Екологічної кризи

 

В поглядах на ідею ноосфери всі вчені, незважаючи на деякі розбіжності між ними, досягли єдності в головному: у тому вигляді, в якому ця ідея була подана і обґрунтована півстоліття назад, без урахування змін, що відбулися за цей період, вона не може слугувати базою для розробки шляхів виходу нашої цивілізації з глобальної екологічної кризи та розбудови еколого-економічно збалансованого суспільства. Потрібні нові підходи, нове бачення біосферно-техносферних процесів і зв’язків, нові форми поведінки в довкіллі, сформовані на засадах нової, екологічної, культури.

В.Зубаков розглядає два сценарії майбутнього людства: перший – песимістичний, за яким людство не зможе стримати розвиток глобальної екологічної кризи і через 30 – 40 років розпочнеться активна деградація, вимирання людства, наступ техносфери.

За другим сценарієм за той же час людство або істотно загальмує, уповільнить розвиток глобальної екологічної кризи, або навіть зможе її подолати. Для цього необхідно здійснити політичне об’єднання людства, контроль кількості населення, повну екологізацію виробництва та реалізацію торжества соціальної справедливості. Побудова такого єдиного і благополучного суспільства, як зазначив К.Петров, є утопією.

Доволі песимістичні міркування про ноосферу висловлює і відомий український біолог В.Межжерін, який характеризує ноосферу як нову релігію. Він стверджує, що «Сила цивилизации и разум ноосферы – вещи несовместимые! На базе существующей действительности ноосфера не может сформироваться. Главным результатом мыслительной деятельности становится не процесс познания об’єктивно действующих законов, а творение собственных миров, представляющих собой утопии. Цивилизованный человек порывает с подлинным миром. Между ними возникает конфликт, который разрешается одним единственным способом – гибелью цивилизации. При этом главной причиной, по которой это происходит, является потеря разума. Потеря разума и формирование ноосферы – сферы разума остаются явлениями несовместимыми. Из того, что отсутствует, нельзя что-либо воздвигнуть, Более того, ноосферу не строят, она приходит сама как природное явление. Для того чтобы это пришло, Природа расчищает себе дорогу. Она забирает разум у человека и его же руками уничтожает цивилизацию, обеспечивает возврат к действительному миру, в основе которого лежат вечные и неизменные законы, отображающие господствующий в природе порядок и разум».

Яскравим прикладом неспроможності людини керувати біосферними процесами навіть на обмеженому, спеціально облаштованому просторі можуть бути кілька грандіозних експериментів, виконаних американцями («Біосфера – 2») і росіянами («Біос – 3»). Експериментатори прагнули показати, що за допомогою найсучасніших технічних засобів можна ізолюватися від світу в штучних резерваціях, створити там мини-біосфери з необхідною для життя кількістю екосистем, рослин і тварин. Набутий досвід мав бути використаний для створення можливостей тривалого перебування на космічних станціях та інших планетах.

Потужний вплив суспільства на довкілля свідчить про витискання біосфери техносферою. Немає уже ніяких сумнівів стосовно того, що продовження тих економічних, демографічних, екологічних і політичних тенденцій, які склалися, неминуче веде до створення глобальних умов, за яких людство загине.. Тому немає ніяких сумнівів і в тому, що необхідна докорінна зміна способу життя, необхідний перехід на нові шляхи розвитку цивілізації. І серед багатьох варіантів моделей функціонування майбутнього суспільства перевага надається не технократичним, а екологічним підходам. Усі дослідники одностайні в наступному: необхідно різко знизити навантаження на біосферу, змінивши концепцію екологізації людської діяльності.

Протягом останніх десяти років різними вченими в різних країнах розроблені численні концепції розвитку людства у 21 столітті., які зменшують техногенний тиск на біосферу, але кардинально проблему не вирішують.

Група вчених з Інституту біофізики Сибірського відділення РАН (І.Гітельзон, С.Барцев, В.Охонін та ін., 1997), спираючись на результати глибокого наукового аналізу програмних матеріалів міжнародного екологічного форуму в Ріо-де-Жанейро (1992), а також на дані експериментів виживання людини в невеликих замкнених штучних екосистемах, розробили і запропонували свій варіант симбіотичного шляху розвитку людства, відкидаючи ідеї сталого розвитку. Вони пропонують вирішити проблему біоресурсів і зменшення техногенного тиску на біосферу за рахунок конструювання складних симбіотичних систем. На думку цих учених, досвід створення замкнених систем життєзабезпечення показав, що не варто надто драматизувати глобальні проблеми забезпечення людства продуктами харчування: за всіма оцінками, якщо ефективно і правильно організувати господарство, то на Землі може вижити майже 50 млрд. людей.

