СОЦІОЛОГІЯ

МВC УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

Факультет_____________________

Кафедра_ філософії і соціальних дисциплін

СОЦІОЛОГІЯ

Лекції з курсу

  Напрямки підготовки 6.030402 „Правознавство” Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

Одеса 2010

  Навчальні та виховні цілі: дати навичку порівняльного аналізу різних форм… Час: 2 години

Тема 6. Соціологія культури, релігії, моралі.

Вступ.Соціологія культури, релігії, моралі – це три напрямки соціологічних досліджень, які суттєво пов’язані одне з одним, бо спрямовані на аналіз найважливіших сфер духовного життя суспільства.

Досить часто вони об’єднуються поняттям культури у широкому сенсі, що для соціології створює певні труднощі і вимагає розділення предметів названих напрямків соціологічних досліджень.

Питання №1. Культура як соціальний інститут.

У вузькому: Е. Дюркгейм – це система цінностей, уявлень про світ та правила поведінки, загальні для людей, що ведуть один спосіб життя. Т. Парсонс: комплекс ідеальних зразків, які спрямовують діяльність індивіда,… Форми культури: народна (фольклор); висока (елітна); масова (уніфікована, стандартизована, розрахована на типову…

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА

Американський етнограф Джордж Мердок(1897—1985) виділяє такі універсальні риси культури людства: поділ та кооперація праці, харчування, право… Найбільш плідним є визначення культури через діяльність людей, оскільки…

Схема 56

Розвиток усіх трьох сфер людської культури визначається діяльністю індивідів (соціальних груп, класів, націй), однак ефективність цього розвитку залежить від багатьох якісних характеристик індивідів, соціальних груп і суспільства загалом, які також є підсумком діяльності попередніх і сучасних поколінь людського суспільства.

Сучасна західна соціологія розглядає культуру як сукупність способів і прийомів людської діяльності (і матеріальної, і духовної), об’єктивованих у предметах, матеріальних носіях (засобах праці, знаках), які передаються наступним поколінням[1]. Вітчизняні соціологи (професор В. А. Ребкало та ін.), обґрунтовуючи нову парадигму культури, формулюють більш досконале її визначення (див. схему 57).

Схема 57

Духовні й матеріальні цінності як результати людської діяльності нерозривно пов’язані між собою і безперервно взаємодіють, наповнюючи таким змістом сучасну діяльність людей як основний елемент культури, саму її сутність.

У кожному суспільстві формується своя неповторна культура, і всі її елементи — від діяльності до матеріальних і духовних цін­ностей — мають особливості, але є деякі узагальнюючі характеристики, які визначають певні культурні підходи, їх існує три: етно-
центристський, релятивістський та інтеграційний (див. схему 58).

Схема 58

У чистому вигляді жоден із підходів (тенденцій) ні в якому суспільстві не реалізується, але провідна тенденція (підхід), безумовно, є і реалізується у більшості країн. Наприклад, своєрідний етноцентризм, на думку ряду спостерігачів, панує в Сполучених Штатах Америки, де переважна більшість громадян надміру зосереджені лише на своїх власних інтересах і проблемах, готові й прагнуть повчати всіх інших, розгорнули у всьому світі свою так звану місіонерську діяльність, нерідко втручаються у внутрішні справи інших держав, країн і народів.

Прихильники культурного релятивізму (таких більшість у багатьох країнах світу), навпаки, виходять з того, що у світі все умовне і відносне, тому неможливо підходити до оцінки явищ і культурних процесів зі своїми вимірами й поглядами, це справа кожного даного суспільства.

В умовах суспільного розвитку початку ХХІ ст. дедалі більш помітною стає тенденція до культурної інтеграції, яка не відкидає самобутність культур,їх збереження й розвитку, однак стверджує, що в нових умовах різні за рівнями розвитку культури зближуються, взаємозбагачуються. Цей процес об’єктивно зумовлений, по-перше, зростаючою багатоетнічністю, багатонаціо-
нальністю суспільств: сьогодні практично відсутні одноетносні нації, навпаки, нації розвиваються як політичні, багатоетносні соціальні утворення, спільності, суспільства; по-друге, добре по­інформо­вані сучасні люди бажають і намагаються запозичити все краще звідусіль.

