Акт(від лат. actus, ago – приводжу в рух) – офіційний документ, складений кількома особами на підтвердження встановлених фактів або подій.
Активний словник– це запас слів, якімовець активно використовуєв усній та писемній мові.
Анкета – документ, що є трафаретним текстом, що містить перелік питань щодо певної теми і місце для відповідей для них.
Анонс(від фр. annonce – повідомлення, оголошення) –повідомлення прозаплановані події з культурного життя суспільства.
Анотація (від лат. annotatio – письмова помітка, зауваження) – письмовий похідний текст, що містить коротку, стислу інформаційну характеристику книги, статті, рукопису тощо.
Арго(фр. argot - жаргон) – мова вузької соціальної чи професійної групи, створювана з метою мовного відокремлення, характеризується наявністю слів, незрозумілих для сторонніх.
Архаїзми(від грец. аrchaios - стародавній) – застарілі для певної епохи назви предметів та явищ, звороти, форми слів, афікси, що вийшли з активного пласта лексики, але використовуються в мовленні як стилістичні синоніми сучасних слів для створення піднесеної тональності або як засіб створення сатиричного і комічного.
Атестат (від лат. attesto - підтверджую) – офіційний документ, що засвідчує закінчення навчання.
Афоризм(гр. aphorismos – cтислий вираз) – влучні та яскраві образні вислови, що походять із літературних, історичних, філософських джерел, фольклору, які широко вживаються і мають експресивне забарвлення.
Багатозначність – здатність слова мати одночасно кілька значень.
Бланк –стандартний аркуш паперу з відтвореними на ньому незмінними реквізитами документа і місцем, відведеним для фіксації інформації.
Витяг – копія документа, що відтворює тільки його частину і засвідчена в установленому порядку.
Витяг з протоколу– це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання.
Відпуск – повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника.
Висновок – документ, що містить висновкові положення установи, фахівця щодо певного питання чи документа.
Вказівка – розпорядчий документ, що укладається керівною особою органів управління і має організаційно-методичний характер.
Віза – підпис посадової особи на документі, що засвідчує її згоду зі змістом документа чи ознайомлення з ним; цей реквізит складається з особистого підпису особи, що візує і дати.
Власне українська лексика – слова, що утворилися в українській мові в період її формування й історичного розвитку.
Волюнтативна функція мови (від лат. voluntas - воля) – функція вираження волі мовця.
Вульгаризми – (від лат. vulgaris – брутальний, звичайний) – неприйняті в літературній мові грубі чи лайливі слова або звороти.
Герб (від нім. Erbe - спадщина) – розпізнавальний знак держави, міста, роду, зображення на прапорі, монеті, документі.
Говірка – найдрібніша діалектна одиниця, поширена на невеликій території.
Граматика (від гр.grammatike, gramma – літера, написання) – розділ мовознавства, що вивчає закономірності побудови, змін та утворення форм слів певної мови.
Гриф– позначка про ступінь таємності, затвердження, терміновості виконання документа.
Дата – число, місяць і рік укладання чи затвердження документа.
Диплом – документ, що засвідчує закінчення навчального закладу, здобуття вчених звань, присвоєння наукових ступенів; нагорода переможцям та учасникам конкурсів, змагань.
Діловодство– діяльність, що охоплює питання документування та організацію роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.
Довідка – довідково-інформаційний документ, що містить опис і підтвердження певних фактів чи подій.
Договір – кадрово-контрактовий документ, що фіксує угоду двох чи більше сторін (осіб) про встановлення, зміни або припинення громадянських прав і обов’язків.
Документ (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець) – основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини.
Ділова лексика – слова й усталені звороти, що виконують функцію офіційного спілкування, вживаються в документах, усній діловій практиці.
Ділова мова – офіційно-діловий стиль, що використовується мовцями у сфері діяльності державних та громадських установ.
Доповідна записка – довідково-інформаційний документ, адресований керівникові установи з інформацією про факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.
Доповідь –документ, в якомурозглядають певні питання, роблять висновки та пропозиції.
