова репутація , ступ відповідальності, спроможність погашати борги . Тут же визначається ставлення позичальника до своїх зобов’язань у минулому, чи мав він затримки у погашенні позик , який його статус у світі бізнесу. Найбільш повно характер позичаль-ника розкривається в ході попереднього інтерв’ю .
“Спроможність”позичальника визначають за допомогою гли-бокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та пер-спектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту:
- поточні грошові надходження
- продаж активів
- нові позики на грошовому ринку.
Важливе значення має для банку такий критерій , як “капітал” фірми: ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими статтями активів та пасивів.
“Забезпечення” кредиту – дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також становлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави .
“Умова”– це загальні економічні умови , що визначають рин-кову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника: стан економічної кон’юнктури , наяв-ність конкуренції, податкова політика , механізм ціноутворення.
Комерційні банки європейських країн використовують різні системи оцінки кредитоспроможності позичальників, найвідоміші серед яких є система PARTS, назва якої також виступає як абревіатура від перших літер слів, що визначають ключові умо-ви кредитування :
- purpose (цілі кредитування);
- amount (розмір кредиту);
- repayment (механізм погашення кредиту);
- terms (строк на який надається кредит);
- security (забезпечення кредиту).
Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичаль-ників, в основу яких , як правило, покладено методичні реко-мендації НБУ щодо оцінки комерційними банками кредитоспро-можності та фінансової стабільності позичальника .
У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенцій-
них позичальників – юридичних осіб в сучасних умовах скла-дається з двох основних етапів:
1.Аналіз фінансового стану
2.Аналіз якісних показників діяльності підприємства.
Перший етап- розрахунок і оцінка показників фінанси-
вої діяльності потенційного позичальника
ЦІНА БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ.
Основним видом плати за банківським кредитом є про-цент.Поряд з процентом банки можуть установлювати комі-
сію, що застосовується як додатковий елемент ціни банків-
ського кредитування. Комісія встановлюється, як правило, у
тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує до-даткову роботу, пов’язану з оформленням позички і контро-
лем, або наглядом за здійсненням проекту що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента.
Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:
- облікова ставка центрального банку
- рівень інфляції
- строк позички
- ціна сформованих ресурсів
- ризик
- розмір позички
- попит на банківські позички
- якість застави
- зміст доходів, що кредитуються
- витрати на оформлення позички і контроль
- ставка банку - конкурента
- характер відносин між банком і клієнтом
- норма прибутку від інших активних операцій.
Вплив цих факторів на рівень процентної плати за корис-тування банківськими позичками є взаємозв’язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати
Їх сукупності доцільно.
Вплив цих факторів на рівень процентної плати за корис-тування банківськими позичками є взаємозв’язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати
Їх в сукупності доцільно.
Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних бан-ків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків . Базова процентна ставка може бути вищою або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїми позич-ками нижчі від облікової ставки.
Облікова ставка центрального банку залежить від характеру його голово - кредитної політики процентних ставок на міжна-родному ринку позичкових капіталів , стану платіжного балансу країни і курсу національної валюти.
Грошово - кредитна політика центрального банку може бути спрямованою або на експансію, або на рестрикцію кредиту. Коли центральний банк проводить політику експансії , він зменшує облікову ставку, а при політиці рестрикції – підвищує її.
Якщо на міжнародному ринку позичкових капіталів норма про-цента змінюється, то відповідно змінюється й облікова ставка центрального банку.
Якщо в країні складається пасивний платіжний баланс і уряд не хоче допустити падіння курсу національної валюти нижче певного рівня , облікова ставка центрального банку звичайно під-вищується для стимулювання залучення іноземного капіталу.
Рівень інфляції впливає як на облікову ставку Центрального банку, так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що Центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), ко-мерційні банки також враховують інфляційний фактор . Річ у тім , що облікова ставка Центрального банку не змінюється часто, тому в періоди між її змінами і при інфляційній активності у комерційних банків виникає потреба враховувати інфляцію, яка
не покрита обліковою ставкою.
Фактор терміну кредиту прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за позичками банку. Чим триваліший термін користування, тим дорожчим для позичальника є кредит. Така залежність обумовлена двома причинами . По-перше, при тривалішому терміну позики більшим є ризик втрат від неповер-нення боргу і від знецінення коштів , переданих у позику у зв’язку з інфляцією, що неминуча в ринковій економіці. По-дру-ге , вкладення коштів довготривалого характеру , як правило, за-безпечують відносно вищу віддачу.
Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депо-зитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси , тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.
Ризик - є невід’ємним атрибутом кредитування. Тут виника-ють кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків зале-жить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризи-кованішими є незабезпечені (бланкові ) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому . Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент , або компенсувати кре-дитору витрати від ризикового розміщення коштів.
Розмір позички зворотно впливає на рівень процентної ставки. Звичайно її рівень нижчий при більших позичках, оскільки відносні витрати , пов’язані з кредитною послугою, тут нижчі . Крім того , великі позички надаються великим клієнтам , котрі, як правило, менше схильні до банкрутства. Але з такого правила можуть бути і винятки. Банк може не зменшувати процентної ставки за великими кредитами, коли за його рахун-ками це може привести до підвищення ризику у зв’язку з погіршенням структури позичкового портфеля внаслідок порушення правила диверсифікації активів.
Попит на позички прямо впливає на рівень процентної став-ки . Зростання попиту зумовлює підвищення процентної ставки за позичками . Але в умовах конкуренції між кредитними уста-новами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керу-ючись тим, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурентні переваги.
Якість застави зворотно впливає на рівень процентної ставки за позичками . Чим вона вище, тим, за інших рівних умов , від-носно нижчою може бути процентна ставка за позичкою. Це по-в’язано з тим , що якісніша застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення позички за рахунок її реалізації.
На рівень процентної ставки впливає зміст заходів, що кредитуються. Так, кредити, що опосередковують витрати , висока рентабельність яких є результатом спекулятивних дій позичальника, коштують звичайно дорожче тих, котрі забезпечують ефект , пов’я-заний з виробництвом продукції, особливо сільського господарства.
Витрати на оформлення позички і контроль прямо вплива-ють на рівень позичкового процента. Чим ці витрати більші, тим, за інших рівних умов вища норма процента за позичкою. Іноді витрати, пов’язані з кредитним процесом , не включаються в про-центну ставку, а компенсуються шляхом стягнення з позичальни-ка комісійних платежів.
Ставка банку - конкурента враховується при встановленні рів-ня позичкового процента залежно від характеру процентної політики, яку проводить даний банк. Прагнення додаткового прибутку спону-кає встановлювати вищі проценти порівняно з іншими кредиторами. Якщо проводиться політика розширення ринку кредитних послуг, позичковий процент встановлюється на нижчому рівні, ніж у кон-курентів.
Норма прибутку від інших активних операцій слугує одним з орієнтирів при встановленні норми позичкового процента .Якщо, наприклад , інвестиційні операції забезпечують банку відносно вищий прибуток на одиницю вкладеного капіталу ніж позичкові, то банку необхідно переглянути свою процентну політику в бік підвищення позичкового процента.
При врахуванні означених факторів треба не забувати про підсумковий результат , який полягає у тому , що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джерелом отримання прибутку від позичкових операцій.