Яскравий приклад такого підходу, при збереженні національної самобутності, показують японці, які ретельно переймають усе краще з усіх країн світу. А чому б українцям не перейняти традиційно глибоку повагу до предків — у конфуці-
анців; прагнення до максимальної чесності й скромності — у Свідків Єгови; організованість, чіткість, дисциплінованість і відповідальність — у нім­ців; бережливість — у фінів і т. п. Однак і все це корисне можна зробити лише за умови збереження, розвитку й ефективного використання всіх складових своєї національної культури. З’ясува­ти всі ці та інші проб­леми допомагає соціологія культури, знання якої вкрай необ­хідні кожному громадянинові, особливо освіченому еко­но­місту, юристу, інженеру, викладачеві та іншим висококвалі­фі­кованим фахівцям.

ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ КУЛЬТУРИ

Предметом соціології культури як наукової галузі та навчального предмета є вивчення суті, місця і ролі цілісної си- стеми культури суспільства,… Схема 59[2]

Схема 60

Елітарна культура — це передусім так зване високе мистецтво, класична література. Її творцями є талановиті, видатні жи-
вописці, музиканти, артисти, письменники, споживачами — високоосвічена і творча інтелігенція, в основному мистецтвознавці, літератори, композитори, критики, вчені, але в числі споживачів можуть бути особистості з так званих «пересічних» громадян, але тонких знавців і цінителів літератури, мистецтва, музики, театру
і т. ін.

Народну культуру творить сам народ, тому імена авторів народної творчості найчастіше невідомі. Пісня, вірш, легенда, танок, казка, твори народних промислів тощо адресуються широким колам суспільства, різним верствам населення.

Масова культура — гранично загальнодоступна своїми формами, але зазвичай носіями її є молодіжні прошарки населення. Вона не претендує на вишуканий смак і серйозність духовних потреб, має здебільшого розважальний характер, орієнтована на сучасно-миттєве бажання, дуже піддається штампам та моді і тому вельми недовговічна, скороминуща.

Соціологія культури вивчає та аналізує такі різновиди культури.

Домінуюча культура — це сукупність культурних універсалій корінної нації, насамперед її мови, традицій, цінностей, моральних норм, особливостей національної свідомості. Приміром, більшість населення України вільно володіє українською мовою, праце-
любні, толерантні, дуже шанують українську пісню, національне вбрання тощо. Отже, в Україні домінуючою є українська культура зі всіма характерними для неї рисами.

Субкультура— це своєрідна підкультура, частина загальної культури, що відображає характерні риси, особливі ціннісні орієнтації і норми поведінки людей тієї або іншої групи людей (територіальної, етнічної, професійної, демографічної і т. п.). В Україні, наприклад, існує багато етнічних субкультур: кримськотатарська, єврейська, угорська, німецька, грецька та ін. Існують в Україні й регіональні субкультури, наприклад, субкультура Закар­паття, західних областей, східних областей і т. ін. Будь-яке сус-
пільство, яке насправді себе поважає, не може не протистояти будь-якій уніфікації своєї культури, позбавленню її оригінальних рис та багатобарвності. Суспільство, природно, має і такі суб-
культури, як молодіжна субкультура, субкультура людей похилого віку, конфесійна та ін. Однак, попри всю різноманітність субкультур, їхнім підґрунтям залишається домінуюча культура даного суспільства.

Особливим різновидом культури є контркультура, яка не просто відрізняється від домінуючої культури, а протистоїть їй, відкидає загальновизнані норми і цінності. В реальному житті дуже рідко зустрічаються позитивні приклади контркультури, в основному це буває у тоталітарних суспільствах, де групи сміливих людей (дисиденти) відстоюють ідеї демократії, прав і свобод людини, справедливості тощо. Здебільшого контркультура проявляється в діяльності злочинних груп — терористів, найманих убивць, крадіїв, насильників, тобто фактичних ворогів людської культури.

Аналіз культури і субкультур переконливо показує, що культура в житті суспільства виконує надзвичайно важливу роль, оскільки саме культура, тобто діяльність, робить людину людиною, а суспільство — суспільством.

Найяскравіше роль культури виявляється в її основних функціях (див. схему 61).