Учені намагаються довести, що зростання народонаселення ніякої загрози глобальній екологічній рівновазі не становить. На їхню думку, розробка високо- екологічних технологій та значне поширення їх в країнах третього світу не погіршить екологічної ситуації на планеті. Небезпеку використання країнами третього світу неекологічних технологій варто розглядати як допоміжний стимул до глобальної конверсії технологій, а не як привід до зниження чисельності населення у цих країнах. Однак виникає інша проблема – у найближчі десятиліття люди мають відмовитися від використання викопного палива і перейти на нові джерела енергії (більш екологічні, технічно доступні для використання і достатні для забезпечення економіки майбутнього). При цьому необхідно враховувати, що розвиток, зорієнтований на ресурсозбереження і обмеження ресурсокористування, неодмінно призведе до непорозумінь і суперечностей між окремими країнами.

Досить критично оцінюючи стратегію сталого розвитку, основні принципи якої викладені у Звіті Міжнародної Комісії з охорони навколишнього середовища і ресурсів та у матеріалах конференції в Ріо, Т.Акимова і В.Хаскін (1994, 1998) пропонують свої принципи екологічного розвитку. Вони аргументовано засвідчують спираючись на аналітичні дані 1992 – 1998 років , що концепція сталого розвитку намагається примирити непримирене: зберегти концепцію споживання і гіперспоживання і при цьому вирішити завдання збереження природи у межах цивілізації, яка знищує цю природу. У концепції сталого розвитку не йдеться про спробу бодай частково припинити економічну гонитву й хижацьке ресурсоспоживання, в ній чітко проглядається слабо завуальоване бажання багатих країн і верств населення стримати намагання бідних підвищити свій добробут, а також соціально-політична дискримінація.

Базові принципи екорозвитку Т.Акимової і В.Хаскіна спрямовані на розв’язання практичних завдань на національному і регіональному рівнях. Їх висновки здебільшого збігаються з висновками авторів багатьох інших концепцій і стратегій сталого розвитку.

Головним недоліком їхньої концепції є ігнорування природних екосистем, відсутність розгляду особливостей їх життєво важливих процесів у взаємозв’язку з динамікою техногенних навантажень.. Питання об’єктивної і ефективної оцінки несучої ємності екосистем, кількісно розрахованого допустимого господарського навантаження на екосистеми, яке може витримати і переносити впродовж тривалого часу сукупність реципієнтів і екологічних систем території залишається нерозв’язаним.

І.Шварц та інші (2993) намагаються довести, що антропогенний вплив на біосферу виявляється перш за все на регіональному і локальному рівнях, а в глобальних масштабах екологічної шкоди не завдає, що сталий розвиток може бути досягнений лише шляхом розв’язання регіональних і локальних екологічних конфліктів.

Ф.Клементс, В.Сукачов, В.Василевич стверджують, що стійкість біологічних угрупувань, біоценозів підтримується за умов постійного порушення їх цілісності. Але тут має значення який рівень екологічної дестабілізації має місце і за який період вона настає. Якщо дестабілізація настає швидко й екологічні чинники наближаються до межі витривалості, то годі казати про динамічну сукцесію.

Р.Баландін та інші стверджують, що ГОМО сапієнс не належить керівна роль у біосфері, що людина розумна – це сліпа гілка еволюції, що в біосфері існують групи організмів, які наділені потенціальною можливістю мутагенного вибуху і народження нових видів, які здатні протистояти екологічним стресам як природного так і техногенного походження.

У 2000 році вийшла цікава і ґрунтовна робота відомих російських екологів В.Данілова-Данільяна і К.Лосєва «Экологический вызов и устойчивое развитие», в якій проаналізовано і узагальнено сучасні уявлення про гармонійний розвиток, але більш глибоко, з використанням величезного обсягу найсучасніших екологічних і соціально-економічних матеріалів, представлена розроблена авторами концепція біотичної регуляції навколишнього середовища. Вважається, що за умов сьогодення вона є найбільш обґрунтованою і можливою для реалізації в разі доповнень і вдосконалень.

Одним із важливих міжнародних документів, де розглядаються еколого-економічні проблеми людства і наводяться пропозиції щодо їх розв’язання, є «Порядок денний на 21 століття», ухвалений на Міжнародному екологічному форумі в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Цей документ – концепція сталого розвитку, висунута Комісією з навколишнього середовища і ресурсів ООН – включає понад 100 програм, які охоплюють проблеми від подолання бідності до підсилення ролі громадськості у розв’язанні екологічних негараздів. Але такі проблеми як демографічні, структура споживання, борги країн, що розвиваються, військові витрати і блоки та їх роль в еколого-економічному збалансованому розвитку, експорт небезпечних відходів, співіснування релігій як чинник стабілізації тут навіть не розглядалися.

