З позиції соціології релігія вперше розглядається у роботах Г. Гегеля, А. Фейєрбаха, К. Маркса та Ф. Енгельса, які намагаються установити зв’язок релігії з державою та різними соціальними інститутами.
Гегель (“Філософія релігії”) показав зв’язок релігії з громадянськими правилами та обов’язками, обґрунтував принцип невтручання релігії у справи держави, але стверджував, що держава має спиратися на релігію та підтримувати її як одну з основ державного порядку та владарювання. Фейєрбах – “Релігія – ідеологічна опора тих, хто має владу”. Марксизм – релігія залежить не від свідомості людини, а від матеріального базису суспільства та класових відносин. Позитивізм – О. Конт: роль релігії у суспільстві – інтеграція та відтворення суспільства. У XIX ст. – М. Вебер – засновник соціології релігії. Вважав, що в основі розвитку суспільства знаходиться не економічний фактор, а духовний Визначив “ідеальні типи” соціальної дії, до яких відноситься і релігія. Вважав, що релігія може сприяти розвитку економіки чи навпаки. Е. Дюркгейм – вважав релігію необхідним структурним елементом будь-якого суспільства. Ототожнював релігію із свідомістю у цілому. Релігія забезпечує стабільність та цілісність суспільства. П. Сорокін – релігія необхідна, тому що забезпечує віру людини у священне, ідеальне, піднесене, величне. Феноменологія – Бергер (США) та Лукман (ФРГ) обґрунтовують релігію як фактор свідомості, що визначає реальність, її оцінку і розуміння людьми. З. Фрейд – у релігії реалізується несвідомий пошук батьківського захисту. Матеріалізм – релігія – породження природних та соціальних умов.
Структура релігії: релігійна свідомість, релігійні організації, релігійні відносини та релігійна діяльність.