Схема 61

Функції культури
пізнавально- освітня	творення і відтворення культури, передача соціальної спадковості	регулятивно- аксеологічна	об’єднувальна (соборна)
· Засвоєння надбань матеріальної і духов­ної культури · Оволодіння рідною мовою і вивчення іноземних мов · Вивчення літера­тури і мистецтва, їх розуміння · Набуття досвіду са­мостійної творчості і т. ін.	· Творення і відтво­рення культур­них цінностей (матеріальних і духовних) · Зберігання і передача соціальної спад­ковості · Соціальна трансляція · Застосування і удо­сконалення людського досвіду	· Формування правильного розуміння цінностей і моралі · Забезпечення від­повідності особи соціальним нормам та ідеалам · Регулювання пов­сякденної поведін­ки людини в усіх сферах соціального життя	· Забезпечення ціліс­ності суспільства · Об’єднання людей на основі усвідомлен­ня приналеж­ності до єдиної нації, народу, держави · Забезпечення наступності поколінь і культурно-історич­ної єдності суспільства

 

Функції культури тісно пов’язані між собою, реалізація тієї або іншої функції можлива тільки у взаємодії з усіма функціями культури як єдиної системи. В реальному житті всі функції культури здійснюються водночас, більшою або меншою мірою доповнюючи змістовно одна одну.

Таким чином, соціологія культури своїм предметом і функціями відрізняється від інших галузей соціології, доповнюючи їх і спираючись на них.

ПОВЕДІНКОВІ ПІДСИСТЕМИ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА

Схема 62

Цей механізм передбачає чітко визначене ставлення кожного суб’єкта соціокультурного процесу до культурних цінностей, пра­вил і норм спілкування та взаємодії, тобто поведінку учасників соціокультурного процесу (див. схему 63).

Схема 63

Поведінкові підсистеми духовної культури суспільства
Соціальні цінності	Соціальні норми
Загальновизнані і найбільш значущі іде­али і цілі людей у даному суспільстві	Регулятори поведінки та спільного життя людей у даному суспільстві
Наприклад	Неформальні	Формальні
Патріотизм, законослухняність, влас­ність (приватна, державна, акціонерна, кооперативна…), працелюбство, добробут, дружба…	Природно усталені зразки поведінки	Соціально (зако­ном) визначені пра­вила поведінки
Моральні норми	Правові норми

Соціальні цінності випливають із загальновизнаних уявлень про те, що є добром, а що — злом, що є добре, а що — погано, чого слід досягати, а чого запобігти. Вкорінившись у свідомості більшості людей, соціальні цінності немовби визначають їхнє ставлення до тих або тих явищ і слугують своєрідним орієнтиром їхньої поведінки.

Соціальні нормине лише виконують роль орієнтира. В одних випадках вони немовби рекомендують, а в інших — вимагаютьдотримання певних правил і норм поведінки, і саме цим регулюють поведінку людей, їхнє спільне життя у суспільстві.

Моральні норми поведінки людей — це ті норми, які природним чином традиційно сформувалися і сприймаються у суспільстві як зразки правильної (справедливої, толерантної, розумної) поведінки, що очікується або рекомендується, люди ж мусять без примусу дотримуватися цих норм. До моральних можуть бути віднесені такі норми, як етикет, звичаї, традиції, обряди (скажімо, хрещення, ритуали, посвячення в студенти тощо).

Формальні соціальні нормиявляють собою спеціально роз­роблені й затверджені законом (розпорядженням) правила поведінки (наприклад військові статути, правила поведінки пасажирів у метро тощо). Особливе місце серед формальних соціальних норм належить юридичним нормам, тобто Конституції, законам, указам, постановам уряду та іншим державним нормативним документам. Вони, як правило, захищають права і свободи людини, суспільний порядок, безпеку громадян. Фор­мальні норми передбачають певні санкції: позитивні — за
зразкове виконання, негативні — покарання за порушення або невиконання цих норм.

Таким чином, людина в суспільстві здійснює соціальну поведінку під безперервним впливом соціальних цінностей, у межах формальних і неформальних норм, що їх встановлює духовна культура суспільства.

Питання для самоконтролю

2. Сформулюйте визначення культури, керуючись сучасною її парадигмою. 3. Що є предметом соціології культури? 4. Які елементи включає в себе культура?

Література

1. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.

2. Библер В. С. От наукоучения к логике культуры. — М., 1991.

3. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.

4. Куликов Л. М. Основы социологии и политологии. — М., 2000.

5. Культура України. — Х., 1993.

6. Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.

 

Питання №2. Основні проблеми сучасної соціології культури.

