Тема 12.. Сутність грошового ринку (2 год.)
1.Інструменти грошового ринку.
2.Види відсотків.
3.Попит та пропозиція на гроші
4. Модель грошового ринку.
5. Функції грошового ринку.
Література: [1, 2, 3, 4, 7,11,12]
1.Інструменти грошового ринку.
Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути – банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми.
Джерела ресурсів – кошти, залучені банківською системою.
Основні позичальники – фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення.
2.Види відсотків.
Ринкові елементи, що властиві грошовому ринку – попит, пропозиція, ціна. Попит є попитом на позики, пропозиція – пропозиція позик, ціна – відсоток на позичені кошти.
Розмір відсотка визначається споживчою вартістю позиченого капіталу (здатністю надавати позичальнику потрібні блага). Залежить від розміру позики та терміну її дії.
Фахівці з питань теорії грошей А. Гальчинский, Б. Івасів, А. Мороз, М. Савлук, О. Стойко радят в ціому питанні звернути увагу на такий момент, що оскільки на грошовому ринку існує декілька способів купівлі-продажу грошей, розрізняють і декілька видів процента: облігаційний, банківський, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський тощо. Рівні ставки по окремих видах процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з них має своє призначення і вирішує свої специфічні задачі.
1. облігаційний процент – норма доходу, встановлена за цінними паперами. Має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у ЦП. Повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж ЦП.
2.Банківський процент – узагальнена назва відсотків за операціями банків.
3. Депозитний процент – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
4. Позиковий процент – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами
Облігаційний процент повинен забезпечити заінтересованість інвесторів, в т.ч. банків, вкласти їх в цінні папери. Тому цей процент повинен мати вищу ставку ніж процент по банківських депозитах, оскільки останні більш ліквідні, ніж цінні папери. Проте ставки облігаційного процента можуть істотно коливатися залежно від виду цінних паперів, рейтингу їх емітента, строку тощо.
Ставки депозитного процента ицповинні бути нижчими ставок позичкового процента, оскільки за рахунок цієї різні в ставках, що називається маржею, банки одержують доход і формують прибуток.
Ставка облікового процента встановлюється Центральним банком на основі ретельного вивчення стану грошового ринку. Вона виступає своєрідним барометром цього ринку та орієнтиром для визначення процентних ставок по всіх інших видах операцій на грошовому ринку.
Використання облікової ставки центральним банком при видачі позичок комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок по всіх видах процента в певній мірі повторює рух ставки облікового процента, проте повністю з ним не співпадає.
Для більш повного вияснення механізму дії процента на ринку важливо встановити зв'язок зміни процентної ставки з інфляцією.
Внаслідок інфляційного зростання товарних цін зростає номінальний обсяг національного продукту. Для його реалізації повинна пропорційно зростати "поточна каса" економічних суб'єктів, що спричиняє відповідне зростання попиту на позички. А це в свою чергу підштовхує вверх номінальні ставки процента.
Якби темпи зростання номінальної процентної ставки співпадали з темпами зростання цін, то реальна ставка процента залишалася б незмінною. В цьому випадку залишились би незмінними альтернативна вартість грошей та обсяги реального попиту на гроші і реальної пропозиції грошей. Тому рівновага грошового ринку не була б порушена ціновою інфляцією.
Залежність динаміки номінальних процентних ставок від темпів інфляції широко визнана в західній економічній літературі. Вона відома під назвою "ефект Фішера", згідно з яким процентні ставки реагують на зміну товарних цін (інфляцію) за співвідношенням один до одного. Ця закономірність враховується центральними банками західних країн в грошово-кредитній політиці.
Як зазначалося раніше, рівень процентної ставки визначається співвідношенням попиту і пропозиції на грошовому ринку.
Причиною зміни попиту на гроші може бути зміна альтернативної вартості зберігання грошей. Як зазначалось вище, альтернативна вартість — це втрати доходу в зв'язку зі зберіганням активів у високоліквідній, але малодоходній формі. Чим більші ці втрати, тим меншим буде бажання економічних суб'єктів зберігати такі активи. І навпаки — зниження альтернативної вартості збільшуватиме попит на гроші, при інших рівних умовах. У першому випадку економічні суб'єкти віддадуть перевагу високому доходу на альтернативний актив, а не володінню високою ліквідністю, і попит на гроші знизиться. В другому випадку все буде навпаки.