Доручення –офіційний документ, що фіксує двосторонню угоду згідно з якою одна сторона зобов’язується виконувати від імені іншої певні юридичні дії.
Дублікат(від лат. dublicatus - подвоєний) – ідентичний примірник документа, що створюється на заміну оригіналу в разі його втрати.
Евфемізми (гр. euphemismos, від eu – добре і phemi – говорю, що означає „пом’якшений вираз”) – слова і вирази, що вживаються з метою уникнення слів із грубим, непристойним змістом.
Експресивна функція мови – функція мови, яка полягає в тому, що мовець через конкретне висловлювання передає співрозмовникові інформацію про свій фізіологічний і психічний стан.
Емотивна функція мови (лат. emotum – збуджувати, хвилювати) – функція вираження почуттів, емоцій, переживань тощо.
Епістолярний стиль (лат. epistola – лист, послання) – стиль листів, письмового спілкування людей у сфері побуту, приватного життя, виробництва та ділових стосунків.
Естетична функція – функція, що пов’язана з емотивною функцією мови і полягає у використанні образних можливостей мови для впливу на читача (слухача).
Етикет (фр. etiquette) – установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві.
Етимологія (гр. etymologia, від etymon – істина і logos – слово, вчення) – розділ мовознавства, який вивчає походження та історію окремих морфем та слів.
Етнолінгвістика (від гр. ethnos – народ і лінгвістика) – розділ лінгвістики, що вивчає зв'язок мови з життям народу, відображення в мові фольклору та міфів культури нації.
Єдина державна система діловодства (ЄДСД) – комплекс основних положень, норм і правил, які регламентують процеси діловодства.
Жанр (фр. genre, від лат. genus (generis) - рід, вид) – різновид функціонального стилю, форма мовного спілкування, продиктована певними умовами побудови цілісного висловлювання.
Жаргон (фр. jargon - базікання) – соціальний діалект, яким користуються мовці, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, віком, соціальним статусом.
Загальновживана лексика – лексика, яку використовують усі мовці незалежно від професії, освіти, соціального статусу тощо.
Заголовок до тексту – реквізит, що містить в собі головну ідею (тему тексту).
Заповіт – особистий документ, в якому викладено волевиявлення заповідача щодо розпорядження належним йому майном іншим особам.
Запозичення –слова, засвоєні українською мовою з інших мов.
Запрошення – інформаційний документ, що адресується конкретній особі і містить пропозиції щодо участі в певному заході з проханням взяти в ньому участь.
Застарілі слова – слова, які вийшли із активного вжитку в літературній мові.
Заява – документ, який містить прохання або пропозицію однієї чи кількох осіб, адресовану установі або посадовій особі.
Звертання – слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.
Звіт – документ, що містить відомості про виконання плану, завдання, доручень тощо.
Інструкція – правовий документ, який укладається чи затверджується органом управління з метою встановлення певних правил, що регулюють спеціальні сторони діяльності організацій, установ, посадових та приватних осіб.
Індекс (від лат. index – показник, список) – реквізит, що присвоюється документам у процесі обліку та їх виконання.
Історизми – застарілі слова, що вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням тих реалій, які вони називали.
Канцеляризми – слова, словосполучення, конструкції, властиві переважно офіційно-діловому стилю.
Класифікація документів – поділ документів на групи за узагальнюючими ознаками.
Кліше (фр. cliché - відбиток) – стандартні, усталені мовні звороти, повторюваність яких зумовлена позамовними чинниками чи жанром спілкування.
Когнітивна (пізнавальна) функція мови – відображає зв'язок мови з мисленням.
Комерційна таємниця – відомості, пов’язані з виробництвом, управлінням, фінансами, що не є державною таємницею, розголошення чи витік яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта діяльності.
Комунікативна функція мови – функція спілкування, обміну інформацією.
Комунікація (лат. communication, від communicio – пов’язую, спілкуюсь) – спілкування, передавання інформації, думок, волевиявлень людини мовними засобами.
Контекст (лат. contextus – тісний зв'язок, поєднання) – мовне оточення певної одиниці, особливості вживання її поряд з іншими одиницями.