Проблема ролі культури у забезпеченні спілкування людей. Поняття культурного конфлікту та культурного шоку.Американський антрополог Ф. Бок: “Культура у самому широкому сенсі слова – це те, через що ти стаєш чужинцем, коли покидаєш свій дім. Культура містить в собі усі переконання й усі чекання, які виказують та демонструють люди... Коли ти у своїй групі, серед людей, з якими розділяєш загальну культуру, тобі не доводиться обдумувати й проектувати слова та вчинки, бо всі ви – і ти, і вони – бачите світ в принципі однаково, знаєте, чого чекати один від одного. Але перебуваючи у чужому суспільстві, ти будеш відчувати труднощі, безпорадність та де зорієнтованість, що можна назвати культурним шоком”. Сутність культурного шоку – конфлікт старих та нових культурних норм і традицій, конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості.

На думку Бока існує 5 способів урегулювання цього конфлікту.

1. Геттоізація –коли людина, що прибула в інше суспільство, намагається або вимушена уникати всякого дотику з іншою культурою. У цьому випадку вона намагається створити власне культурне середовище. Наприклад, у берлінському районі Кройцберг можна прожити все життя не сказавши й слова німецькою мовою (усе спілкування відбувається турецькою). У США – китайський квартал. До революції у Москві – вірменське та грузинське гетто. У Торонто часто знімаються сцени кінофільмів, що відбуваються немов би у Калькутті, Бангкокі чи Шанхаї. 2. Асиміляція – індивід повністю відмовляється від власної культури і намагається цілком засвоїти необхідний для життя обсяг чужої культури. Це не завжди можливо через опір культурного середовища, тому поза роботою часто змушені спілкуватися лише зі співвітчизниками. 3. Проміжний полягає у культурному обміні та взаємодії. Наприклад, багато вчених, філософів, митців, що покинули Германію, здійснили великий внесок у розвиток англомовних країн. 4. Часткова асиміляція – у певній сфері діяльності, найчастіше – на роботі. 5. Колонізація – коли представники чужої культури активно нав’язують населенню свої власні цінності, норми та моделі поведінки (Англія – Індії, Росія – Україні, ісламські культури – Ефіопії і т. ін.).

Виділяють колективістські та індивідуалістичні культури.

Східні культури – колективістські. Наприклад, як вказує Г. Почепцов, “західні бізнесмени, які ведуть переговори в Єгипті чи Саудівській Аравії, змушені терпіти часті перерви на телефоні розмови, обговорення поточних питань із секретарками та візити відвідувачів, які бажають повідомити щось важливе урядовому чиновнику або бізнесмену. У той час, як західні бізнесмени швидше за все розцінять подібні перешкоди як ознаку неввічливості або відсутність зацікавленості з боку своїх арабських колег, останні, які надають великого значення міжособистісним відносинам, вважають неприпустимою брутальністю відмову поговорити по телефону чи прийняти свого друга або колегу. Східна модель зорієнтована на установлення добрих відносин, а майбутня справа вже вирішується на підставі цих сприятливих відносин. Цікаве спостереження було зроблено американською компанією Бі-Бі-Сі: в’єтнамський американець 21 року (син американського солдата та в’єтнамки) отримав дозвіл уряду США на еміграцію. Йому дозволялося узяти з собою чи свою матір чи дружину з сином. Він вибрав матір (колективістська культура). Пізніше він звернувся до уряду з проханням дозволити приїзд його дружини й дитини. Як з’ясувалося, американський уряд більше симпатизував його бажанню з’єднатися з дружиною і сином, ніж із матір’ю.

Питання №3. Соціологія релігії. Релігія як соціальний інститут.

Гегель (“Філософія релігії”) показав зв’язок релігії з громадянськими правилами та обов’язками, обґрунтував принцип невтручання релігії у справи… Структура релігії: релігійна свідомість, релігійні організації, релігійні…

Соціальна роль та функції релігії.

Роль задоволення духовних потреб віруючих: у безсмертну душу, у можливість вічного життя, у колективному існуванні, у втіленні та компенсації тих духовних цінностей. Яких не вистачає у повсякденності.

Функції: компенсаторна, світоглядна, етично-регулятивна, комунікативна, інтегруюча. З функціонуванням релігії пов’язане існування етноконфесіональних меншин (караїми, кримчаки і т. ін.). На Україні – волохи (православні румуни), методисти та лютерани (німці).

Питання №4. Соціологія моралі. Мораль як соціальний інститут.

Типи соціоморальних протиріч: 1) антагоністичне– спрямування на взаємне знищення; 2) антагональне – коли сторони віддають перевагу компромісу (по принципу “ти – мені, я – тобі”;