Не вдаючись до глибокого аналізу зміни альтернативної вартості зберігання грошей, відмітимо лише, що цей фактор діє на повну силу в умовах розвинутого ринку цінних паперів, де легко знайти високодохідні слаболіквідні (негрошові) фінансові активи. В Україні такий ринок тільки починає формуватися, що знижує роль цього фактора впливу на грошовий ринок та на рівень процентної ставки.
Фактор альтернативної вартості зберігання грошей дає можливість з'ясувати зв'язок попиту на гроші з швидкістю обігу грошей. Між альтернативною вартістю зберігання грошей та швидкістю їх обігу існує прямий зв'язок: чим вартість вища, тим швидше економічні суб'єкти розлучаються зі своїми запасами високоліквідних активів і тим вищою буде швидкість обігу грошей в потоках доходів. Тому є підстави вважати,що між швидкістю обігу грошей і попитом на гроші існує зворотна залежність.
Оскільки попит на гроші внутрішньо зв'язаний з попитом на інвестиційні ресурси, обсяг його може змінюватися також під впливом факторів, які формують попит на інвестиції. Це перш за все підвищення прибутковості інвестиційних проектів, яке призводить до збільшення планових інвестицій і попиту на грошові кошти. При інших рівних умовах це буде підштовхувати вверх процентну ставку. Крім того, зростання бюджетних витрат, які спричиняють збільшення державних позик, призводить до витіснення інвестицій, внаслідок чого скорочується потік інвестиційних ресурсів, що також буде підвищувати процентну ставку.
Проте мало вияснити під впливом яких факторів змінюється процентна ставка. Важливо також з'ясувати, в яких межах такі зміни можливі і які їх економічні наслідки.
Межі зміни процентної ставки визначаються нормою прибутку, що передбачається інвестиційним проектом, з яким пов'язаний попит на гроші. Норма прибутку становить верхню межу зміни норми процента: при наближенні чи перевищенні нормою процента цієї межі запозичення (купівля) грошей стане невигідним і попит на гроші знизиться. Нижньою межею норми процента виступає нульовий рівень: при наближенні до нього процентної ставки пропозиція грошей в позичку стає невигідною.
Наслідки зміни процентної ставки різноманітні і зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.
Перш за все зміни процентної ставки впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні — підвищується. Оскільки пропозиція грошей (банками) автоматично не слідує за зміною ставки процента, на грошовому ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей (вільних резервів у банків), що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки — недостача грошей, що загрожує дефляцією.
За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом процентної ставки.
Більше того, рівень процента стає об'єктом державного регулювання, а процентна політика центрального банку країни важливим інструментом грошово-кредитного регулювання.
Центральний банк у своїй грошово-кредитній політиці може поставити задачу утримувати процентну ставку незмінною, підвищувати чи знижувати її. Щоб вирішити будь-яку з цих задач, потрібно відрегулювати на відповідному рівні співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це в свою чергу викличе адекватні зміни в реальній економіці — зміни обсягів виробництва, обсягів інвестицій, схильність до заощаджень тощо.
Утримуючи норму процента на незмінному рівні, центральний банк добивається стабілізації ціни грошей і ціни товарів як важливої передумови прийняття виважених рішень всіма господарюючими суб'єктами. Створюються сприятливі умови для стримування інфляції, для тривалого підтримування обсягів виробництва та структури економіки в стані рівноваги.
Підвищуючи процентну ставку (політика дорогих грошей), центральний банк стримує попит на позички, що призводить до скорочення інвестицій і обсягів виробництва, товарної пропозиції, до підвищення цін на товарних ринках. Знижуючи процентну ставку (політика дешевих грошей), він сприяє розширенню попиту на позички, що призводить до розширення інвестицій, обсягу виробництва, підвищення товарної пропозиції і зниження товарних цін.
Отже центральний банк може використовувати процентну ставку як інструмент вирівнювання циклічних коливань — стримувати на стадії підйому і стимулювати на стадії спаду.
Норма процента є нормою економічної ефективності будь-якої підприємницької діяльності. В цьому її важлива економічна роль. Жоден підприємець не наважиться вкладати свої кошти "в справу", яка принесе йому норму прибутку нижчу ніж норма процента. В такому випадку вигідніше внести ці кошти в банк на депозит чи купити цінні папери і без особливих клопотів одержати більший доход у вигляді процента.
Особливо важливу роль відіграє процент у банківській справі. Адже банки — провідні суб'єкти грошового ринку. З процентом пов'язані основні банківські ризики, на основі процента формується значна, а в Україні — переважна маса доходів і витрат банків. Процент — важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції і, разом з тим, важливий фактор консолідації банків в цілісну систему. Без вірного використання цього інструменту неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.