Контракт – правовий документ, що засвідчує домовленість між партнерами (установою та працівником) про засади спільної діяльності.
Конфесійний функціональний стиль – стиль, що забезпечує спілкування людей у релігійній сфері.
Конфіденційний документ – таємний, той, що не підлягає розголошенню.
Копія документа (від лат. copia – велика кількість) – точне відтворення оригіналу.
Кореспондент – особа чи установа, з якою ведеться листування.
Культура мова (мовлення) – володіння нормами усної та писемної літературної мови в різних сферах суспільної комунікації.
Лексика (гр. lexikos – cловесний, словниковий) – словниковий склад мови.
Лексикографія – (від гр. lexikon – словник і grapho – пишу) – розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників.
Лексикологія (від гр. lexikon – словник і logos - слово) – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови.
Лексикон (від гр. lexikon – словник) – запас слів і виразів, властивих певній особі чи галузі людської діяльності.
Лексичне значення слова – закладений у слові зміст, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям.
Лекція(від лат. lectio – читання вголос) – усний інформаційний жанр, головним чином наукового спілкування.
Лист –це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією.
Літературна мова – унормована, стандартна, правильна з погляду усталених норм форма національної мови, що є взірцевою для її носіїв.
Літературна норма – вироблені в писемно-літературній практиці правила використання мовних одиниць.
Ментальність – відображений у мові своєрідний спосіб мислення, світовідчуття і світосприйняття, характерний для індивідуальної та колективної свідомості.
Метафора (гр. metaphora – переміщення, віддалення) – один з основних тропів, який полягає в перенесенні ознак з одного предмета на інший за схожістю чи контрастністю.
Метонімія (гр. metonymia - перейменування) – різновид тропа, близького до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.
Мова – складне суспільне явище, якому властиві такі ознаки: найважливіший засіб людського спілкування; засіб самоідентифікації й вираження ментальності нації; засіб формування думки.
Мовлення – мова в її конкретному виявленні як засіб спілкування; процес здійснення мовної діяльності.
Мовець –той, хто говорить, здійснює мовну діяльність.
Мовний етикет – система загальноприйнятих у суспільстві формул спілкування, зокрема стійких висловів для встановлення, підтримання та завершення комунікації.
Монографія(гр. monos – один і grapho - пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми, виконане одним чи кількома авторами.
Морфологія(від гр. morphe – форма і logos – слово, вчення) – розділ граматики, що охоплює вчення про структуру слова, форми словозміни, учення про частини мови і властиві їм способи словотворення.
Наказ – основний розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, організації чи установи на правах єдиноначальності і в межаж своєї компетенції.
Нарада – спільне обговорення важливих питань і ухвалення рішень у всіх сферах громадського й політичного життя.
Науковий функціональний стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів.
Нова українська літературна мова – мова, що умовно веде свій початок з часу виходу в світ „Енеїди” І.П.Котляревського (1798 р.).
Номінативна функція мови – функція називання (номінації) об’єктів дійсності, їхніх властивостей та відношень між ними.
Нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплено формально-обов’язкове правило поведінки загального типу.
Оголошення – інформаційний документ, в якому подається інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб.
Однозначність – наявність у слова тільки одного значення.
Оксиморон (гр. oxymoron – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект.
Омоніми (гр. homonimos - однойменний) – слова та їх форми, що вимовляються чи пишуться однаково, а значення мають різне.
Ономастика (гр. onomastike – майстерність давати імена) – розділ мовознавства, що вивчає історію виникнення, розвитку власних імен.
Оратор – людина, яка вправно володіє красномовством і вміє змістовно спілкуватися на будь-яку запропоновану тему.
Ораторський стиль (лат. orator від oro - говорю) – стиль усного публічного виступу, розрахованого на різноспрямований вплив на слухачів.
Організація роботи з документами – створення умов, що забезпечують документообіг, пошук, передачу документів на зберігання в архіві.
Оригінал (від лат. originalis – первинний, справжній) – перший, основний примірник документа.
Орфограма(від гр. orthos – прямий, правильний і gramma – буква, запис) – написання, що відповідає правилам орфографії.
