На фінансовому ринку України діють різні учасники, функції яких зумовлюються метою їх діяльності й участю у здійсненні угод. Коло учасників фінансового ринку, а також умови їхньої діяльності визначаються державою. Держава управляє фінансовим ринком переважно через вплив на середовище, в якому функціонують суб'єкти ринку. Вона має достатньо важелів опосередкованого впливу на суб'єктів фінансового ринку, щоб досягти їх бажаної поведінки. Державний сектор, надаючи кредити і отримуючи позики, відіграє на фінансовому ринку важливу роль. Слід пам'ятати, однак, що навіть у тих випадках, коли держава сама виступає суб'єктом фінансового ринку, вона не в змозі адміністративне примусити власників коштів збільшити чи зменшити їх
пропонування на фінансовому ринку.
Учасників фінансового ринку залежно від виконуваних ними функцій
можна класифікувати, як показано на рис. 2.
Проведений аналіз дає змогу визначити фінансовий ринок як механізм взаємодії власників заощаджень, фінансових посередників і реальних інвесторів, Що грунтується на добровільній договірній основі та принципах економічної Доцільності, або іншими словами — це сукупність соціально-економічних відносин у сфері трансформації вільних грошових засобів у позичковий капітал через кредитно-фінансові інститути на основі попиту і пропозиції. І відповідно значення фінансового ринку в системі ринкових відносин полягає у наданні можливості відкласти споживання нині, нагромадити заощадження і вкласти їх у підприємницьку сферу.
Нині значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціальне зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме: наявність відносно розвинутої ринкової інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої сили; ненасичений вітчизняний ринок.
Однак залучення іноземних кредитів ставить перед урядом завдання подвійного характеру. З одного боку, залучення кредитів є необхідним (за підрахунками економістів, надушу населення в Україні припадає 23 дол. прямих іноземних інвестицій), а з другого — іноземні кредити формують зовнішній борг країни і нераціональне їх використання призведе країну до поглиблення боргової кризи. Отже, особливої актуальності набуває підвищення ефективності використання іноземних кредитів, а також залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств. Банківською системою мобілізовано в депозити близько 2 млрд. грн. населення, у той час як майже 70% працюючих громадян США регулярно спрямовують свої пенсійні заощадження не на банківські рахунки, а в інвестиційні фонди, які розміщують ці кошти в акції та інші цінні папери. За різними розрахунками в Україні у населення знаходиться 10—15 млрд. грн. Обсяг заощаджень свідчить, що навіть за умов довготривалої економічної кризи інвестиційний потенціал домашніх господарств як постачальників інвестицій є вельми суттєвим.
За цих умов основними пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку повинні бути:
— стабілізація законодавчої бази, запровадження системи врегульованих оптимальних норм і методів через найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі важелі;
— проведення адміністративної реформи і, зокрема, реформи Міністерства фінансів у напрямі вдосконалення його організаційної структури, уточнення функцій, підвищення ролі й статусу;
— централізація та організаційна оформленість обігу цінних паперів в Україні через створення єдиної біржової системи;
— здійснення заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку капіталів, обмеження доступу до нього нерезидентів, що сприятиме зростанню обсягів капіталу;
— запровадження та розвиток таких інститутів, як ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора;
— обмеження зовнішніх запозичень й розширення випуску державних і місцевих позик;
— залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств;
— розвиток різноманітної довірчої діяльності, операційного страхування;
— створення системи захисту прав інвесторів на фінансовому ринку;
— формування учасника фінансового ринку як суспільного інституту, тобто такого учасника, для якого соціальне зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися у суспільстві, є настільки очевидними, що не потребують офіційних угод між контрагентами, які діють в економіці.
Узагальнюючи вищесказане, хочемо наголосити, що здійснення даного комплексу заходів щодо врегулювання фінансового ринку дасть змогу зменшити його залежність від іноземного капіталу, особливо від непередбачуваної поведінки зарубіжних спекулятивних інвесторів, а також залучити на ринок внутрішні фінансові ресурси — вільні кошти населення. Фінансовий ринок стане прогнозованим, а взаємозв'язки між його структурними елементами — гармонійними і взаємоузгодженими. Його стійкість буде зміцнена, і цінні папери стануть стабільним інструментом нагромадження і переливу капіталів.
Ефективно діюча система фінансових ринків може бути створена тільки на основі цілісної науково обгрунтованої стратегії, що включає пріоритетні цілі податкової, адміністративної, законодавчої, соціальної політики, а також систему заходів їх забезпечення, що максимально враховують своєрідність перехідного етапу економіки при зміцненні й удосконаленні структурних елементів фінансового ринку.