В цьому документі використано чимало застарілих догм. Час, який пройшов з моменту появи документу, засвідчує, що жодна мета, поставлена в ньому не досягнута. Навпаки, триває активне загальне погіршення екологічних ситуацій на континентах і в Світовому океані, стрімко зростає розрив між багатими і бідними країнами і людьми, збільшується кількість як природних, так і техногенних катастроф, військових конфліктів, тощо. Виявилося, що людство в найближчий час не в змозі відмовитися від нарощування матеріальних благ, йде глобалізація способу життя і стереотипу поведінки, які не сумісні зі сталим розвитком.

Незважаючи на те, що концепція сталого розвитку є нині єдиним найбільш визнаним і головним інструментом глобальної екологічної політики через згадані факти дедалі більше вчених ставляться до неї досить критично і навіть негативно.

Програма гармонійного розвитку містить п’ять основних суперечностей, які пропонується вирішувати з використанням різних сценаріїв розвитку (суперечності між реальним життям і життям в гармонії з природою, між реальним розвитком і довкіллям, суперечності інтересів сучасного і майбутнього поколінь, суперечності між багатими і бідними, внутрішньо економічні суперечності).

Відповідно до сучасного екологічного підходу гармонійний розвиток – це такий розвиток, який не виводить глобальну цивілізацію за межі господарської ємності біосфери, не викликає у біосфери процесів руйнування, деградації і виникнення непридатних для життя людини умов.

У стратегії сталого розвитку США з 16 принципів розвитку 7 присвячені економічному зростанню, розвитку й ефективності. Екологічні проблеми, які згадуються в 12 пунктах зводяться до боротьби із забрудненнями, відходами, до локальної очистки довкілля. Суперечності між економікою і екологією залишаються. Американці планують поширити свій «досвід» на інші країни, які не мають ні американського багатства, ні могутності, ні технічних можливостей. Між рядками американської стратегії розвитку читається, що весь світ буде охороняти довкілля під керівництвом США для їх економічного процвітання і соціальної справедливості.

В.Данілов-Данільян і К.Лосєв дійшли висновку, що справжньою критичною межею, зімкнення з якою представляє реальну загрозу для людства, є не критичні ресурси надр, запаси прісної води, доступні для використання джерела енергії, а господарська ємність біосфери – гранично допустиме антропогенне навантаження на біосферу, перевищення якого приводить її у стан збурення, а потім і до розвитку деградаційних процесів. На противагу розглянутим вище концепціям розвитку людства вони наводять свою – концепцію біотичної регуляції навколишнього середовища.

Завдяки біотичній регуляції придатне для життя на Землі природне середовище відновлювалося після будь-яких локальних і регіональних катастроф, біотична регуляція ніколи не переставала діяти в глобальних масштабах. Ця регуляція забезпечується перш за все роботою бактерій і грибів, які споживають до 90% енергії, що запасається в органічній речовині, синтезованій рослинами. Дрібні безхребетні споживають ще близько 10%, практично всю залишкову частину потоків енергії. Хребетні використовують менше 1% потоку енергії в угрупованні. Їхня робота, яка виконується в рамках біотичної регуляції довкілля, становить мізерну частку тієї роботи, що виконується рештою живих організмів. А це означає, що 99% праці самої людини, спрямованої на управління потужності цивілізації, мають витрачатися на стабілізацію довкілля. На саму ж людину залишається менше 1% від усієї енергії, яку вона створила.

Єдиним засобом збереження придатного для життя людини довкілля в глобальних масштабах є відновлення угруповань природної біоти не в межах мізерних площ заповідників, а на великих територіях земної поверхні. Це вимагає остаточного припинення освоєння дикої природи і рекультивації значної частини освоєних земель, скорочення загального енергоспоживання, поступового припинення економічного зростання, зменшення чисельності населення до можливо прийнятного рівня на основі планування сім’ї. Необхідно зауважити, що і ця пропозиція є також утопічною.

Вже в 70-х роках ХХ століття Римським клубом для недопущення можливої екологічної катастрофи пропонувалося обмеження речовинно-енергетичного споживання природи і мінімізації шкідливих викидів. Ідеалами були проголошені перехід до екологічно чистих технологій, відмова від технократичного ставлення до природи. Але виник новий комплекс проблем, що стосується умов, можливостей і шляхів реалізації цього ідеалу. Як можливо обмежити споживання природних ресурсів при демографічному тиску, як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової економіки з вимогами обмеження безперервного зростання виробництва і споживання? Як повинна змінитися структура цінностей технократичної цивілізації, яка досі орієнтується на розширення масштабів перетворення природи?