Орфографічна норма – усталена система правил письма у відповідній мові.
Орфографія – система правил написання слів та їх значущих частин (морфем); уживання великої та малої літер; переносу слів із рядка в рядок.
Орфоепічна норма – правила вимови голосних і приголосних звуків, сполучень звуків у словах, словосполученнях і реченнях, правила вимови окремих граматичних форм, особливості вимови іншомовних слів, норми наголошування та інтонації.
Орфоепія (від гр. orthos – прямий, правильний і epos – слово, мова) – система загальноприйнятих правил, що визначають норми літературної вимови.
Особова справа – сукупність документів, які містять найповніші матеріали, що характеризують особистість і службову діяльність працівника.
Офіційний документ – документ, створений установою чи посадовою особою й оформлений в установленому порядку.
Офіційно-діловий стиль –стиль, що обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки пов’язані з діловодством, звітністю та документацією; є необхідним для зв’язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різного роду документів.
Пароніми(від гр. para – біля, коло і onyma – ім’я ) –схожі за формою споріднені та неспоріднені слова, що розрізняються своїм значенням.
Паспорт –особистий офіційний документ, що посвідчує особу власнику, його громадянство.
Переносне значення слова – одне із значень багатозначного слова, що пов’язане з прямим значенням і виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет чи явище за подібністю, суміжністю чи функцією.
Перепустка – засвідчувальний документ, що дає право працювати в тій чи іншій установі, організації.
Підстава – причина, достатній привід, який арґументує дію чи вчинок.
План – довідково-інформаційний документ, що встановлює перелік робіт чи заходів, що заплановано до виконання, їх послідовність, обсяг.
Повідомлення – довідково-інформаційний документ, який інформує про певний захід з пропозицією взяти у ньому участь.
Положення –організаційно-розпорядчий документ, що встановлює основні правила діяльності органів управління, їх структурних підрозділів, а також підпорядкованих установ, організацій, визначає порядок утворення, права, обов’язки та організацію роботи.
Посвідчення –особистий офіційний документ, який засвідчує особу й посаду того, хто виконує службове доручення, окреслює його повноваження, місце й термін виконання.
Постанова –правовий акт, що приймається вищими та деякими центральними органами управління з метою розв’язання найбільш важливих і принципових завдань, що стоять перед цими органами, та встановлення норм і правил поведінки.
Пояснювальна записка –службовий документ, яким інформують керівника установи про події, що сталися, про виконання певних завдань, доручень.
Правила –службові документи організаційного характеру, в яких формулюються настанови або вимоги, що регламентують визначений порядок дій, поведінку.
Прес-реліз –документ, в якому установа подає інформацію про певну подію або захід до засобів масової інформації.
Приказка – влучний, афористичний, іноді римований вислів, що не має властивого прислів’ю повчального змісту.
Прислів’я – стійкий народний вислів, який у стислій, влучній формі передає життєвий досвід, суспільну думку, емоційно-експресивну оцінку явищ.
Просторіччя – форма національної мови, яка разом із народними говорами становить народно-розмовний стиль.
Протокол – документ, що фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на зборах, нарадах, конференціях, засіданнях.
Професіоналізми – слова або вислови, властиві мові людей певного ремесла, фаху.
Пряма мова (лат. oratio recta) – дослівне відтворення чужого висловлення, супроводжуване реплікою-коментарем мовця (словами автора).
Публіцистичний стиль – стиль засобів масової інформації, виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації.
Рапорт (від фр. rapporter - приносити) – повідомлення про важливу подію керівництву або вищій установі, звіт про виконання зобов’язань.
Регламент (від лат. regula – правило) – порядок ведення засідань, зборів, конференцій, нарад.
Резолюція – (від лат. resolution - дозвіл) – письмова вказівка керівника установи виконавцю про характер і терміни виконання документа; рішення, постанова з’їзду, комітету; завершальна частина судового рішення.
Резюме (від фр. resume - висновок) – короткий виклад суті документа.
Реквізити– обов’язкові елементи службового документа.