Н.Федоров писав, що світ йде до кінця. а людина своєю діяльністю навіть сприяє наближенню кінця, бо цивілізація, що експлуатує, а не поновлює, не може мати іншого результату, крім прискорення кінця. Влада над природою повинна означати таку здатність втручатися в природні і суспільні процеси, яка дасть можливість конструктивного вирішення виникаючих колізій і труднощів, зрозуміти той загальнопланетарний порядок, який необхідний для продовження історії цивілізації. Саме загально планетарний порядок, бо біосфера і суспільство це єдине ціле, і ніякі локальні заходи щодо порятунку того або іншого не можуть дати задовільного результату.

Сьогодні вже ясно, що на порядку денному настійно встало питання якомога більш широкої екологізації суспільної свідомості. Екологізація суспільної свідомості включає формування екологічної свідомості як самостійну форму суспільної свідомості, а також внесення екологічного аспекту у всі інші форми суспільної свідомості (політичну, правову, мораль, мистецтво).

Визначаючи подальшу стратегію розвитку людства і цивілізації, нові етично-філософські пріоритети у взаємовідносинах з природою, потрібно пам’ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини і може існувати без неї. А людина без біосфери існувати не може. Тому виконання принципу спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, відповідних обмежень.

З метою надати новий імпульс реалізації «Порядку денного на 21 століття» з 26 серпня до 4 вересня 2002 року в Йоганнесбурзі (Південна Африка) відбувся Всесвітній саміт зі сталого розвитку. Задачею його було знайти відповіді на виклики сталому розвитку, розробити механізм і плани дій, а також графіки їх реалізації на всіх рівнях земного соціуму. На саміті , перш за все, була дана характеристика глобальних тенденцій в основних сферах:

1. Глобалізація. Головна надія в світовій економіці 90-х років – глобалізація потоків товарів, послуг, фінансів в результаті приватизації і дерегуляції економічної діяльності. На сталий розвиток ще більше стали тиснути ТНК – (Транснаціональні компанії) провідні об’єкти світового зла. Стало характерним збільшення фінансових засобів ТНК і зниження потенціалу національних урядів. ТНК відіграють руйнівну роль економік і культур, особливо країн, що розвиваються.

2. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій став другою силою після глобалізації економік.

3. Адаптація до нових умов. Більшість народів світу не отримали переваг від глобалізації та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, країни та підприємства, які адаптувалися до цих змін, почали процвітати, а ті, що не зуміли, опинилися на другому боці.

4 Екологічні процеси.

5. Трансформація економік.

6. Міжнародні фінансові потоки.

Проаналізовані також і другі суспільно і екологічно значимі явища.

Споживання. Частка споживання 15% населення Землі в країнах з високим доходом становить 56%, а 40% найбіднішого населення в країнах з низькими доходами отримують лише 11% із загального споживчого балансу.

З точки зору ЮНЕП необхідним достроковим завданням є десятикратне скорочення споживання ресурсів в розвинених країнах.

Харчування. З 815 млн людей, які недоїдають. 777 млн проживають в країнах, що розвиваються, 27 млн – в країнах з перехідною економікою і 11 млн – в розвинутих країнах. Простежується тенденція зростання споживання їжі: у країнах, що розвиваються від 2100 до 2700 ккал, у розвинутих країнах – від 3000 до 3400 ккал.

Ліси. Швидкість знеліснення на глобальному рівні оцінюється 14,6 млн га за рік.

Для покращання стану на саміті на період до 2015 року були намічені орієнтири по основним напрямкам. Основні із них:

1. До 2015 року зменшити вдвоє частку людей, чий доход становить менше 1 дол. (зараз 1,2 млрд. людей за межею бідності).

2. Створити спільний світовий фонд для ліквідації бідності.

3. До 2015 року зменшити вдвоє частку населення, яке не має доступу до ресурсів безпечної питної води ( зараз 1 млрд.чоловік). В наш час через забруднену воду на Землі щороку гине 2,2 млн чоловік.

4. До 2015 року зменшити вдвоє частку населення, яке не має доступу до санітарного забезпечення.

5. Запровадити інтегроване управління водними ресурсами.

6. До 2015 року на 2/3 знизити смертність дітей віком до 5 років і материнської смертності на 70% відносно 2000р.

7. До 2005 року зменшити на 25% розповсюдженість ВІЛ серед молоді.

8. Розширити доступ до сучасних систем енергозабезпечення населенню, яке його не має.

Прийняті також орієнтири і по другим напрямкам, всього 21 пункт.

Ймовірність виконання цих заходів сумнівна, так як тут немає механізмів реалізації їх. Щодо покращання екологічного стану планети при досягненні намічених орієнтирів нічого не можна сказати, так як виконання передбачених заходів планується за рахунок подальшого економічного зростання на основі існуючих технологій.