Рекомендаційний лист – документ, який подають у ситуації клопотання про посаду, влаштування на нову відповідальну роботу, подання на здобуття стипендії, гранту тощо.
Реферат (від лат. refero - доповідаю) – письмовий (або усний) виклад змісту наукової праці, результатів наукової діяльності.
Рецензія (від лат. recensio - розгляд) – невеличка стаття, яка містить критичне осмислення первинної продукції (наукової праці, вистави, фільму).
Риторика (грец. rhētorikē – ораторське мистецтво) – це наука про красномовство.
Розділ – це графічно виділена частина великого за обсягом документа.
Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні.
Розмовний стиль – стиль, яким мовці послуговуються в побутових ситуаціях спілкування; він характеризується вживанням розмовно-побутової лексики з активним використанням емоційної інтонації, жестів, міміки.
Розписка – офіційний документ, який укладають на підтвердження певної дії.
Розпорядження – це організаційно-розпорядчий документ, що укладається одноособово керівником з метою вирішення оперативних питань.
Рубрикація – членування тексту на складові частини, графічне відділення однієї частини від іншої, використовуючи заголовки заголовки, нумерації.
Свідоцтво – факультативна назва повідкових документів (свідоцтво про народження, одруження, закінчення курсу навчання).
Синекдоха (грец. synekdochē - співвіднесення) – вид тропа, переносне вживання назви частини предмета замість цілого, однини замість множини або навпаки.
Синоніми (грец. synōnymos - однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом.
Синонімічний ряд – група слів або фразеологізмів, об’єднаних спільним значенням.
Синтаксис (грец. syntaxis – побудова, устрій) – розділ граматики, який вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також поєднання простих речень у складні.
Система документації – сукупність документів, що пов’язані за ознаками призначення, походження, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення.
Скарга– офіційний документ, в якому адресант веде мову про порушення його прав, інтересів і висловлює прохання вжити необхідних заходів.
Складне слово – слово, утворене поєднанням двох або більше основ (коренів).
Складнопідрядне речення – складне речення, частини якого нерівноправні за змістом та граматично, поєднані підрядним сполучником чи сполучним словом.
Складносурядне речення – складне речення, частини якого рівноправні за змістом та граматично, поєднані сурядними сполучниками.
Сленг (англ. slang - жаргон) – різновид професійного мовлення, слова та вирази, якими послуговуються спілкувальники різних вікових груп, професій, соціальних прошарків.
Слова автора – слова, що супроводжують пряму мову, вводять у текст чуже мовлення і засвідчують його належність.
Словник – упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку опис слів.
Слово – це мінімальна структурно-семантична одиниця мови, що вільно відтворюється в мові і слугує назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності.
Словосполучення – синтаксична одиниця, що є смислово-граматичним об’єднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв’язку.
Словотвір – розділ мовознавства, що вивчає будову слів та способи їхнього творення.
Службова записка – довідково-інформаційний документ, в якому йде мова про виконання певного обсягу роботи, що надсилається однією посадовою особою іншій.
Службовий лист – офіційний документ, що слугує засобом обміну інформацією і оперативного управління процесами діловодства.
Службові слова – неповнозначні слова, що служать для синтаксичних зв’язків між повнозначними словами.
Сполучні слова – повнозначні слова, що приєднують підрядну частину до головної і виконують роль члена речення.
Сполучник – службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення, частини складного речення і окремих речень.
Стандарт (від англ. standart - зразок) – документ, що встановлює єдині норми та вимоги до укладання документів.
Статут (від лат. statutum, statuo – встановлюю, вирішую) – організаційно-розпорядчий документ, що є юридичним актом, який визначає структуру, функції, взаємовідносини організації з іншими установами, підприємствами; зведення правил, положень, які регулюють організацію діяльності установи, підприємства тощо.
Стаття – науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті.
Стиль (лат. stilus (stylus) – загострена паличка для письма) – функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданнями спілкування, світоглядом мовців, що впливає на вибір мовних одиниць.
Ступені порівняння – словозмінна категорія якісних прикметників і прислівників, що репрезентує різницю у вияві якості предметів або дій через їх порівняння.
Табу – заборона вживання лайливих, вульгарних, нецензурних слів, зумовлена культурними та моральними чинниками.
Тавтологія (грец. tautologia, від tauto – те саме i logos - слово) – повторення змісту частини вислову або цілого вислову.
Текст(лат. textum – тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю.
Телеграма – довідково-інформаційний документ, який містить інформацію, що передається за допомогою засобів телеграфного зв’язку.
Телефонограма – службовий документ, що містить оперативне повідомлення, передане телефоном з особливим способом передачі тексту.
Термін (лат. terminus – межа, кордон) – слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з різних галузей знань.
Термінологія – 1) система термінів певної галузі науки, мистецтва, політики тощо; 2) розділ лексикології, який вивчає терміни.
Терміносистема – система термінів певної галузі науки, мистецтва, техніки та ін., яка враховує лексико-семантичні й словотвірні зв’язки між словами-термінами.
Типові документи – нормативні й розпорядчі документи, в яких зазначають організацію роботи установ і є зразками для укладання установами однойменних документів з урахуванням специфіки їх діяльності.
Трафаретний документ –документ, що має надрукований стандартний текст і конкретний зміст, що його доповнює.
Троп(грец. tropos - зворот)– слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень.
Трудова книжка – офіційний документ установленого зразка, в якому фіксують відомості про трудову діяльність особи, нагороди, заохочення і служить основою для встановлення трудового стажу.
Трудова угода – документ, який регламентує стосунки між установою і позаштатним працівником.
Україністика – галузь філології, що вивчає українську мову, літературу, словесний фольклор.
Українознавство – наукова галузь про природу, населення, історію, фольклор, літературу, мову, матеріальну і духовну культуру українців, державний устрій України.
Українська мова – мова української нації, державна мова України.
Факсограма (факс, телефакс) – одержана на папері копія документа, що передається каналами телекомунікативного зв’язку.
Фатична функція мови– контактовстановлювальна, яка привертає увагу слухача, готує його до сприймання інформації.
Філологія(від грец. phileō – люблю і logos - слово) –сукупність гуманітарних наук (мовознавство, літературознавство, текстологія, джерелознавство, палеографія), що вивчають мову, літературу, культуру через мовно-стилістичний аналіз текстів.
Фонетика (грец. phōnētikos – звуковий, голосовий) – розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови.
Формуляр – зразок побудови форми документів, встановлений згідно з єдиним державним стандартом.
Фразеологізм – лексично неподільне, стійке у своїй будові, цілісне за значенням словосполучення слів, що відтворюється в мові.
Фразеологія (від грец. phrasіs – вираз і logos - слово) – розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми.
Функції мови – роль мови, її призначення, використання в суспільстві.
Функціональні стилі – різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації.
Характеристика – офіційний особистий документ, в якому подається оцінка ділових та моральних якостей особи.
Художній функціональний стиль – один із функціональних різновидів літературної мови, що передбачає використання таких мовних засобів, вибір яких обумовлений ідейно-образним змістом і реалізацією естетичної функції.
Цензура(лат. – censura, від censo – роблю опис) – контроль офіційної влади за змістом, випуском у світ і поширенням друкованої продукції, творів образотворчого та кіномистецтва, радіо- і телепередач, щоб не допустити поширення ідей, інформації, що визначаються владою небажаними або шкідливими.
Циркуляр (від лат. circulus – коло, cirkularis – круговий) – інструктивний лист вищого органу з додатками і роз’ясненнями до раніше укладеного документа.
Цитата (нім. Zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівно відтворений у тексті уривок з іншого твору, чиєсь висловлювання з вказівкою на автора.
Шифр (франц. chiffre - цифра) – у бібліотечній справі – умовне позначення місця книги на бібліотечних полицях, документальних матеріалів – в архівосховищах.
Штамп(від нім. Stampe - печатка) – відбиток штемпеля на документі; шаблон, трафарет.
Штемпель – прилад для одержання відбитку, печатки.
Юридична сила – властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в державному апараті.